Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Зранку прокинулася від того, що хтось штурхав мене пальцем у плече. Я скривилася та повільно розплющила очі. Побачила перед собою обличчя Гордія, яке було занадто близько до мене.

— Нарешті, — пробурмотів він. — Я маю збиратися, а ти лежиш на мені.

І справді я лежала на його грудях, закинувши одну ногу на хлопця. Навіть не помітила, як зробила це вночі.

— Я не винна, що ти такий зручний. Котра година?

— Сьома ранку.

— Тільки сьома? — здивувалася я і мало не застогнала від розчарування. Ну навіщо він так швидко розбудив мене? — Ще дуже рано, Гордію.

— Для тебе, може, рано, але мені треба вже йти, — сказав він та знову штовхнув мене в плече. — Валерій о восьмій має привезти новий автомобіль.

— Як цікаво, — пробурмотіла я та знову поклала свою голову на його груди. — Може, полежиш ще трохи зі мною?

— Я і так вже годину лежу і чекаю, коли ти прокинешся. Не хотів будити тебе о шостій.

— І на тому дякую. Знаєш, а я люблю поспати. Тоді й настрій хороший на весь день.

— Чудово, Поліно! Я зараз піду геть, а ти можеш далі собі спати. Бажано на своєму ліжку.

Він поклав свої руки на мої плечі та легко підняв мене, щоб відсунути від себе. Я видихнула, закотила очі, а після цього сіла на ліжку.

— Ей, ну що з тобою? — ображено спитала я і штовхнула його своєю ногою. — Ти ж вчора був нормальний.

Хлопець сів на ліжку спиною до мене та трохи роздратовано потер свою шию. Я насупилася, бо справді не дуже розуміла, що з ним відбувається.

— А що ти очікувала? — спитав він, глянувши на мене через плече.

Я знизала плечима та підсунулася ближче до нього.

— Думала, що ти скажеш, що тобі сподобалося спати зі мною, — відповіла я, обійнявши його зі спини, — або ж захочеш залишитися, щоб ми разом провели цей день.

— Провести з тобою весь день? — Гордій глянув у мої очі, усміхнувшись. — Я не доживу навіть до вечора, бо ти вб'єш мене.

— Ну, якщо ти будеш нормальним, то я не вбиватиму тебе.

Я усміхнулася та поклала свою голову на його плече. Він уважно дивився на мене з таким теплом в очах, що мені стало так затишно біля нього. Хлопець поклав свою руку зверху на мою та почав легко погладжувати її великим пальцем. Серце чомусь стиснулося від цього милого жесту і я ще ближче підсунулася до нього. Мені страшенно хотілося, щоб він поцілував мене. Я навіть готова була сама зробити це, адже його поцілунки вже стали для мене улюбленим пунктом у нашому договорі. І хоч там насправді нема такого пункту, я б залюбки додала його як обов'язковий.

— Мені справді треба йти, — прошепотів він.

— Тоді йди, — так само тихо мовила я, хоча мені насправді не хотілося, щоб він ішов.

— Йду! — сказав Гордій, але чомусь продовжував сидіти, дивлячись на мене.

Він раптом нахилився ще ближче і я заплющила очі в передчутті поцілунку. Якраз у той момент, коли наші губи майже з'єдналися, за вікном голосно засигналив автомобіль. Я налякано відскочила від Гордія, бо явно не очікувала такого. Хлопець піднявся і підійшов до вікна, дивлячись у сторону воріт.

— Твоя сестра приїхала, — сказав він.

— Мабуть, вона твої подарунки привезла, — пробурмотіла я.

— Не вийде тобі поспати, Полінко.

— Я б і так уже не заснула після того, як ти майже поцілував мене.

— Майже, — тихо повторив Гордій, а тоді попрямував до гардеробної, де і зник.

Я роздратовано видихнула, бо страшенно злилася на Аріну. Ну треба ж було їй припертися в такий момент! Хоч би на п'ять хвилин пізніше. Автомобіль знову посигналив і я попрямувала до своєї кімнати. Накинула зверху на нічну сорочку тоненький атласний халат і швидко побігла на вулицю. Одразу ж побачила Аріну, що стояла біля свого автомобіля з відкритими дверцятами зі сторони водія.

— Чому ти так швидко приїхала? — спитала я, коли підійшла до неї. — Ти дуже невчасно, Аріно.

— Я тобі телефонувала десять разів, Поліно. Десять! — роздратовано сказала вона. — Я вже мовчу про те, що ти вчора втекла зі своїм чоловіком і залишила мене розбиратися з усім. Добре, що дідусь Гордія такий чудовий, що допоміг мені.

— Вибач, — тихо пробурмотіла я та відвела погляд. — Просто між мною та Гордієм з'явився особливий зв'язок.

— Він подобається тобі? — зацікавлено спитала вона, піднявши одну брову.

— Думаю, що це щось більше, аніж симпатія, — зізналася я.

— Нічого собі!

Аріна дивилася на мене своїми блакитними очима, що тепер були майже вдвічі більшими від здивування.

— А Гордій теж закоханий у тебе?

— Не знаю. Він не говорив мені цього, і я не впевнена, що взагалі скаже. Але я переконана, що подобаюся йому.

— Це так класно, Поліно.

Аріна усміхнулася мені та ледь не почала стрибати від радощів. Я не дуже розуміла такого її захоплення, але мені водночас була приємна реакція сестри. Ми занесли подарунки Гордія в будинок. Коробок було досить багато, але усі вони були легкими. Після цього я попрямувала до кухні, щоб зробити собі каву та поснідати. Аріна пішла за мною. Вона сіла на стілець за столом навпроти мене. Я глянула за її спину та помітила Гордія, що прямував у нашу сторону. Я одразу ж вирівнялася на стільці, а руки самі потягнулися до голови, щоб поправити волосся. Він кивнув Аріні, вітаючись, а тоді зупинився біля мене. Я мило усміхнулася йому та сперлася щокою на свою руку.

— Ми занесли твої подарунки у вітальню, — сказала я.

— О, дякую! — мовив хлопець.

— Ти тепер винен мені.

— Що саме? — спитав Гордій, нахилившись ближче до мене.

— Ем... — Я задумалася. — Може, штори?

Він раптом поклав свою руку на мою талію, від чого по моєму тілу пробіглися мурахи. Я відчула його гаряче дихання на своїй щоці та ледь помітно здригнулася.

— Навіщо тобі штори, якщо ти тепер спатимеш у моїй кімнаті? — пошепки спитав він мені на вухо.

Я здивовано відкрила рота, бо не могла навіть слова вимовити. Він це серйозно зараз говорить? Я часто покліпала очима, щоб привести себе нарешті до тями.

— Я вже піду, — сказав Гордій і раптом поцілував мене в губи. — Побачимося ввечері!

Він усміхнувся та впевнено попрямував до виходу. Я провела хлопця довгим поглядом, все ще здивована від його слів та дій.

— Чекай, це... Гордій щойно поцілував тебе? — розгублено спитала Аріна.

— Схоже на це, — пробурмотіла я.

— І він у курсі, що я знаю, що у вас фіктивний шлюб? — поцікавилася сестра. Я кивнула головою. — Виходить, що йому не треба було цілувати тебе при мені й він зробив це тому, що хотів поцілувати тебе.

— Напевно.

— Поліно, та він закохався! — заверещала Аріна. — Подумати тільки! Може, фіктивний шлюб стане справжнім?

— Ох, перестань! Нас просто тягне одне одного.

— Між вами така хімія, — продовжувала сестра, — такі іскри! Я аж відчула це, чесно. Ледь не згоріла від вашої пристрасті. Якби я тут не сиділа, впевнена, що він би просто таки повалив тебе на цей стіл.

— Боже, Аріно! Зупинися, будь ласка. Нема нічого такого. Ми...

— Ви просто закохалися одне в одного, і навіть не сперечайся зі мною. Я бачу це. Гаразд, залишу тебе з твоїми думками наодинці. У тебе сьогодні вихідний?

— Так. Фотосесія має бути завтра.

— Тоді чому ти тут, а не зі своїм чоловіком?

— Він не буде радий бачити мене на своєму тренуванні, — відповіла я і натягнуто усміхнулася.

— О, ні! Він безперечно буде радий.

Я знизала плечима, а сестра швидко поцілувала мене в щоку на прощання. Вона попрямувала до виходу, а потім розвернулася і помахала мені рукою.

— Поїдь до нього! — крикнула Аріна. — Впевнена, що Гордій навіть хоче цього.

Коли вона пішла, я деякий час сиділа за столом, вагаючись. Потім все ж вирішила, що не буду заважати Гордію на тренуванні, хоча мені й хотілося поспостерігати за його їздою. Спочатку я потренувалася, а потім прийняла душ. На годиннику була всього лише одинадцята година ранку. І чим тепер займатися весь день? З моєї голови не вилітати слова Аріни. Може, справді поїхати на його тренування? Я таки здалася і почала збиратися. Швидко одягнула велосипедки синього кольору та довгу білу футболку. На вулиці було сонячно, тому я ще зав'язала синю хустку на голові, а на очі надягнула сонцезахисні окуляри зі скельцями блакитного кольору.

Я трохи нервувала, коли їхала до того стадіону, але водночас було передчуття, що йому сподобається моя поява. На вулиці було страшенно жарко, тому я знову купила собі лимонад, але взяла ще один для Гордія. Я одразу ж помітила Антона, що стояв з купкою якихось чоловіків. Мабуть, це теж механіки. Він помахав мені рукою, а я кивнула йому, вітаючись. Намагалася знайти очима серед них свого чоловіка, але його тут не було. Гучний рев автомобіля свідчив про те, що він, мабуть, якраз їздить на трасі. Я попрямувала до трибуни й сіла на лавку. Тут зовсім не було людей, що дуже сподобалося мені. Зробила декілька ковтків лимонаду, щоб трохи освіжитися. Ця спека вбивала мене, тож я за цих декілька хвилин випила уже половину рідини у стаканчику. На горизонті завиднівся блискучий автомобіль білого кольору з червоними смугами та чорними надписами. Мабуть, саме його Валерій подарував Гордію. Я піднялася з лавки, спостерігаючи за тим, як швидко їхав автомобіль. Машина раптом різко розвернулася на повороті та зупинилася внизу навпроти мене. Я побачила, що Гордій вийшов з авто та почав знімати свій шолом. Усміхнувшись, помахала йому рукою, щоб він побачив мене. Коли хлопець зняв шолом, то махнув мені, щоб я спустилася до нього. Сподіваюся, що він не збирається знову катати мене на такій шаленій швидкості. Я взяла у руку свій лимонад і схопила ще для Гордія, а тоді почала спускатися вниз до траси. Він теж попрямував мені на зустріч. Я трохи хвилювалася, та все ж відчувала радість, що знову побачила його сьогодні.

— Що ти тут робиш? — дещо здивовано спитав хлопець, але усміхнувся.

— Не чекав? — поцікавилася я та передала йому стаканчик з лимонадом. — Це тобі!

— Нічого собі! Ти принесла мені пити. — Гордій взяв стаканчик та почав розглядати його. — Там точно нема отрути?

Я хмикнула, нахилилася до його стаканчика, зачепила губами трубочку і потягнула напій, роблячи декілька ковтків. Хлопець дивився на мене, не відриваючи свого зацікавленого погляду.

— Наче нема, — сказала я та знизала плечима.

Гордій кивнув і теж потягнув лимонад через трубочку, яка ще декілька секунд назад була в моєму роті.

— Якщо раптом там таки є отрута, — заговорив він, — то помремо разом.

— Як Ромео і Джульєтта, — додала я та засміялася.

— Ага, — тихо погодився він, — як Ромео і Джульєтта. Ти змусила мене зупинитися, Поліно.

— Що?

— У моїх планах було ще прокатати декілька кругів, але я помітив тебе на трибуні та зупинився.

Я поставила свій стаканчик з лимонадом на асфальт і підійшла ближче до Гордія. Легко поклала свої руки на його груди, вдивляючись в такі красиві сірі очі.

— Думала, що ти побачив мене лише тоді, коли вийшов з авто.

— Якщо чесно, то я сумнівався, що це дійсно ти, тому й зупинився, щоб перевірити це.

— Ну, ти ж сам не хотів, аби я приходила сюди.

— Але ти прийшла, — сказав Гордій і ніжно поклав свою руку на мою щоку. Я мимовільно притулилася до неї, наче котик. — Я вже навіть подумав, що це все у моїй уяві.

— А ти часто уявляєш мене? — спитала я, усміхнувшись.

— Інколи. Наприклад, сьогодні я весь час думав, чому не поцілував тебе зранку.

Я відчула легкий рум'янець на своїх щоках та опустила погляд, стримуючись, щоб не усміхатися на всі тридцять два, як ідіотка.

— Ти ж поцілував мене біля Аріни, — сказала я.

— Я маю на увазі нормальний поцілунок, Поліно.

Гордій забрав свою руку з моєї щоки та легко зачепив пасмо мого волосся, намотуючи його на свій палець. Я заворожено слідкувала за кожним його рухом, а моє серце наче зупинилося. Аріна мала рацію, і це не просто симпатія. Гордій теж відчуває те тяжіння між нами. Нас ніби магнітом тягне одне до одного, хоча ми й стільки часу намагалися ігнорувати це.

— Ти можеш поцілувати мене зараз, — тихо сказала я, дивлячись в його очі.

Вони в нього миттю заблищали, а на обличчі хлопця з'явилася широка усмішка. Він нахилився ближче до мене, і я заплющила очі. Серце забилося з новою силою в передчутті поцілунку. Я хотіла, щоб Гордій поцілував мене так сильно, як ніколи раніше. Я навіть готова була знепритомніти тут, аби лише відчути його губи. І якраз в той момент, коли я найбільше жадала цього, він ледь поцілував мене у кутики моїх губ та відсторонився. Я розплющила очі та розчаровано подивилася на Гордія. Що це щойно було? Він чомусь усміхався, дивлячись на мене. Я ж ображено відштовхнула його від себе та насупилася.

— Пізніше, Поліно, — сказав він, продовжуючи тихо сміятися. — Спершу я прокатаю тебе на своєму новому автомобілі.

— О, ні! — заперечила я. — Нізащо, Гордію! Я після минулого разу поклялася, що більше не сяду з тобою в таку тачку.

— Я не буду гнати. Це лише прогрів автомобіля. Ми не будемо швидко їхати, чесно.

— Думаєш, що я повірю тобі? — спитала я, примруживши очі.

Гордій поставив свій стаканчик з лимонадом біля мого, а тоді підійшов до мене. Він раптом ніжно схопив мою руку.

— Я обіцяю тобі, що буду їхати повільно, — сказав хлопець, зазираючи в мої очі. — Тобі сподобається. До того ж ще ніхто не їздив у цьому автомобілі, окрім мене.

— Не знаю, — тихо пробурмотіла я. — Навіщо тобі їхати зі мною?

— Бо я так хочу, Поліно.

— Це не аргумент, Гордюша.

— Будь ласка, — просто мовив він.

Я справді не розуміла, чому йому так важливо прокатати мене у своєму новому авто. Ніби я в цьому щось тямлю, чи дам йому якісь поради. Хіба що він таким чином хоче вразити мене. Але це дивно, адже йому не варто робити це, щоб сподобатися мені. Він і так уже надто сильно мені подобається. 

— Гаразд, — все ж погодилася я та видихнула.

Гордій радісно усміхнувся та почав тягнути мене до свого автомобіля. Він відчинив дверцята і кивнув, щоб я сіла всередину.

— І ще одне, — почала я, дивлячись на нього, — ти втратив свій шанс, щоб поцілувати мене. Я тобі сьогодні більше не дозволю зробити це.

— Ми можемо посперечатися, — сказав він і підморгнув мені. — Ти ж і так вночі прийдеш до мене в ліжко.

— Це лише у твоїх мріях, Гордюша. Якщо мені вночі нічого не заважатиме, то я залишуся у своїй кімнаті.

— Тобі безперечно дещо таки буде заважати.

— І що це? — спитала я, примруживши очі.

— Думки про мене, — впевнено відповів він.

— Це ще хто про кого частіше думає, — фиркнула я і показово відкинула своє волосся з плечей. — Ну, чого стоїш? Прокатай уже мене нарешті!

Гордій видихнув та опустив голову, стримуючись, щоб не засміятися вголос. Я ж повільно сіла всередину автомобіля. Лише тепер зрозуміла, що мої слова мали не надто скромний підтекст. Від цього мої щоки почервоніли, а я прикрила очі рукою та голосно засміялася.