Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 114
Перейти на сторінку:
до дипломатів.

Балкер здоровенний, чорний борт нависа над верхівками наших щогл, біла в червоному бокситному пороху надбудова. Розходимось лівими бортами.

— Ось такий би вам цукром навантажити! — підколює батоно Михаїла капітан Ковтун. — Гарний балкерочок, 50 тисяч тонн! Та ще й порт приписки — Батумі. Ваш, грузинський.

— Нєт. В Батумі нє вийдєт. Там другой полковнік. Поґудєть єму можєшь, да? Я виходіл помахаю.

І вже коли за кормою залишиться острів Первомайський, який запирає вхід у лиман, пірнуть у зелену воду останні метри піщаної Кінбурнської коси, що відділяє спокійні лиманські води від бурхливого моря, судно захитається на першій хвилі, відіграє, задзвенить на камбузі якась проґавлена кухарем тарілка, а море, як синій спалах, вибухне ультрамарином в усіх суднових ілюмінаторах — хвилі, самі тільки хвилі й нічого, крім хвиль, до самого виднокола, теж синього, куди не глянь — ось тут і розумієш, за що люди, особливо моряки, люблять волю, а не тісні фарватери, буї, приписи, інструкції, довідки й щоквартальні звіти. В морі на все це насрати.

— Воля! — зашипить хвиля під бортом і старатиметься забризнути аж на крила містка.

— Воля! — видихне вітер у відчинені двері стернової рубки і здмухне якісь нікчемні папірці зі штурманського стола й понесе їх по палубі поперед старпома Серьоги.

Роздолля! Сам обирай собі долю. Стернуй, куди очі глядять. Роби, чого серце просить.

— Ай, Чорнеє море, хорошеє море! Ай, добреє діло, хорошеє діло! — як сказав поет. І зримував те з грудою наживи — коньяку, панчіх і презервативів.

— Горизонт, виднокіл, виднокрай, обрій! — як сказав словник.

— Капітан, ну ти дароґу на Поті знаєшь, да? Нє заблудімся, да?

— Та не переживай, шановний. У Стамбулі, в разі чого, теж цукор потрібен.

І стерновому:

— Лягай на 165 градусів. На Тарханкут. Поки так підемо.

* * *

Крим-Карим-караїм. Країна зайд. Утілення мрій персональних пенсіонерів про гори і море «без мєстних». Скрізь, деінде, в Карпатах, у Сочі мєстні все їм псували. Від них тільки галас. А тут таке щастя — залишились тільки руїни. Крим-крам-храм. Що залишилось у тобі від аборигенів, окрім грецьких і татарських назв мисів? Тарханкут, Херсонес, Фіолент, Сарич. Крим-керим-калим. Ти вже тоді хотів стати островом, начитавшись фантазій Аксьонова. І ніхто не сказав тобі, що всякий Аксьонов — то Гоблін. Поплутали береги та географію з белетристикою. І хто тобі дохтур? Вже й тоді у Криму бузили. Малювали собі аквафрешевий прапор у пику Києву, переводили час на московський, лякали дітей страшними бандерами і обирали президента Мєшкова. Мєшков ховався від страшних бандер на Кіпрі чи у Верховній раді АРК і хворів на дитячу вітрянку. Чи кір? Подумати, саме дитяча хвороба самозванця штовхнула тоді шальку терезів на бік України. Але саме поверталися із азійського заслання справжні господарі, старі люди сказали: треба їхати, бо батьківщина, тож киримли поверталися й персональні пенсіонери неспокійно йорзали у віджатих татарських і грецьких хатах. Бо миси не брешуть: Тарханкут, Херсонес, Фіолент. І Форос до купи.

Тарханкут відкривався вночі проблисками двох своїх маяків. Херсонес бовванів у легкій імлі своїми величними руїнами опівдні. А до вечора ми вже споглядали Форос і говорили з грузинами про Горбачова.

Історія була ще свіжесенька. Ще не з підручника. Лише рік тому останній генсек радянців сидів заблокований заколотниками у своєму білому палаці над Чорним морем. Капітан Ковтун саме був у рейсі, гнав судно з Керчі на Одесу. І погранці, й сторожові кораблі ЧФ старанно відганяли усі судна подалі в море. Миль на десять від берега. Щоб не втік.

І не в радість йому був білий палац і Чорне море, і те, що Раїса-ханум пробила у скелі ліфт прямо на пляж і завезла на той пляж пісок аж із Болгарії, зі Златих Пясців, наш пісок їй не годився. На тому пляжі й знімав своє відеозвернення до нащадків останній радянець. Бо хтозна, як усе повернеться. Лише рік, а вже ніхто не згадає ні слова з того звернення. Чи нащадки слабували на пам’ять, чи слова виявились черговим бла-бла-бла навіть у цей історичний момент. Пам’ятали лише червоне призахідне сонце, скелі в морі і сині хвилі у кадрі. Красота. І приреченість усіх персональних пенсіонерів.

— Слухай, а міг би втекти? В нього ж була величезна урядова яхта «Крим»? Он же вона, білесенька, стоїть зараз на якорі в бухті, — не вгавав наш Серьога.

— Хто ж там тепер замість нього? Як вашого звати? Кравчук? — хвилювались цікаві грузини й цокали язиками. І роздивлялись у біноклі білу двопалубну яхту з супутниковою антеною.

— У мєня тожє будєт такой! — вирішував мовчазний бічо-барсетконосець, і це були чи не єдині його слова за весь рейс.

Ось так складалися віш-листи наших гобсеків — мавпували генсеків. Ніхто з наших майбутніх мільйонщиків ще не був у порту Монте-Карло. Чорний волга, бєлий яхта, красний ікра, вертольот, як у Міміно. Жити красиво. Цікаво, чи в нього є вже та яхта?

— Серього, дарую ідею, — казав капітан Ковтун. — Не треба ніяких рейсів із цукром. Набираємо у Поті охочих генацвале і робимо їм морські екскурсії на Форос. Попит, я бачу, буде.

Погода нас балувала. Штиль, лише де-не-де хитне судно перелякана хвилька. Одеський прогноз був сприятливий. Капітан Ковтун вирішив від Айтодора йти напрямки на Грузію, а не плестись попід берегом, Керч-Новоросійськ-Туапсе, втрачаючи зайвий ходовий день.

— Капітан, ну ти дарогу знаєшь, я віжу, да. Только прошу тєбя — прівєзі в Поті, а не в Сухумі. Там друґой полковнік, понімаєшь, да?

Сухумі був ще,

1 ... 27 28 29 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"