Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

236
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 39
Перейти на сторінку:
class="v">Достатку він сво­го ніко­ли й сам не знав.



VII





Козацтво прос­те й знач­не се­го ра­ди


Його, як батька, сер­цем воз­лю­би­ли,


І зельно руй­ну­ва­ли весі й гра­ди,


І де­же на вразі під ним хо­ди­ли», -


Так пу­зані між се­бе го­во­ри­ли,


Обтерши піну ме­до­ву на ву­сах.


Держались на но­гах з усеї си­ли


І ве­се­ли­лись у чер­не­чих ду­шах,


Що Ко­на­ше­ви­ча до се­бе за­лу­чи­ли.





VIII





Врата от­верз­лись… О пре­див­не ди­во!


Не зрять во­ни то­го пе­ред со­бою,


Хто грав ко­нем так буч­но-гор­де­ли­во,


З гетьманською зла­тою бу­ла­вою.


Над білов­ла­сою йо­го гла­вою


Пернатий пиш­ний шлик не кра­су­вав­ся;


А за со­бою він не мав кон­вою


Гетьманського, що поч­том панським звав­ся


І кіньми гор­ди­ми, й рон­да­ми ве­ли­чав­ся.


Перед ни­ми бо­сий ста­рець…


Костур суч­ко­ва­тий;


Ветхе різзє обтріпа­лось,


І на лат­ках ла­ти.


За пле­чи­ма у про­яви


Латана тор­би­на;


Під тор­би­ною ду­гою


Гнеться в діда спи­на.


Де гетьманська ділась пос­тать,


Де ор­ли­не око,


Що з Си­но­пу аж до Моск­ви


Зиркало ши­ро­ко,


В хрис­ти­ян собі і в турків


Здобичі шу­ка­ло,


Про ко­зацький хліб на­сущ­ний


Всюди пант­ру­ва­ло.


Тільки зик зіставсь по­туж­ний,


Що скли­кав дру­жи­ни,


Мов дзвінкий щит ха­ра­луж­ний,


До боїв-руїни.


Із-під рам'я зи­ком-кри­ком


Босий дід гу­кає


І чер­не­че мля­ве сер­це


Голосом ля­кає:


«Відчиняйте да впус­кай­те


Грішника страш­но­го,


Що до пек­ла вже не­гай­но


Піде ог­ня­но­го!


Відчиняйте: бо во­ро­та


Костуром підва­жу,


Потрощу за­ту­лу ва­шу,


Мов ту бро­ну вра­жу!


Відчиніте-відомкніте


Церкву ту Ве­ли­ку,


Що спа­са­ти­ме нас, грішних,


Довіку і віку!


Відомкніте да впустіте,


Щоб я не наб­рав­ся


Знов гріха, та ще у глиб­ше


Пекло не по­пав­ся.


Нехай грішник на чу­дов­не


Позирне Ус­пеннє,


На прибіжи­ще гріхов­не,


Від чор­тяк спа­сен­не.


Та й віддасть Ус­пе­нию кля­тий


Здобич тяж­ко-грішну:


З об­разів мос­ковських ша­ти,


Срібну ут­вар пиш­ну,


І червінці, що скла­да­ли


Люде пра­вос­лавні


По церк­вах, як набіга­ли


Ми, кри­ва­во славні, -


Набігали та й не зна­ли,


Що в гріхи впа­да­ли:


Бо Русь Рус­сю руй­ну­ва­ли,


Москву в пень ру­ба­ли!»


І до церк­ви са­ну­ви­тий


Дідуган прос­тує,


І чер­не­чий дух не­си­тий


Здобич доб­ру чує.


Брязкотять ключі цер­ковні,


Дід у двері преться,


І чер­не­че хи­же сер­це


З ра­дощів сміється.


«Чудотворне ти Ус­пеннє! -


Промовляє си­вий. -


Сотвори нам во спа­сеннє


Благодатне ди­во:


Щоб я вкупі не су­див­ся


З кля­ти­ми ля­ха­ми,


Що в Мос­ков­щині глу­мив­ся


З ни­ми над церк­ва­ми.


Щоб ме­не не­си­те сер­це,


Очі за­ви­дющі


І на луп у чу­жо­зем­ця


Руки заг­ре­бущі


Не вто­пи­ли у гли­бокім


Пеклі, як Іуду! [108]


О! Ря­туй! Тобі об­ро­ки


Вічно ви­нен бу­ду». -


«Не сум­нись!» - оз­веться го­лос


З-за іко­нос­та­са…


І в гетьма­на в'яне во­лос,


Мов у сви­но­па­са.


І ле­жить він, і Ус­пеннє


Диво по­ка­за­ло:


Під йо­го ти­хе мо­леннє


Приносу не ста­ло.


Так! Бо­ги­ни­но­му до­му


Був уго­ден при­нос,


І Ус­пенію свя­то­му


Реве сла­ву кри­лос.





ДУМА ТРЕТЯ



І





Ревуть ба­си кон­дак, не­на­че з боч­ки,


І тру­ситься в ста­ро­го гай­да­бу­ри


На голім тілі риззє без со­роч­ки,


Як дикі стру­ни на п'яній бан­дурі,


П'яний він без горілки, по на­турі,


Палкий, зав­зя­тий, лю­то-вих­рю­ва­тий,


Мов під сьома пе­чатьми де­мон бурі


Ненависті дра­кон ог­нек­ри­ла­тий,


Жадібний день у день па­ли­ти й руй­но­ва­ти.





II





Сам бог пе­кельний, він боїться Бо­га,


Лютійшого й по­туж­но­го над нього.


В душі й надія в нього, і три­во­га…


Жадає раю ти­хо­го, свя­то­го,


Боїться пек­ла, пе­чи­ща страш­но­го,


Де жизні черв ніко­ли не вми­рає,


Де огнь сірча­ний вічно не вга­сає,


Де Всеб­ла­гий вовіки не про­щає


І са­та­на лю­дей о Гос­поді тер­зає.





ІІІ





«Так, не сум­нись! - ре­че архіманд­ри­та


Чудовного Ус­пен­ня Пле­те­нецький. -


Тепер нам во­ля Вишнього відкри­та:


За те, що ти пус­то­шив край ту­рецький,


Що пліндру­вав на­род невірний шведський,


До те­бе глас Ус­пен­ня про­мов­ляє:


Не сни­деш в пек­ло, де тіла мерт­вецькі


І грішні душі са­та­на тер­зає,


Як суд Все­вишнього бла­гий оп­реділяє.





IV





Теци ще й ко Мов­чальни­ку свя­то­му,


Одкрий йо­му гріхи твої сми­рен­но


І при­об­щи­ся світу не­зем­но­му


В оби­телі йо­го бла­гос­ло­вен­ной.


Во бла­гості своєй неізре­чен­ной


Успеніє те­бе землі да­ра­ми,


Сріблом і зла­том угоб­зить пре­зельно.


І па­ки воз­ли­куєш куп­но з на­ми,


Всечудотвірного Ус­пенія ра­ба­ми».





V





І грішник бо­со­но­гий притікає


До схо­ви­ща Мов­чальни­ка свя­то­го


І, ниць по­верг­нув­шись над ним, віщає,


Благаючи те­пер уже німо­го:


«Угодниче Твор­ця землі бла­го­го!


Ти, що своє за­му­чив мовч­ки тіло


Для вічно­го бла­женст­ва не­зем­но­го!


Тепер во­но, як сон­це, просвітліло


І вірним чу­де­са прем­ногі сот­во­ри­ло.





VI





До те­бе притікаю з упо­ва­ниєм:


Рятуй ме­не від прок­лят­тя страш­но­го,


Що я своїм бе­зум­ним во­юваннєм


Од патріарха зас­лу­жив свя­то­го.


Набравшись в Січі ду­ху ог­ня­но­го,


Москву ру­бав я в пень, мов лях невірні;


Не раз по­па в огонь ме­тав жи­во­го,


Паливши церк­ву, на­че бе­зувірний


Татарин, тур­чи­на-по­ган­ця раб покірний.





VII





Накинь на ме­не яку хоч по­ку­ту:


Бо патріарха, з Моск­ви по­вер­нув­ши,


Рече до ме­не в привітну ми­ну­ту,


На ме­не якось див­но по­зир­нув­ши:


«Петро-гетьмане! Хрис­ти­янські душі


На те­бе вопіють за кров без­вин­ну,


Що про­ли­вав єси, на все за­був­ши:


На пра­вос­лав­ну зем­лю Ук­раїну


І на Мос­ковську Русь, по пра­от­цях ро­ди­ну.





VIII





Се на тобі, - ре­че, - пе­чать я вид­жу


Того вла­ди­ки, що сми­рен­ним ду­хом


Однаково стра­шусь і не­на­вид­жу…


Ісполнь, - ре­че, - зем­ля про те­бе слу­хом,


Но внем­лю славі сій сму­щен­ним ухом:


За не…» Тут сло­во пра­вед­не пор­ва­лось.


Мене мов по го­лові хто обу­хом


Заїхав. Все кру­гом за­ко­ли­ха­лось


І сам не тям­лю, що тогді зо мною ста­лось.





IX





«Рятуй!» -


І глас із гли­би­ни пе­че­ри,


Небесний глас таїнствен­но-по­ну­рий


Воззвав, і мов­би про­чи­ни­лись двері


У ти­хий рай для сер­ця гай­да­бу­ри:


«О гетьма­не наш прес­лав­ний,


Воїне ве­ли­кий!


Да восх­ва­лить пра­вос­лав­ний


Мир те­бе вовіки!


Ти гріхи з се­бе мос­ковські


Здіймеш мов ру­кою,


Як по­ту­ги за­по­розькі


Поведеш до бою.


З ага­ря­на­ми ли­хи­ми,


З де­мо­ном Ос­ма­ном,


Що за­ду­мав над свя­ти­ми


Землями буть па­ном.


І на Дністер нас­ту­пає


Лютим фа­ра­оном,


Православний мир ля­кає


Демонським за­ко­ном.


Проливав єси річка­ми


В Москві кров без­вин­ну:


Розливай те­пер мо­ря­ми


Пасоку невірну.


Як Дніпро за­чер­воніє


Рівен з бе­ре­га­ми,


З раю на те­бе повіє


Дух свя­тий кри­ла­ми.


Як на морі піна кров'ю


Зашумить-заграє,


Узриш, як те­бе ру­кою


Божий Син вітає.


Як зап­ла­чуть над Бос­фо­ром


Старці, же­ни й діти,


Бог Отець з не­бес­ним хо­ром


Славу бу­де пи­ти.


І вся Трой­ця цілих три дні


Буде ли­ку­ва­ти,


Як зіллєш в Стам­булі слізьми

1 ... 26 27 28 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."