Читати книгу - "Обережно, діти!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– От тільки чарки забув, – почухав він лоба, відкрутив зелену кришечку пляшки і поставив усе на обрус.
Павло по-господарськи окинув оком «стіл» і потягнув зморщену тканину. Пляшка відразу перехилилася. Вино виявилося червоне.
– Нічого, ще трохи лишилося, – заспокоїла Павла Анетка, струсивши рукою з обруса червону калюжу. – Чарочки зробимо теж з лопуха. – Вона піднесла до рота мокрий палець і полизала. – Беееее, і як це чоловіки п’ють?!
– Ви, жінки, не розумієтеся на таких справах, – підняв брови Павло і собі провів пальцем по обрусі й також облизав. Його губи скривилися, ніби він облизав жабу. – Клас! Мій дід у таких справах справжній спец! – посміхнувся він, таємно сплюнув у кулак і витер руку об штани.
До весілля я вирішив не готуватися. Навіть нічого не приносив і особливо не брав участі в підготовці: зрештою, це жіноча справа. Хто хоче одружуватися, хай працює.
Дівчата пішли перевдягатися. Хлопці підглядали з-за кущів. Ксенька навіть вибігла у платті, щоб пояснити, що не можна бачити наречену до одруження, і відразу сховалася, прикусивши губу. Коли я побачив Ксеньку в білому простирадлі замість плаття нареченої, в мене пропала цікавість до одруження.
– Це не простирадло, а бабусина нова матерія на сорочку. Мама з Італії прислала, – пояснила скривджено Ксенька. – Як не хочеш, то не треба. Я вийду заміж за Павла.
– За мене? – зробив великі очі Павло. – Я ж священик і буду зараз тебе питати, чи готова ти до смерті бути вірною Маркові, а ти вже починаєш бути невірною.
– Бо Маркові не сподобалася моя сукня, – обурливо провадила Ксенька.
– Казала тобі, не показуйся нареченому до весілля, – втрутилася Анетка. Вона мала бути дружкою. Їй із самого початку не подобалася ідея з весіллям.
– Ну і що! Давайте швидше, поки ще всі не розбіглися, – зм’якла Ксенька, киваючи на Дмитрика, який прийшов за свідка, та Віру і Надійку, які роззявили рота від несподіваного перебігу подій.
– Давайте, бо я вже хочу вишень, – стогнав Дмитрик.
– Ти тільки про шлунок думаєш, – спам’ятала його Віра.
– У мене, здається, пропало бажання, – констатував я і всівся на берег.
– Вставай, бо починаю їсти вишні, – пригрозила Віра. Тепер уже їй сподобалася Дмитрикова ідея.
– То їж, – байдуже обернувся я до води і дивився на хвильки.
– І ти так легко можеш від мене відмовитися? – скубнула мене Ксенька.
– Чому ж би й ні! Це все одно була твоя ідея, – спокійно промовив я, не відриваючи погляду від води.
– Нахаба! Ти такий, як усі чоловіки, – затиналася Ксенька. – Тобі тільки інші жінки в голові, – вона почала не на жарт схлипувати. – Я стараюся, все роблю, а ти хоч би чимось допоміг мені. Дивися, як інші чоловіки дбають, допомагають, працюють, побиваються, а ти… Я не хочу з тобою жити… Завтра ж подам на розлучення.
Мені чомусь здавалося, що ми ще були не одружені.
Я ніяк не міг збагнути, до чого тут інші чоловіки, та мені стало шкода Ксеньки. Я підвівся, пригорнув її і навіть поцілував у щічку. Раптом мені стало шкода себе. Я уявив, що мушу щодня вислуховувати такий концерт ледь не все своє життя, і в мене остаточно пропало бажання одружуватися. А належати до статистики розлучених мені не хотілося. Той, хто подає на розлучення, мусить платити. Це я від тата чув.
– Давай краще зачекаємо, – прошепотів я Ксеньці на вухо.
– Що ти сказав? – притупнула ногою Ксенька.
Я зрозумів, що сказав неправду. Я не збирався чекати. І ніколи з нею не одружуся.
На нас ніхто не зреагував. Усі подумали: звичайна сімейна драма.
– Чи обіцяєш ти, раба Божа Ксеню, що будеш вірною рабові Божому Маркові… – тренувався Павло.
Ксенька підійшла до нього і дала йому за його старання печиво. Задоволений Павло відразу засунув його до рота. З рота потекла кров. Він тримав в одній руці свій другий молочний зуб, а в іншій засушений глиняний тортик. Перший зуб у нього випав, коли Ксенька запропонувала йому вкусити пластмасове яблуко.
– Гірко, гірко! – тренувався Дмитрик. Він досі нічого не збагнув.
Ксенька почула «гірко», спіймала мене за вуха і потягла до себе. Я думав, що став жертвою Пилососа. Я ледь не задушився! Таким я не уявляв свій весільний поцілунок.
– Гірко, гірко! – підхопив Павло.
– Позакривайте пельки, – втихомирювала їх Анетка. – Весілля відміняється.
– А вишні? – не вгавала Віра.
– Можете їсти свої вишні, – схлипнула Ксенька і лягла у своїй білій сукні на обліг, саме туди, де Дмитрик потайки кидав чорні від вишень кісточки.
Усе, мабуть, на цьому й закінчилося б, якби не Ксенька. Вона втовкмачила собі, що вагітна. Від того, що поцілувала мене. Вона навіть боялася бабі признатися, бо та здерла б з неї три шкіри. Так Ксенька казала. Я знаю, від поцілунку діти не народжуються. Та про всяк випадок чекати дев’ять місяців мені все ж таки доведеться.
5. АвтораліУ Павла вже є джойстик. Йому тато купив за вісімдесят вісім гривень. Щастить же людям! Я також такого хочу. Якщо мама не захоче мені такий купити, почну сам складати на нього гроші. Усі хлопці на такому помішані. Джойстик – це маніпулятор. Такий, що машина повертається на триста шістдесят градусів. Не треба сидіти перед комп’ютером і псувати зір. Я так і поясню мамі.
Павлові тато ще привіз із Києва машину. З кермом і справжніми педалями.
Я про це довідався тільки сьогодні.
Мені цілу ніч снився джойстик. Павло постукав до мене, коли я ще спав. Я думав, що то землетрус.
Голова ніяк не пролазила у футболку. Ми бігли до Павла через дірку в паркані. Тільки біля дірки я помітив, що в мене один кед білий, а другий – чорний. Я не вертався. Ксенька показала, що моя футболка була навиворіт. Та байдуже. Хай не дивиться.
Павло сів у машину, витягнув шию (так часто гуси роблять, я бачив), покрутив кермом і натиснув на педалі. Машина рушила. Павло вміє добре їхати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обережно, діти!», після закриття браузера.