Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » раКУРС 📚 - Українською

Читати книгу - "раКУРС"

526
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "раКУРС" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 90
Перейти на сторінку:
вентиль і починаю поливати.

— Синку, не лий на листя, а то одразу пожухне під сонцем, — мати добрішає, — під низ направляй струмінь.

— І навіщо нам стільки огірків? — кажу я, побачивши, що мати вже зібрала їх зо три відра.

— Буду консервувати на зиму.

— Це зрозуміло, але ми стільки не з’їмо.

— А якщо не буде чого їсти?

— Як це не буде? Ми ж не в блокадному Ленінграді живемо, — жартома кажу їй.

— Женю, ти давно був у магазинах? Отож! Уже нема завозу, є лише залишки продуктів. Люди готуються до найгіршого й роблять запаси, скупили все, що можна, — пояснює мама, підв’язуючи стебла помідорів. — Я також дещо прикупила, а ось сірниками та свічками запаслася недостатньо.

— Може, ще й солі десять пачок купила? — питаю я насмішливо.

— Не десять, а п’ять, — серйозно каже мати. — Тепер уже шкодую, що мало взяла, але пізно: сіль давно вигребли, а в нас ще заготовки не зроблені. Та й продуктів зробила невеликі запаси.

— Так купи ще, щоб спокійніше тобі було.

— За що, Женю?

— Я ж тобі дав свою картку, там є кошти.

— Женю, ти живеш у казармі й не знаєш, що в місті коїться. Банкомати порожні, і не відомо, коли їх поповнять. Кажуть, що укропи не пускають до нас інкасаторські машини. У мене є трохи грошей, але ж треба за щось хліб купувати. Борошна вдома лише шість кілограмів. Тримаю на чорний день, нічого вже не печу. Воно, звичайно, не моє діло, — ніяково промовляє мати, — та все ж хотіла тебе спитати.

— Питай.

— Вам щось за службу у Війську Донському платять?

— Ні, — усміхаюсь, — не платять. Ми ж добровільно стали на захист свого краю, не за оплату — за ідею.

— А в Луганську кажуть, що добре платять, — говорить мама й замовкає. Згодом каже: — Я все думаю, Женю, чи не помилилися ми, ідучи на референдум? Ніхто тоді й гадки не мав, що таке буде. Гадалося, що відділиться Донбас — і заживемо по-іншому, а воно он яка наша свобода. Гинуть люди з обох боків, ллється кров. Навіщо нам така свобода?

— А коли вона давалася легко? Ціна свободи завжди висока.

Мати виносить низенький ослінчик, сідає неподалік від мене відпочити.

— Коли ти вже приведеш свою дівчину? Я хочу з нею познайомитися.

— Колись познайомлю.

— Мені так сподобалася фотографія, де ви з нею вдвох. Така гарна пара! А чому Антон не сфотографує тебе з нею, щоб ти був у формі? Донський козак і чорнява козачка! Вийшло б гарно!

— Можливо, — кажу я стиха.

— А чому так сумно? Щось не так? Чи посварилися?

Я мовчу, роблю вигляд, що ретельно намагаюся полити картоплю, ллючи воду на землю так, щоб не замочити листя.

— Мамо, скажи мені, чому люди дивляться на одні й ті ж речі, а бачать їх по-різному? — питаю я згодом. — Дві людини, українці, люблять свою землю, і кожен із них вважає себе патріотом. Беремо за приклад Майдан. Одна людина побачила там прояв патріотизму, відродження нації, інша — сплановану американцями подію. Обоє хочуть бачити свою землю процвітаючою, людей — щасливими. Одна ведеться на заклики бандерівців, іде на війну заради щастя своєї країни, не хоче жити в корумпованій державі, де все, зароблене простими людьми, розкрадається. Інша також не бажає терпіти корупцію, офшори й таке інше, вона також хоче, щоб люди жили краще, і йде в ополчення, щоб захистити свою землю. Здавалося б, що обоє готові віддати все за краще життя, але опиняються по різні боки й між ними стіна. Чому так? Ти знаєш?

Я вже не помічаю, що вода ллється поверх бадилля картоплі, мама сидить у задумі.

— Напевне, тому, що дивлять на одне й те ж із різних ракурсів, — каже мама.

Я перекриваю воду й сідаю поруч із матір’ю.

— Чому ти спитав про таке?

— Просто так.

— Тому що ви з Любою дивитеся на одні й ті ж події з різних боків?

Я обнімаю маму за плечі.

— Ти така здогадлива, — кажу я їй. — Вона ще не знає, що я на службі. Не знаю, що буде, коли про все дізнається.

— Кохання, якщо воно справжнє, ладне зламати будь-яку стіну, — стиха промовляє мати.

Увечері повертаємось у місто. Під нашими ногами в тісній маршрутці кошики та відра з огірками й першими помідорами. Пахнуть кріп, листя хрону, смородини та вишні, петрушка та м’ята — усе так, ніби й нема війни. Уже на під’їзді до Первомайки стало чути віддалені розриви снарядів. Глухі звуки чути навіть крізь гудіння двигуна маршрутки. У салоні стає тихо.

1 ... 26 27 28 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «раКУРС», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "раКУРС"