Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гра на багатьох барабанчиках 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

291
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра на багатьох барабанчиках" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 90
Перейти на сторінку:
Шльонська до Чехії, і саме завдяки йому виникло містечко. Осіло в долині й не пробує навіть спинатися на стрімкі узбіччя. Кілька разів в історії, через дощі чи, може, невеличкі сейсмічні струси, узбіччя небезпечно осувалося, нищачи будинки та вбиваючи їхніх мешканців. Тепер височить над містом голе — бо навіть дерева не мають відваги ризикувати життям, — червону землю, перемішану зі скелями, видно вже здалеку, як рану серед зелені лісів. Тому місто, стиснуте в долині, виглядає, немов вкладене в ортопедичний корсет, немов без урвистих узбіч, які підтримують його з обох боків, воно би одразу розкришилося й розпалося.

Дном долини біжить річка, тож будинки тиснуться біля неї, наповзаючи один на оден. Місточки скріпляють цілість, як защіпки. Є тут два костели, один монастир (з другого кількадесят років тому зробили притулок для недорозвинених дітей), є ресторан і кілька невеличких барів, де подають місцевий спеціалітет — форель у мигдалях; є дві середні школи, одна реміснича, дрібна промисловість. Є, звичайно, і курорт — колись до мінеральних джерел приїздило багато гостей — сьогодні лишився від них променад, кілька дуже вже постарілих платанів і багато оздоблений бювет мінеральної води, оточений камінними лавочками. Залишився також кусочок парку з рододендронами. І, звичайно, шопка.


Чи знаєте ви, що вперше святкував Різдво лише папа Ліберій 25 грудня 354 року? Що перші три з половиною століття народження Бога проходило непоміченим, щорічна епіфанія відбувалася нечутно, як опадання всохлого листя.

День обрано не випадково, маючи, мабуть, на увазі людський смуток, коли дні стають найкоротшими, коли віють холодні вітри з півночі, коли вже здається, що сонце ніколи не підніметься відважно в небесну височінь. Отоді витворюється враження, що зелень — це колір снів, що насправді він не існує, що будь-яке цвітіння було давно минулою аномалією.

Кому б не спало на думку збудувати першу шопку, він сперся на кілька речень у євангеліях, віднайшов кілька візій у розекзальтованих писаннях святих, пригадав собі пригорщу історій з апокрифів.

Шопка поставала як місто — поволі, терпляче, від окремого знака, який позначає святе місце: спершу в костелах поставили самі ясла — оте дивно банальне місце народження Бога; потім відважилися помістити в них фігурку дитяти. Ще пізніше з'явилася його матір — жінка лежала з дитиною в руках, із дитини випромінювала яснота, через що обличчя жінки робилося темним. Але процес доказування уже почався і мав точитися безкінечно — потрібен був і чоловік, раз уже є дитина й жінка, потрібні були свідки цієї події, людські й тваринні; потрібна була захоплена народженням природа — ґрот, небеса, зірка, ангели, що зацікавлено виглядають з-поза завіс небосхилу.

Відтоді віл і осел, що задивилися на голісіньке дитя, мають в очах оте мовчазне запитання: чи людський Бог народився також і для тварин? Так, так, лагідно відповідала їм жінка і показувала рукою на баранця. Тоді приходили до шопи три Мудреці — ясна зірка пальцем вказувала їм дорогу. Ангели без протесту браталися з цікавськими пастухами. Ставало багатолюдно, шумно, як на щорічному ярмарку.

Святий Франциск був першим режисером — поклав Ісусика на духмяному сіні і цим незначним жестом відчинив шопку людському зворушенню. Там, де тендітність людського тіла поєднується з могутністю космічної події, час зазнає оновлення. А оскільки час без оповіді мертвий і його з тим же успіхом могло б і не бути, то він відтоді вимагає відтворення у круговому ритмі незмінно одного й того ж — ангела, який звістує новину, втечі на осликові, пошуків схованки, віднайдення ґроту, моменту пітьми, коли відбувається таємниця народження з тіла жінки, навіть святість відтепер має сходити багаторазово, повторюватися. Має бути провідна зоря, почет Трьох Королів, вражаюча кількість деталей, їхній уклін стає механічним, щоби можна було відтворювати його безнастанно — таким приємним для ока є цей акт покори. І ще простір — він теж хоче сказати своє слово — Лісабон, Сараґоса, Прага, Мюнхен, Відень і Оломоуц, Брно і Краків, Львів і далекий Буенос-Айрес — кожне місце на землі прагне бути свідком народження Господа і наділити його конкретикою: місцеві рослини, яблука чи ґранати, рівненькі геометричні картопляні поля чи помаранчеві гаї… А вже як простір, то й матерія, матеріал хоче брати участь у народженні — Ісус народжуватиметься з воску й скла, постане з теракоти й слонової кістки, з дерева й каменю. Він буде завбільшки із цурпалок, матиме розміри людської дитини або й ще більші, бо Він же ж Бог, і людські мірки його не стосуються.

Шопка в Бардо вперше була згадана 1591 року в документі єзуїтів «Excursio Glacensis, або Навернення Землі Клодзької». Невідомо, як вона тоді виглядала і коли з'явилася. Єзуїти-контрреформатори вирішили, мабуть, розбудувати її і зробити пишнішою. Вони були схиблені на пишності. Їм марилися рухомі, змінні сцени — ангел, щоби звістувати переконливо, мав з'являтися й зникати; нехай малий Ісус навчає у храмі, рухаючи рукою; нехай і зірка суне повільно по дерев'яному небу, як небесний слимак. Тому з Тіролю привезли фахівця з рухомих шопок — такого собі Ксаверія Ніса, який затратив добрих кілька років на вдосконалення і перебудову шопки, але невдовзі, на жаль, помер. На щастя, залишив після себе здібного учня, тубільця — Міхала Кляра, — і той узяв на себе продовження робіт. Однак, якщо фігурки Ніса були на диво реалістичними і відпрацьованими в усіх деталях, то Кляр, керуючись мінливим духом часу, стилізував і спрощував їх. Згодом це виглядало так, ніби світ шопки населяли дві раси людей, два різновиди тварин. А коли помер старший Кляр, його справу продовжив син, Міхал Іґнаци, і він теж мав іншу манеру, а оскільки колишні роботодавці вже померли, то не дуже було відомо, яким задумом вони керувалися. Тому шопка виростала немовби сама собою, тактовно не помічаючи послідовних смертей своїх творців. Потім з'явився якийсь Єшке, будівник вівтарів, який надав бардській шопці глибини, будуючи дальші плани, а також небо. Після нього доклав ще свого один чех із околиць Краліків, які були тоді європейським шопкарським осередком, і, за тірольською модою, перетворив усе в щось на зразок театру маріонеток. Старі фігурки опинилися тепер на рухомих стрічках, на схованих, невидимих для глядача

1 ... 26 27 28 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра на багатьох барабанчиках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра на багатьох барабанчиках"