Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

— Пішов ти під три чорти! Твоє ім'я, фаранґі, або заподію тобі смерть.

В'язень заговорив.

— Мене звати Веспуччі, — сказав він тихо. — Ніколо Веспуччі.

— Знову бреше, — через тлумача кинув репліку отець Аквавіва. — Аякже, Віспуччі, — він голосно засміявся, грубо, по-західному, так, як може сміятися народ, що вважає себе хранителями усього сміху на світі. — От вража личина, брехливий злодюга, тепер він привласнив відоме флорентійське ім'я.

Тут утрутився Раджа Бірбал.

— Сер, — звернувся він до єзуїта, — ми вам вдячні за ваше попереднє зауваження, але, будь ласка, утримайтесь від таких заяв. Ми розглядаємо непросту справу. Шотландський вельможа загинув, і це вже відомо достеменно, як достеменно відомо, що всі сумують з цього приводу. Лист, який він привіз для Його Високости, був переданий обвинувачуваним; це також ми знаємо, але листоноша не стає убивцею тільки тому, що приносить лист мертвої людини. Команда корабля стверджує, що після тривалих пошуків вони виявили сім схованок у капітанській каюті і що всі сім були порожніми. Але хто спорожнив їх? Нам важко відповісти. Можливо, вони і справді не виявили у них золота чи самоцвітів, але знову ж таки, можливо, вони просто були порожніми. Судновий лікар Токіне дав свідчення під присягою, згідно з яким він вважає, що покійний мілорд помер від фатальної дії опійної настоянки, але з огляду на те, що аж до кончини хворого він цілодобово стежив за його здоров'ям, то може бути таке, що він звинувачує іншого, аби приховати власну вину. Обвинувачі вважають підсудного винним у скоєнні крадіжки, однак нам добре відомо, що одну річ він все ж таки доставив, а саме пергамент від королеви Англії; а щодо золота, то його серед речей звинуваченого не виявлено, так само як і опію. — Він плеснув руками, і зайшов хтось із прислуги, несучи одяг підсудного, серед іншого й строкатий шкіряний плащ. — Ми обшукали його одяг, а також течку, яку він залишив у гатяпулському будинку з недоброю славою, і виявили всіляке ошуканське причандалля: карти, гральні кості, усіляку облуду, навіть живу пташку, але аж ніяк не золото та самоцвіти. Що ж нам тоді думати? Що він управний злодій і сховав украдені речі; що він не злодій, бо там не було що красти; що злодії стоять тепер перед нами, звинувачуючи невинну людину? Ось такі можуть бути варіанти. Тягар обвинувачення — проти нього, але навіть якщо багато хто обвинувачує його, то так само багато хто може бути і негідником.

Згори гнітюче заговорив король.

— Чоловік, що збрехав про своє ім'я, збреше й про все інше, — сказав він. — Нехай вирішує слон.

Залом прокотилася хвиля голосного ремства — передбачуваний гул вражених людей. Раджа Бірбал мав нещасний вигляд.

— Джаганпанаг, — сказав він, — Захистку Світу, заждіть, пригадуєте притчу про пастуха та тигра?

— Наскільки ми пам'ятаємо, — відповів Акбар, — брехливий пастух так часто вигукував тигр, аби дошкулити мешканцям села, що коли тигр одного разу справді напав на нього, йому на допомогу ніхто не прийшов.

— Джаганпанаг, — промовив Бірбал, — це — розповідь неосвічених селян. А я переконаний, що король над королями не хотів би, щоб хлопець був з'їдений тигром, навіть якщо б він і був брехливим позашлюбним негідником.

— Може, і не хотів би, — відповів дратівливо імператор, — але у нашому випадку ми були б раді побачити його під ногами слона.

Бірбал, розуміючи, що імператор поводився як людина, улюбленець якої виявився не вартий його любови, для поблажливости наводив інші аргументи, аж раптом обвинувачений зробив заяву, що цілковито позбавила його шансів на порятунок.

— Перш ніж ви вб'єте мене, великий імператоре, — сміливо промовив іноземець, — я мушу зробити одне застереження: якщо ви вчините так, то на вас спаде прокляття, а ваш стольний град розсиплеться. Надзвичайно могутня сила благословила мене, і всі мої захисники процвітатимуть, а кривдники нидітимуть.

Король глянув на нього, якби дивився на повільну нікчемну комаху, перш ніж розтоптати.

— Дуже цікаво, — відповів він, — оскільки, пане Уччелло, чи Маґор, чи Веспуччі, ми збудували це величне місто навколо святині шейха Саліма Чішті, найбільшого святого в усій Індії, і його благословення захищає нас і зводить нанівець усі ворожі сили. Ми бажаємо знати, чия сила більша — твого мольфара чи нашого святого?

— Мене благословила наймогутніша чарівниця на світі, — сказав іноземець, і зібрання не змогло втриматися від сміху.

— Ага, жінка, — сказав імператор. — Це справді жахливо. Все, годі! Киньте негідника до божевільного слона, а тоді побачимо, що вдіють хитрощі жінки супроти слона.

Другий суд над чоловіком з трьома іменами відбувався у Гірановім Саду. Імператорові, не знати чого, забаглося назвати свого улюбленого слона гіраном, тобто сохатим, і може саме через цю назву після багатьох років гідної служби бідна тварина втратила розум, її навіть довелося тримати в обмеженому просторі, адже відомо, що імена мають потужну дію, і коли вони не відповідають названому об'єктові, то перетворюються на зловісну згубу. Навіть коли слон геть чисто збожеволів (а тоді осліп), імператор відмовлявся дати дозвіл на його вбивство. Слона тримали і доглядали у спеціальному стійлі з оббитими повстю стінами, аби він не поранив себе у нападі люті, і час від часу виводили на свіже повітря, і, знову ж таки, так забаглося імператорові,