Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » "Головний полудень", Олександр Ісаакович Мірер 📚 - Українською

Читати книгу - ""Головний полудень", Олександр Ісаакович Мірер"

215
0
08.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою ""Головний полудень"" автора Олександр Ісаакович Мірер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 42
Перейти на сторінку:
Хитрий Портняжка

Вячеслав Борисович ховав розбитий телефон, примовляючи:

— Добре бути мурахою — колективна відповідальність… Бігай собі по крайку тарілки й уявляй, що тримаєш курс на Полярну зірку.

Стьопка ввічливо посміхнувся. Інженер пояснив:

— Мураха шпарить по колу, а думає, що біжить прямо. Не буду я сидіти в затишному кабінеті — побіжу… Мій номер, здається, Кут одинадцять?

— А що?

— А те, що я — з начальства. Старші від мене тільки Лінія та Крапка. Зрозумів?

— Ага, — кивнув Степан. — Правильно! П’ятикутника вони мають за ніщо. То й що з того?

— Ми їм влаштуємо кімнату для потіння, — сказав Портнов, схиляючись над столом. — Зою! Зоєчко! Агов!..

З динаміка відповіли:

— Слухаю, Вячеславе Борисовичу…

— Машину, Зоєчко. Хай Леонідович піджене, я поведу сам. Швиденько… — Він відпустив кнопку й підморгнув. — Поїдемо до сентиментального боксера, комашко.

— А з інструкцією як же?

— Тримай про запас. Ми поїдемо до розумної людини, Стьопо. Не голова — а трактор. З ним у парі я дещо зможу провернути… якщо він чистий.

— А чому він — сентиментальний боксер?

— Він такий, — відповів Вячеслав Борисович. — Побачиш. Він уже три доби сидить під замком і думає сумну думу. Він фізик-теоретик. Ось і машина…

Водій не помітив Степана і почав було:

— Кут одинад…

— Мовчати! Ви залишитесь… гм… Петре Леонідовичу. Ясно? Сідай, Машо, — це Степанові.

Потім знову водієві, голосним шепотом: — Кут третій викликає…

— Так машину ж розіб’єте! — винувато всміхнувся шофер.

— Пропадай моя підводо, — відповів Портнов і заіржав, підробляючись під загіпнотизованого.

Втретє того дня Стьопка їхав у машині. Вячеслав Борисович справді був кепським водієм-вчепився в кермо й витяг шию. Однак машини не розбив, а досить плавно зупинив її біля під’їзду ітеерівського гуртожитку молокозаводу.

— Кисельов живе тут, — попередив Стьопка.

— Гадаєш, що він і моєму приятелю приклав до замкової щілини “посередника”?

— М-м…

— Перевіримо, — сказав Вячеслав Борисович. — Ти на око їх не розрізняєш, своїх підшефних?

— Поки що ні, — відповів Стьопка.

— Ну, ризикнемо, Машенько. Він дуже метикуватий хлопець, Митя Благоволін.

— Дивне прізвище, — мовив Стьопка.

— У нього прадід був із духовних, із попів, — говорив інженер, пробираючись вузькими сходами. — їм у семінаріях давали нові прізвища, милозвучні…

Вячеслав Борисович трохи боявся і розказував про милозвучні прізвища для хоробрості. Стьопка подумав: нічого, звикне. Він ішов і примічав дорогу. Запам’ятав, що в гуртожитку двоє сходів. Що, крім центрального входу — з вулиці, є ще двоє дверей у двір, просто з нижніх майданчиків. Що на третьому поверсі дуже незручно стоїть ящик із піском, легко зачепитися на бігу. А ось і п’ятий поверх. Коридор був порожній. У просторій кухні дзвінко перемовлялися жінки. По коридору побіг хлопець у довгих футбольних трусах, розмахуючи рушником.

— Кімната шістдесят восьма, — сказав Портнов. — Він дома.

У замковій щілині зсередини стримів ключ.

— Постій тут, — прошепотів інженер. — І акуратно, акуратно…

Стьопка притиснувся спиною до стіни поряд із дверима. Хлопець із рушником уже зник в умивальні. Інженер постукав.

— Благово! Відчиняй, хитрий Портняжка прийшов!

З кімнати відповіли негучним басом:

— Іди геть.

— Відчиняй, кажу! Новий “Нейчур” одержали!

Клацнув замок.

— Знову сенсація? — спитав бас.

— Тут красива місцевість, — швидко мовив інженер.

— Що-о? — здивувався бас. — Сла-авко, та ти ж білий, як стіна!.. Заходь, кави хочеш?

Вячеслав Борисович схопив Степана за плече і підштовхнув у кімнату, мимо господаря.

Це був височезний і широчезний, дуже красивий чоловік. Великий, як шафа, весь у коричневих мускулах. Біцепси — кожен як Стьопчина голова. Золотава чуприна. Сонце немилосердно пекло у вікно, і господар був у трусах і пляжних капцях-підошвах. Він жалісно поглянув на Степана і напівголосно запитав:

— З нею щось сталося? Потрібні гроші?

— Тут красива місцевість… Га?

— Ти що, знущаєшся?

— Гаразд, — сказав Портнов. — Якщо так, налий кави. Це Машенька, для неї теж кави.

— Ну, знаєш, Портняжко… Це ні в які ворота не лізе!

— Лізе, Благово, — промовив Вячеслав Борисович. — І сенсація є. Зелені чоловічки дісталися до планети на ймення Земля.

Сентиментальний боксер

Стьопка сьорбав холодну каву з печивом і слухав. Насамперед він зрозумів, що вчені прозвали інопланетних мешканців “зеленими чоловічками”. Ще давно, заздалегідь. Вони давно припускали, що повинні бути ці мешканці, і для виразності дали їм таке прізвисько.

Потім Стьопка зрозумів, що величезний засмаглий хлопець боїться — обличчя в нього побіліло навіть під засмагою.

“Що ж, і злякаєшся”, — подумав Степан. І тут розмова стала незрозумілою і звернула, здавалося, в інше русло.

Благоволін запитав:

— Отже, транспортують чисту інформацію? — Він обережно доторкнувся до “посередника”, що лежав на столі.

— На якомусь субстраті. Стьо… Маша каже, що оця штука поважчала, коли мене… як би це сказати?

— Зреверсували. Набагато поважчала?

— На трохи, — відповів Степан.

Господар повернувся до нього:

— Ага! На трохи… А

1 ... 26 27 28 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Головний полудень", Олександр Ісаакович Мірер», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «"Головний полудень", Олександр Ісаакович Мірер» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги ""Головний полудень", Олександр Ісаакович Мірер"