Читати книгу - "Богдан Ступка"

2010-й розпочинається як знаменний рік, коли Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка святкує своє 90-річчя. Спочатку відбувається прем'єра вистави Семюеля Беккета «Останній запис Крепа». Святкування тривають два місяці. І не тільки в Києві. В лютому театр вирушає на гастролі в Санкт-Петербург. Туди, де на сцені театру імені Товстоногова за п'ять днів показують п'ять вистав: «Кайдашева сім'я», «Тев'є-Тевель», «Швейк», «Легенда про Фауста» та «Одруження».

Чому обирає саме Північну Пальміру?

«Ми продовжуємо традиції, які починали наші корифеї – на гастролі до Петербурга їздили Садовський, Саксаганський, Заньковецька, Старицький, Кропивницький, Тобілевич… Трупа тоді вразила місто на Неві – навіть запрошували всіх акторів працювати до Петербурга. Дехто перейшов, але більшість повернулася до України. Ну, це, так би мовити, екскурс у минуле, а в Петербурзі ми бували неодноразово. Возили і "Тев'є-Тевеля", і "Наталку Полтавку" – то були комерційні гастролі. Зараз матимемо некомерційний творчий візит до Петербурга, бо я думаю, що в гості треба їздити, треба, щоб нас знали».

А які вистави обрали?

«Ну я ж не можу взяти всі! Я взагалі хотів узяти дев'ять спектаклів. Але це неможливо – потрібні шалені кошти. Зараз у нас їде сто п'ять людей. Гроші на цю поїздку ми викроювали самотужки, залучали спонсорів. Можливо, щось відшкодує Міністерство культури, коли приймуть бюджет… А зараз, щоб підняти ці гастролі фінансово, з дев'яти вистав довелося залишити п'ять. Люди поїдуть, покажуть там наші спектаклі, отримають задоволення, походять по музеях, книжок накуплять про театр, про мистецтво – у нас таких немає, а там видають багато. І взагалі, варитися у власному соку – то не є добре, театральні контакти треба підтримувати».

У березні показують найкращі п'єси. Завершуються урочистості 27 березня – в Міжнародний день театру. За сезон театр грає понад 300 вистав на рік. Приймає близько 300 тисяч глядачів. Урочистості до 90-річчя проводить із гумором, як репетицію сторіччя. Художній керівник вважає, що якщо колектив ставиться до себе іронічно, він має перспективи.

У травні 2010 року оголошує, що зумів знайти кошти на чергове свято кіно: «Другий Міжнародний київський кінофестиваль відбудеться! Він пройде під патронатом Президента України Віктора Януковича, а це трохи допоможе нам у фінансовому плані, аби провести форум на високому рівні. Кіноманів чекаємо на сеанси з 25 травня по 1 червня. У програмі понад 100 стрічок, пройде ретроспектива фільмів таких майстрів, як Акіро Куросава та Іштван Сабо. Відкриється наш форум картиною Отара Іоселіані «Шантрапа», яка нині представлена на Каннському фестивалі. До речі, пан Іоселіані цього року очолить журі конкурсу. В програмі 17 фільмів».

Сам ще не бачив готової картини, де знімався: «Іоселіані – людина творча, з тонким гумором, він уважно ставиться до всіх членів знімальної групи, і тому кожне спілкування з майстром залишається надовго в пам'яті. Раніше я не був особисто знайомий з Іоселіані. Пізніше режисер признався, що не хотів мене запрошувати, бо думав, що Ступка буде капризувати і на майданчику зіркові «коники» показувати. Та коли побачив, що я дуже відповідально ставлюся до роботи і кожного епізоду, то сказав, що "ми – рідні душі", і навіть почав мене називати «Ступочка» До речі, завдяки цьому фільму, який є творчим французько-грузинсько-українським проектом, я побував у Тбілісі та Парижі. У мене роль у стрічці невелика, знімався усього чотири дні. Граю чиновника радянської доби (спочатку голову Комітету кінематографії, а потім посла СРСР у Франції), від якого залежить доля головного героя фільму Ніколаса (цю роль виконав грузинський актор Дато Тарієлашвілі). «Шантрапа» – автобіографічна картина, по суті, про те, як Отар Іоселіані став кінорежисером. Про його молодість, перші кроки у кінематографі. У нас «шантрапою» називають молодих бешкетників, а на французькій мові "а шантре" – людина, яка може співати, а «па» – заперечення, тобто шантрапа – це люди, які ніколи не зможуть заспівати. Картина присвячена творчим особистостям».

У серпні 2010 року стає погано на зйомках фільму «Одного разу в Ростові». Зйомки натури відбувалися у Маріуполі. Переживає серцевий напад. Втратив свідомість. Але від госпіталізації категорично відмовляється. Повертається додому. Працює з ранку до смеркання. Як багато пропозицій! Як мало часу! Ігор Афанасьев, автор п'єси «Байка про отамана Сірка, про шевальє Дартаньяна і про турецького султана», пропонує себе і як режисера. Для вагомості аргументів додає своє бачення: старого Сірка грає Богдан Сильвестрович, середнього – Остап, а молодого – Дмитро. Фантазії режисера змушують нагадати останньому хрестоматійну епіграму Валентина Гафта про Михалкових. І її переінакшити: «Страна, ты слышишь страшный зуд? Три Ступки по тебе ползут».

Навідується до співаючого ректора Михайла Поплавського, в Університет культури і мистецтв. Сподобалася дипломна вистава Катерини Чепури. Запрошує на стажування. Катерина принесла п'єсу Володимира Винниченка «Дорогу красі». її ніколи не ставили. Вистава виявляється вдалою. Сидить у залі і відчуває небайдужість публіки. Одна з дійових осіб дізнається про крадіжку грошей на лікування брата. Перетворюється на розлючену левицю, ладну роздерти злочинця. її «Віддай гроші!» – таке непідробне, пронизливе, що їй починають вторити глядачі. На прем'єрі найгучніше кричить Богдан Ступка. У травні 2010 року франківці в сотий раз грають «Наталку Полтавку».

У серпні 2011-го відзначає круглу дату, 70 років. Відгукується Богдан Бенюк: «Коли людина досягає таких ювілейних рубежів, ми звикли визначати її місце в культурі, хто вона, що вона, заганяти її в якісь рамки. Якщо говорити про Богдана Сильвестровича, то треба декілька десятків років, щоб почати оцінювати те, що він робить у театрі, в кіно, який має вплив на українську культуру. Зараз він на гребені слави… У театрі він своєрідна палочка-виручалочка. Ми, актори, купаємось у промінні того, що Богдан Сильвестрович може для нас здобути. Він має популярність і може заходити в кабінети керівників нашої держави. Нам заздрять інші театральні колективи, бо вони такого не мають. Цього року нарешті відкриємо малу сцену. Якби не Богдан Сильвестрович, вона би готувалася ще