Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Перший спалах 📚 - Українською

Читати книгу - "Перший спалах"

294
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Перший спалах" автора Іолана Тимочко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 106
Перейти на сторінку:
відмінність.... А в тім... Сумніваюся, що тут узагалі водяться риби...

Ти диви, що вигадав! На дно йому захотілося! А про батьків подумав, га? Про бабцю, що жде не дождеться свого онука... Та навіть про старого Мурчика... А Марта? Невже ти хочеш, щоб вона до кінця життя почувала себе винною у твоїй смерті?

Ні, не хочу... Я хочу додому... Але... я тут ні при чому. Я слабкий і хворий... У мене зовсім немає сил. Я не зможу втекти...

Втекти? Від кого?

Від...від...

Плюскіт. Під самісіньким вухом.

Знаєш, я саме так уявляв собі смерть нещасного Гіласа. Пам’ятаєш, був такий друг... У мого улюбленого Геркулеса. Так, ти знаєш, як я фанатів від нього в дитинстві... У мене був плащ із лев’ячої шкури... Пам’ятаєш той кожух із овечої вовни? Ага, дідусів... Котрий потім бабуся спалила, бо знайшла у рукаві справжнісіньке мишаче гніздо... Я ж його ледь не втопив одного разу... Рятував Гіласа... І знаєш, що я тоді побачив? Ні, не знаєш... Чому не врятував його, хоча й міг... А все дуже просто... Я злякався...

Хлопче, ти хворий...

Може... Я уже нічого не знаю...

Плюскіт.

Всі ми трохи хворі... Особливо в дитинстві. Всі ми бачимо те, чого немає насправді... Або ні, не так. Всі ми бачимо правду, поки залишаємося дітьми. А потім ми просто сліпнемо...

Андрію, будь такий ласкавий, замовкни. Філософ із тебе нікудишній. Розкажи краще, що трапилося з Гіласом...

Ов... То ти не знаєш? Він втопився... Через мене...

Хіба що ти в попередньому житті був мавкою... Чи русалкою... Чи як називається та потвора, що затягнула його під воду?

Здається, то була якась німфа... Чи наяда... А хоча, один чорт... Я завжди їх плутав... Але це було в легенді. А насправді він загинув через потопельницю...

Яку ще потопельницю? Що ти верзеш?

А треба було уважніше слухати бабусю... Вона колись розказувала, що за часів її молодості у них в селі була дівчина, несповна розуму, яку ніхто не сватав. І якось її знайшли в озері посеред лісу... Казали, коли витягли з води, вона виглядала як жива. Тільки була біла-біла, як сніг... І мала такі ж білі, довгі тонкі руки... Два тижні пролежала в воді, і її навіть риба не погризла... Правда, було одне «але»... все тіло утоплениці було вкрите якимось дивним смердючим слизом... Знаєш, як ото в жаби... Чи гадюки... І нестерпно смерділо намулом...

Плюскіт. Страх у грудях здіймається височенною хвилею і накриває його з головою.

Я бачив, що та дівчина зробила з Гіласом... Бачив, коли ми гуляли одного разу біля озера. Не знаю, чому нас понесло туди самих...

Йолопе, що ти верзеш? Який час? Який Гілас? Ти опинився там, бо сам видумав усю цю історію! Ти хотів повоювати з прибережними кущами, таким чином уявляючи, ніби рятуєш від русалки свого вигаданого друга! Та й ти сам тоді збирався перевтілитися в Геркулеса! Хлопчику мій, це була просто гра!

Гра... Так... Але я... Бачив це... Тоді теж так... плюскотіло. А потім з води висунулись руки. З довжелезними пальцями... І жовтими покрученими нігтями... Слизькі й холодні. Я навіть чув їх сморід. Такий як зараз... Запах гнилизни й намулу. Який я радий, що не побачив тоді її обличчя! Але Гілас... Бідний Гілас! Вона забрала його, чуєш? Забрала!

Нудота знову підступає до горла. Таке враження, що вона росте разом із його словами.

Холодно...

Припини істерику...— голос здорового глузду стає тихішим... відлунює десь здалеку... наче з кам’яної печери...

Не було ніякого Гіласа! — зовсім непереконливо. — Це все твоя божевільна уява! І чокнута бабця! Хто розказує таке дітям?

Це було...Було... Я бачив ці пальці... Я чув цей... сморід... Я повернувся додому переляканий в смерть... Мене відкачували яйцем. Я три дні не міг говорити, бо щось ходило під вікнами і кликало мене за собою... Я чув це... Чув цей сморід...

Авжеж, чув, дурнику! Було б дивно, якби ти... Дозволю собі нагадати, як дехто...кхм...узяв і напудив собі в штани!

Напудив, так... Раніше це слово змушувало його довго сміятися.

Але не тепер...

Тепер йому страшно. Хоч він знає, що тільки сміхом можна відлякати свій найбільший страх.

Тому...

Смійся, брате, смійся... Смійся, поки стане сил!

Не сміється. Мовчить. Тільки плюскіт тривожить довколишню тишу.

Агов, брате? Куди ж ти подівся? Повернися, чуєш? Повернись!

Та здорового глузду вже й слід простиг. Залишилось тільки відчуття пекельного жаху.

1 ... 26 27 28 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перший спалах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перший спалах"