Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 114
Перейти на сторінку:

— Та ні, кухар, — впевнено відповів капітан.

І як у воду дивився. Бо це був останній заблукалий відучора студент. Але ж — кулінарного технікуму. І жодних інших варіантів, окрім як враз згадати усі свої конспекти за три курси, у хлопця просто не залишалося. Бо голодні моряки — злі та небезпечні люди. Краще їх до гріха не доводити.

Заблукалого кулінара звали Лесик. А про голодних моряків йому все популярно пояснив старпом Серьога, вже коли «Фобос» віддав швартови і взяв курс на Грузію. І ви знаєте, непоганий кухарчук виявився, цілком пристойний. Бо коли Провидіння взялося повністю укомплектувати екіпаж для вікопомного рейсу, воно вже не підсуне абикого.

* * *

— Не вірю, — резонно скаже в цьому місці якийсь совковий начальник відділу кадрів, який роками маринував моряків «на бичі», в так званому «резерві», вимагаючи хабарів тільки за те, що посадить їх на судно і відправить в рейс не в якусь бананову Мапутівку, а у вільний порт Лас-Пальмас, на Канари, за дублянками, килимами й двокасетними магнітофонами. Хочеш магнітофон «Панасонік» — готуй хрусткий конверт. Не маєш хрустиків — суши сухарі на пляжі в Аршинцево.

— Не вірю, — скаже якийсь сучасний підфлажний моряк, який вже заманався отримувати черговий конче необхідний грецькому судновласникові сертифікат для роботи на цементовозах, уже кожному матросу персональна канцелярія потрібна, стільки паперів на нього заведено.

А в капітана необхідні документи в портфель вже не влазять.

А вони тут нахапали перших ліпших бичів з херсонських вулиць, навіть до Суворовської не піднялися від порту, і в рейс ідуть. Коли таке було? А було. Спитайте в Колумба. Буває таке час до часу навіть у геть тоталітарних, заформалінених країнах. У часи змін, якими лякають одне одного китайці. Коли руйнуються підвалини й розсипаються карткові будиночки. А в рейси все одно треба ходити.

— Кадри ловили мене, та не спіймали, — підтвердить вам мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода. Це радянський моряк був кріпаком, прикріпленим до своєї «управи» намертво. Навіть паспорт громадянина у нього відбирали, даючи натомість «паспорт моряка», по якому й розписатися з якоюсь принагідною медсестрою не вийде, тільки проголосувати за єдиного кандидата від блоку комуністів і безпартійних. Але закінчився ваш радянський час, совки, злазьте. Кадровики йдуть лісом, бо виявилося несподівано, що нікому вони не потрібні, пароплави і без них чудово морями ходять. Портові шинки, наш споконвічний коворкінг, як і колись, чудово заміняють відділи кадрів. Та в усіх людей, які не комуняки, так колись і було. Чи знаєте ви, що Регістр Ллойда названо за лондонською кав’ярнею «У Ллойда», в якій кілька років збиралися капітани, судновласники і відправники вантажів, щоб обговорити неформально і вирішити свої нагальні судноплавні проблеми? І лише через десятиліття це товариство вирішило зареєструватися офіційно? Ну, не пивбар, кав’ярня, так. Але ж принцип!

Податківців та інших фіскалів молода Українська держава теж ще собі не придумала. Навіть митники клонуються якось кволо, ще їх в кожних п’ятихатках не посадили пильнувати, за державу обижатися, сидять лише в портах та на кордонах, діло для моряків звичне. Вдумайтесь — ще жоден Микола Янович не компостував нікому мізки зі своїми «кровосисями» й не ліз у кишеню з касовим апаратом. Комуністи вже пішли, олігархи ще не прийшли. Гроші вже надрукували. Чого ж вам ще треба? Крутіться! Роби, що хочеш, довідок брати ще ні в кого. Можна все. Ну, майже все. Придумав — зробив. Ми ось придумали переобладнати два госпітальних судна на пасажирів, рік життя в судноремонтному заводі вбили, але вже пожинаємо перші плоди — йдемо на Грузію Херсонським лиманським каналом. Пройшли Рвач, і лиман розкинувся перед нами широко, розвівши ледь помітні береги, як рибалка, що показує розмір вловленої позаторік щуки-чемпіонки — ось така! Ні, ось такенна! рук не вистачає! Цар-щука! Від Прогноїв до Станіслава! Але це ще оманлива шир. Мілко тут. Судна мають рухатися вузьким прокопаним каналом, позначеним буями.

— Ближче до буя! Ближче! — командує капітан Ковтун стерновому, споглядаючи в бінокля. — За бровку не виходь! Маяк бачиш? Ось на нього стернуй!

І неввічливо відповісти йому, що дав би він і мені бінокля, може, і я того маяка посеред лиману побачив би. А так — вибачайте, йдемо по приборах. Але грузини обидва якраз на містку, роздивляються навколо, тому кажу дисципліновано:

— Єсть, на маяк! — і стерную, куди бачу неозброєним оком. Радист на «Фобосі» відтепер теж стернує. Оптимізували одного матроса. Таке ось хто на що не учився. Але де й тренуватися, як не в лимані? На маяк, так на маяк! Буде вам Вірджинія Вулф і окрема маленька каюта для кожної леді.

Мене завжди найбільше бентежили оці перші години рейсу. Зібрали братію на борту з усіх усюд, хто в ліс, хто по дрова. А усі моряки, як старі коні, що навчені везти від шинку до шинку й біля кожного зупинятися, — свою справу знають, погоничів їм не треба. Стерновий — стернуй собі. Механік — дизелі пильнуй. Радист — приймай прогноз погоди тридобовий з Одеси. Старпом — пояснюй кухарю Лесику, куди він потрапив і де його речі, але щоб суп з галушками на обід був, насиділись на дієті вже під причалом, хвате. Он матроси Юрчик та Кирюха, поки я на стерні стою, озброїлися лійкою з камбуза і полізли в трюм потрохи цукру з кожного мішка між швами зцідити в бутильок. І не вчив їх ніхто, наче все життя тільки цим і займалися.

І всі при ділі, і всі по вахтах розібралися, а корабель — пливе. Тобто, судно — йде, дотримуймось моряцької термінології. Перші милі на гребний вал намотує. І наче теж дорогу вже знає, як той кінь. Праворуч не треба — там Миколаїв. Пропусти зустрічний балкер з Гвінеї. Та звідки я знаю, з якої? Гвіней тих в Африці розвелось! Бачиш — боксити везе. Червоні, гвінейські. Це все, що моряк має знати. А яка така конкретно Гвінея, то

1 ... 26 27 28 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"