Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга друга"

— Я приготував для вас кабінет професора… — сказав, ідучи за ним через вестибюль, Ганс. — Думаю, вам там буде зручніше, ніж у вашій юнацькій кімнаті.

Гуго вже піднімався сходами, коли його погляд упав на галерею. Там стояла Гізела. Її очі блищали від сліз, губи ламались у радісній усмішці.

— Нарешті ти приїхав… Нарешті… — Вона кинулася сходами вниз, обняла брата і розридалась у нього на плечі.

Генерал Керк уже вкотре перечитував доповідну шефа військової поліції. Про події, що кілька днів тому сталися в Бад-Аусзе біля будинку адвоката Хаймерля, в ній сповіщалося скупо: «Вранці, об'їжджаючи околиці, патруль знайшов труп молодого німця. Ним виявився місцевий житель Пауль Кіртаг, племінник хазяїна ресторану «Вотан». На місці вбивства знайдено залізний ломик із слідами крові потерпілого. Були допитані жителі сусідніх будинків, а також дядько загиблого Курт Кіртаг. Про обставини вбивства ніхто нічого не знає». І все! Жодного слова більше!

— Боже, за що тільки платять гроші цим тупоголовим філерам! — процідив генерал крізь зуби і жбурнув на стіл папірець з текстом доповідної. Довірився телепням з МП, а їх обвели круг пальця, немов сліпих цуценят… Треба було самому негайно виїхати на місце, допитати сусідів, поговорити з хазяїном ресторану!

За інших обставин він так і зробив би, але цей вибух на озері, смерть Прічарда на якийсь час ніби затьмарили його розум, паралізували волю. Чого-чого, а такого повороту справи він не міг передбачити. Та хіба такий, як Хемфрі, зрозуміє це? Він уже, певне, потирає руки від задоволення, що зрештою має привід розрахуватися за всі прикрості, яких зазнав від мене протягом тридцяти років спільної праці. Тепер уже Хемфрі має всі підстави випхнути його у відставку.

Джіммі Керк підійшов до вікна. З висоти третього поверху відкривалася широка панорама облямованого стрімкими горами озера Грундл. Північним берегом збігала в долину звивиста стрічка дороги. Зараз він чекав на Шольтена. Ще зранку послав по нього на базу, що містилася в замку Торнау. Дорога не далека, гінець уже мав би й повернутись, але не їде, не дзвонить, не знає, що той Гельмут Шольтен — остання надія його шефа. О, вони думають, що їхній шеф з каменю, що він не має нервів, не знає гризоти й розпачу. Але в одному вони праві: він не може собі дозволити їх мати! У нього завжди повинна бути твереза голова і тверда воля, інакше який він їм шеф.

Нелегко було опанувати звихрені думки, примусити їх текти потрібним струменем у річищі логіки. Нелегко, проте іншого виходу в нього не було, і він знову й знову намагався вибудовувати версію за версією, прагнучи зрозуміти, що сталося біля будинку адвоката в Бад-Аусзе. Інтуїтивно відчував, що саме в тій події криється відгадка поки що незрозумілих причин його провалу з Генрі, саме там ховається рятівна ниточка, ухопившись за яку, ще можна спробувати вирватися з лещат, у які його затисла підступна доля.

Та що кивати на долю, коли у всьому винувата його вдача. Дурна пихата самовпевненість янкі — ось твоя біда! Ти зневажаєш, засуджуєш її в інших, але не помічаєш, як глибоко вона сидить у тобі самому. Послати Генрі й Теда в Бад-Аусзе міг тільки ти. Тобі здавалося, що про них ти знаєш усе, а виявилось, не знав нічого. Ті, хто пройшов Дахау, пов'язані так міцно й на такому несподіваному грунті, що звичайні мірки в оцінці людських стосунків тут не годяться. Баптист Генрі Прічард і комуніст Крайніченко, що може бути між ними спільного? Проте спільність ця була, хоч ти й не підозрював про її існування. Посилаючись на релігійні переконання, хлопець не дав себе завербувати, не захотів бути фіскалом. З усього видно, Крайніченко не сидів у Бад-Аусзе склавши руки. Він діяв, і Генрі знав про це, однак і словом не обмовився. Наплів, що Тед' випав з машини. Тобі треба було б уже тоді кинутись перевіряти його слова, по свіжих слідах, а ти…. Так тобі хотілося дістати з дна озера ті кляті ящики, так кортіло втерти носа Хемфрі. Втер! Тільки кому? І все-таки що вони робили тієї ночі в Бад-Аусзе? Генрі не сказав і вже не скаже… Тед!.. Цей може розповісти лише під дією препарату Глевіца. Препарат у Шольтена, а машини, яка має привезти доктора сюди, на дорозі все ще не видно…

Генерал нервував надміру. Щоб якось заспокоїтись, вийняв хустинку, витер спітнілі долоні, потім підійшов до столу, взяв сигарету, проте не запалив, присів у крісло, замислився. Думки відлетіли на кілька років назад… Туристський будиночок Кіртага в ущелині за Гесслом. Підпал… Тайник… Коробка з-під монпасье… Потім хлопчина сказав, що в ній вони ховали планшет з паперами гауптмана Кьоніга… Куди поділись ті папери, може знати лише одна людина на світі — Тед. Тільки він може зв'язати в єдине логічне ціле події на озері Топліц, що відбулися в різні часи і з різними людьми, але мають безпосереднє відношення до імперського архіву. Професор Глевіц попередив, що через хворе серце Теда сеанс не може тривати довго. Тоді вони зупинилися, не ввели йому другої порції «сироватки правди», але тепер, тепер він має витягти з нього все. Папери Кьоніга — єдиний козир! Тільки це може врятувати його репутацію в очах Хемфрі й Далласів, тільки це здатне відсунути на непевний строк його відставку.

«Власне, чого я так боюся відставки. Зрештою, буде спокій, буде якась, хай невелика, пенсія… Ні, я таки, здається, промахнувся в житті… А була можливість подбати про солідніше забезпечення на старість, ніж ота жалюгідна пенсія. Старість! Колись думалося, вона за горами. Не згледівся, а вона вже тут… І може статися, змінити щось уже не буде ні часу, ні можливості. Дадуть під зад коліном, і полетиш на своє ранчо поливати помідори… та в безсилій люті скреготати зубами на таких, як Хемфрі й Далласи, що доживатимуть віку в комфорті, достатку,