Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І вона показала рукою на один з аерів. Під ним і по всій злітній смузі спалахнула неонова розмітка.
Марик ще раз огледівся й, знизавши плечима, рушив слідом. В аері було затісно. Зовсім не той комфорт, що в кабіні плюкса. Але це нітрохи не засмутило Марика. Із кожною секундою він був усе далі й далі від своїх неприємностей. Марі провела рукою по панелі керування, ще раз, ще…
— Щось не так?
— Не знаю, кришку заїло.
— Виклич чергового.
— Як, Маричку, це ж стара система, усе на панелі.
І вона спробувала ще раз. Кришку справді заїло.
— От же, чорт! — роздосадувано вигукнула вона. — Треба до чергових збігати. У них має бути ключ спеціальний.
— Давай я, — запропонував Марик, хоча йому й не хотілося залишати кабіну.
— Тобі краще не світитися, мало там що. Мене тут бачили часто. Не хвилюйся, я зараз, — і Марі швидко вислизнула з кабіни, причинивши за собою двері.
Марик же розвалився на сидінні й солодко потягнувся. «Невже вийшло?» — самовдоволено пробурмотів він. Раптом у салоні спалахнуло світло. Марик навіть сіпнувся від несподіванки. За мить світло так само раптово згасло. Але увімкнувся маленький екран, убудований під панеллю керування.
— Доброго ранку, Марку Сергійовичу! — почувся знайомий голос, зловтішно вітаючи його. Марик вп’явся в екран, вдивляючись в зображення.
— Котися-прокотися! — процідив крізь зуби втікач, як тільки усвідомив те, що побачив. Це були Юлик і його шеф, Герман Германович. Марик закрив обличчя руками, проклинаючи себе й усю цю зграю, на чому світ стоїть.
— Наша Марі все зробила прекрасно, — продовжив професор, не приховуючи свого захвату. — Не винуватьте її занадто. Вона мала скласти цей іспит.
Марик отямився. «Що ж це я?!» — пробурмотів він і спробував відкрити дверцята. Яке там! Не допомагали навіть удари ногами. Тут усе було передбачено.
— Не втрачайте голову, — продовжував повчання головний. — Зберігайте спокій. Аер розженеться, потім ми запустимо циклонічний механізм, далі вас підхопить вихор і, як кажуть, уперед, у центр циклона…
«…спеціально розробленого…» — автоматично закінчив фразу Марик.
Тим часом починало світати.
Марик міцніше вчепився в поручні, бо аер раптово смикнувся, а потім плавно рушив уперед.
— Послухай, Юлику, — нарешті заговорив Марик. — Послухай, може, я й винен перед тобою. Може бути. Але я прошу тебе, скажи мені єдине — ви справді відправляли в центр циклона живих істот?
— Все нормально, однокласнику, відправляли.
— І що з ними було?
Юлик мовчав.
— Ну говори ж!
Швидкість аера тим часом збільшувалася, і чути ставало чомусь усе гірше й гірше.
Юлик продовжував мовчати.
— Ну!!
— Усе нормально, — недобре посміхнувся асистент. — Останнього кролика… розірвало на п’ятдесят мільйонів шматочків!
Раптом на екрані з’явилася Марі.
— Маричку, усе може бути не так погано! — прокричала вона. Юлик спробував було зупинити її, але вона майстерно заїхала асистентові ліктем у живіт, і Юлик зник з екрана.
— Марку, послухай. Я чула їхню розмову з професором, — швидко заговорила вона. — Отож, ти тримав у своїх руках креоній і залишився живий, тому в тебе все має вийти. Головне, згадуй усе, що було з тобою, що ти бачив, коли підібрав осколок. Можливо, це який-небудь образ, може, щось нематеріальне, адже креонієвий світ не такий, як наш. Там інші сили, нематеріальні, вищого порядку… І якщо можеш, то вибач…
Марі не встигла договорити, бо екран погас. У салоні аера запанувала тиша. Марик, переповнений усякими припущеннями й здогадами, у повній самотності летів у центр циклона…
Аер, як скажений, мчав над пласким дном кратера, і треба було якось готуватися до майбутніх подій.
— Так, так, так, — бурмотів Марик, гарячково оглядаючись. Колись давно йому доводилося управляти такою машиною.
— Як же! — ляснув він себе по лобі. — Має бути робот-хазяїн!
І він ще раз оглянув панель.
— Угу, так і є, — проговорив він. — Ось ця кнопочка.
І Марик швиденько доторкнувся до неї, перед цим відсунувши кришку самої панелі.
— Радий вітати вас на борту! — відразу з невидимих динаміків пролетіло по салону.
— Ну от, славно, славно, — посміхнувся Марик. — Уже веселіше!
— Аерон СЕС-15 радий вітати вас на борту! — з уточненнями повторив робот.
— Ну, молодець, молодець. Ану ж бо, СЕС-15, доповідайте про кінцеву мету польоту! — кинув пробний камінчик Марик.
— Центр циклона, спеціально разр… разр…
— Ну, я зрозумів, зрозумів, не морочся з назвами. Яка тривалість польоту?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.