Читати книгу - "На Зміїному острові, Мартін Вікрамасінге"

— Мені б теж хотілось поїхати додому, — мовив Джінна.

— Будь ласка, можеш їхати, як тільки я повернусь.

— Ні, я хочу поїхати з тобою.

— Добре, іншим разом поїдемо вдвох, а Пунчі-махаттаї доручимо доглядати город.

На веслах сиділи Джінна і Пунчі-махаттая. Причалили ми до берега трохи північніше села, бо звідси було ближче до станції. Друзі почекали, поки я сяду в поїзд, і ще довго, після того як поїзд рушив, стояли на пероні.

Мій батько був хворий так тяжко, що лікар вважав його приреченим. Коли я ввійшов до нього в кімнату і він побачив мене, на очі йому набігли сльози, і він спробував був підвестись, щоб обняти мене. Але мачуха цього не дозволила: лікар заборонив батькові навіть рухатись.

— Синку мій, — ледве чутно прошепотів він, — як добре, що ти знову зі мною. Я ж бо так мріяв побачити тебе хоч перед смертю. А вона вже недалеко, я, мабуть, не проживу й тижня.

Серце моє краялось від болю, до горла підступили сльози.

— Я зараз же поїду в Галле, — рішуче промовив я, — і привезу тобі найкращого лікаря!

— Його лікує один дуже досвідчений лікар, — зауважила мачуха.

— Ні, треба привезти найкращого!

— Що ж, ти маєш рацію, — погодилась мачуха, — треба зробити все, щоб урятувати батька.

Вона встала і жестом запросила мене вийти з кімнати, але батькові не хотілось, щоб я залишав його.

— Як добре, синку, що ти приїхав. Я вже починав боятись, що не побачу тебе. А зараз мені навіть полегшало. Це мачуха запропонувала дати оголошення в газеті.

— Вона це розумно придумала. Мені привіз газету один юрист з Галле. Він якось приїжджав до нас із усією своєю родиною, і у нас з ним добрі стосунки.

— Так, все вийшло добре… А я, мабуть, не одужаю. В мене буває по кілька приступів на тиждень. Лікар вважає, що надій немає ніяких. Та я й сам це знаю.

— Я привезу тобі найкращого лікаря!

— Ні, не треба. Та й лікарі беруть за лікування дуже дорого. А тобі доведеться утримувати мачуху й брата, бо я їм майже нічого не залишаю. Останні два роки справи мої йшли кепсько, і ми витратили всі свої заощадження. Грошей у мачухи тільки розрахуватися з боргами. Все ляже на твої плечі. Скажи мені, в тебе є гроші?

— Є. За цей час я навчився їх заробляти. У нас велика ділянка землі, і ми досить вигідно продаємо врожай. Так що утримувати мачуху й брата я зможу.

Я вийшов з кімнати й зустрівся з мачухою. Вона з плачем кинулась мені на груди.

— Я вийшла, бо не могла більше витримати! Як добре, що ти тут! Зараз ми негайно все продамо і врятуємо батька!

— Ні, не треба нічого продавати. Я сплачу ваші борги, розрахуюся з лікарем і залишу вам на життя. Я дещо заробив, і грошей у мене вистачить.

— Синку, — промовила мачуха, схлипуючи і низько схиливши голову, — прости мене, якщо я коли-небудь зробила щось не так. Повір мені, я не хотіла, щоб тобі було погано. Так, я інколи тебе сварила, але тільки тоді, коли ти дуже вже сердив мене й батька. Прости мене, синку.

— Заспокойся, ти ніколи не зробила мені нічого поганого. А втік я з дому тому, що нам з Джінною захотілось зазнати пригод.

— Коли батько захворів, я була сама не своя, тому що не розшукала тебе й не умовила повернутись. Мене ж бо весь час мучила думка, що ти втік через мене. І ось уже тиждень, як я сплю не більше двох годин на добу. Батько наказує мені спати, але я не лягаю, передрімаю десь у куточку, хоч уже й з ніг падаю.

Я зрозумів, як боляче страждала мачуха через те, що я втік з дому, і відчув до неї глибоке співчуття. Коли я бачив її востаннє, мачуха була молодою й красивою, а зараз переді мною стояла стара жінка.

— Не муч себе даремно, — сказав я, — лягай і спи. А я посиджу біля батька.

— Ах, синку, мене змучили не безсонні ночі, а хвороба твого батька й думки про те, що я заподіяла тобі багато зла. А зараз я щаслива, бо ти простив мене!

— Нема чого прощати, ти не заподіяла мені ніякого зла!

Наступного дня я поїхав у Галле і привіз відомого спеціаліста із захворювань серця. Він уважно оглянув батька і звелів дотримуватись методів лікування попереднього лікаря. Я зрозумів, що він не приписує нових засобів тому, що вважає становище хворого безнадійним. Батько це теж чудово розумів.

За тиждень він помер. На похорон я витратив майже половину привезених з собою грошей. Дотримуючися звичаю, я запросив десятьох буддійських монахів і щедро наділив їх милостинею, щоб батькові добре повелося на тому світі. Від'їжджаючи назад на острів, я купив мачусі сорок метрів полотна і кілька саронгів та сорочок братові. Гроші, що залишились у мене після цього, я віддав мачусі, взявши собі лише дві рупії на дорогу. Мачуха довго не хотіла брати в мене гроші.

— Мені нічого не треба, — сказала вона. — Я вмію бути ощадливою і проживу на те, що в мене лишилось. Твоя підтримка й поради в першу чергу потрібні твоєму братові, не забувай про нього. А найкраще залишайся тут і живи з нами.

— Про брата я подбаю, буду допомагати йому й платити за навчання. Але їхати я повинен обов'язково, тому що господарство кинути не можу.

Доля моїх давніх друзів склалась по-різному. Ранадева був у селі, Ширипала поїхав до свого дядька і працював у нього в крамниці учнем, Дангадаса служив десь у торговій фірмі.

Мені було шкода Ранадеву. З