Читати книгу - "Менгеттен, Джон Дос Пассос"

Еміль похитав головою.

— Я мушу знайти це маленьке бісеня. У цих чортових скандинавських портах жінки під’їздять просто човнами. Здорові, гладкі, біляві жінки в човнах…

Обидва замовкли. Ґаз шипів. Конґо зідхнув, а тоді свиснув.

— C’est chic ça Delmonico… Чому ти не одружишся з нею?

— Вона любить, щоб я упадав коло неї… Я б краще повів торгівлю, ніж вона.

— Ти надто попустливий. З жінками треба бути брутальним, щоб мати від них щось… Примусь її ревнувати.

— Їй, мабуть, не дошкулиш цим.

— Хочеш подивитися листівки? — Конґо витяг з кишені пакуночок загорнений у газетний папір. — Оце Неаполь. Там всі хочуть їхати до Нью-Йорку… А це арабська танцівниця Nom d’une vache вони чудово виконують танець живота…

— Слухай, я знаю, що зроблю, — вигукнув Еміль. Я справді примушу її ревнувати.

— Кого?

— Ернестіну… Мадам Ріґо…

— Справді, пройдися разів зо два Восьмою Авеню вкупі з якоюсь дівчиною, і я ручуся, що вона впаде, немов тонна цегли.

На стільці біля ліжка задзвенів будильник. Еміль зірвавшися з місця, спинив його, став біля вмивальника й почав хлюпати собі водою на обличчя.

— Merde! Мені час іти на роботу.

— А я піду пошукаю Мей.

— Не будь дурнем і не витрачай усіх грошей, — застеріг Еміль, стоячи перед уламком люстра і зі скривленим обличчям застібаючи ґудзики на маніжці чистої сорочки.

-----

— Кажу вам, що це певна справа, — ненастанно повторював чоловік, схиляючи своє обличчя до обличчя Еда Сетчера й б’ючи по столі широкою долонею.

— Може це й так, Вілере, але я стільки бачив, як вони банкротували, що, слово чести, не можу рискувати.

— Слухайте, чоловіче, я заставив жінчин срібний сервіс, свій діямантовий перстень і дитячі речі… Бо це найпевніша справа. Я ні за що й не підбивав би вас на таке, якби ми не приятелювали стільки років, якби не був винний вам грошей і все таке інше. Завтра опівдні матимете двадцять п’ять відсотків на свої гроші… Тоді, якщо схочете придержати їх — братимете участь у грі, а якщо спродасте дві третини, а решту два чи три дні держатимете, то будете в такій самій безпеці, як і… як і скеля Ґібральтара.

— Я знаю, Вілере, це звучить добре…

— До дідька, чоловіче, невже ви все своє життя хочете коптитися у проклятій цій конторі? Подумайте про свою маленьку дочку.

— Це ж я саме про неї й думаю.

— Але, Ед, Ґіббонз і Свейндейк уже почали скуповувати сьогодні перед закриттям біржі по три сенти… Клейн порозумнішав і буде вранці на біржі з першим дзвінком. Всі, купуватимуть, мов божевільні…

— Аж поки ті, хто веде цю брудну справу перемінять курс. Я надто добре знаю все це, Вілере. Скидається на дуже спокусливу пропозицію… Але я немало книг перевірив у тих, хто збанкротував.

Вілер підвівся з місця й кинув недокурок у плювальницю.

— Гаразд, робіть, як хочете, хай йому дідько. Вам, мабуть, дуже до смаку бути в кабалі у Гаккенсака й працювати по дванадцять годин на добу.

— Я переконаний, що, працюючи, зіпнуся нарешті на ноги.

— Яка користь з того, що ви заощадите на старість кілька тих тисяч, якщо вже тоді вам ніщо не даватиме радости? А я, чоловіче, ще кріпкими ногами дійду до своєї мети.

— Що ж, простуйте до неї, Вілере, — промурмотів Сетчер, а Вілер вийшов, гуркнувши дверима контори.

Величезну контору з низкою жовтих столів та друкарських машинок під дашками оповивала темрява й тільки біля столу, за накопиченими на ньому бухгальтерськими книгами, де сидів Сетчер, горіла лямпа. Три вікна в кінці кімнати були не завішані. В них Сетчер бачив стрімкі нагромадження будинків поцятковані огнями й шматок чорнильного неба. Він писав меморандум на довгому аркуші паперу.

«Акційне Т-во Фан-Тан. Імпорт і Експорт», (акт активу та пасиву до 29-го лютого включно). Відділи у Нью-Йорку, Шанхаї, Гонконгу і в сетлментах у Протоках…

Баланс виносить … 345 789,84

Нерухомого майна … 500 087,12

Прибутки та втрати … 399 765,90

— Банда грабіжників — буркнув уголос Сетчер. — Жадного слова правди у всьому. Не віриться, що в них є відділи в Гонконгу, чи де там не було…

Одкинувшися на спинку стільця, глянув у вікно. Будинки почали темнішати. У темряві він міг уже бачити зорю на шматочку неба. — Треба піти пообідати, а то можна вкрай зіпсувати собі шлунок, якщо нерегулярно їсти, так як я. А що, якби я погодився на Вілерову пропозицію. Еллен, чи тобі подобаються ці троянди «Американська красуня»? У них стебло у вісім футів завдовжки. Потім, я хотів би, щоб ти переглянула плян нашої закордонної подорожі, що я надумав одбути, щоб закінчити твою освіту. Еге, воно просто соромно, залишати наше нове гарненьке приміщення, де вікна виходять у Центральний парк… А в місті: Інститут Присяжних Рахівників, Голова Едвард С. Сетчер. Пасма пари потяглися через шматочок неба й заховали зорю. Наважитися рискнути, хіба наважитися? Кінець-кінцем усі — спекулянти й грачі. Рискнути, й вийти з грошима, з повними руками грошей, повними кишенями грошей, з повним банківським рахунком і з повними коморами грошей. Якби ж тільки наважитися рискнути. Як нерозумно марнувати час на такі мрії. Вернімося назад до Імпортного Товариства «Фан-Тан». Пара, злегка обарвлена червонавим одблиском з улиць швидко кублилася на шматочку неба, крутилась і розвіювалася.

Крам в американських торговельних коморах … 325 666,00.

Рискнути й здобути триста двадцять п’ять тисяч, шістсот шістдесят шість долярів. Доляри попливли, немов пара, закублилися, розвіялися десь біля зір. Мільйонер Сетчер визирнув із вікна своєї яскраво освітленої напахченої кімнати й дивиться на темне місто, що парує сміхом, голосами, брязкотінням і вогниками. Позад його, поміж озалій грають оркестри, прямі дроти цок, цок, цок-цок-цок, вистукують доляри із Сінґапура, Вальпарайзо, Мукдена, Гонконґу, Чікаґо. Сузі схилилася до нього у сукні з орхідей, дихає йому в ухо.

Ед Сетчер, стуливши кулаки, хлипаючи, зірвався на ноги. Дурень, ти, дурень, — яка користь із цього, коли вона вмерла! Піду краще обідати, а то Еллен гніватиметься на мене.

V. Бутарка

Сутінь ніжно гладить виткі вулиці. Темрява міцно стискає димуче асфальтове місто, спресовує рами вікон, слова вивісок, димарі, водозбори, вентилятори, пожежні драбини, ліпні карнизи, орнаменти, візерунки, очі, руки й краватки в сині брили, у чорні велетенські нагромадження. З-під її пресу, що тисне дедалі важче, прискає світло з вікон. Ніч вичавлює біле молоко з дугових ліхтарів, душить похмурі накопичення будинків, аж поки з них починають цянути червоні, жовті й зелені краплі на вулиці, виповнені луною кроків. Асфальт тече світлом. Світло бризкає з літер на дахах, мелеться сліпуче поміж коліс, плямує котючі барила неба.

Бутарка з гуркотом котилася