Читати книгу - "Усі системи червоні"

Коли ми перейшли у готельний блок, я читав публічний канал, де пропонувалася інформація про станцію. Я отримав карту і набір графіків руху, коли ми проходили через двері у фойє.

Дерева у горщиках скручувалися у висячий скляний фонтан, справжній, а не голо. Дивлячись навкруги, я не побачив репортерів, поки вони не опинилися прямо перед нами. Це були люди-імпи з парою безпілотних камер. Один спробував зупинити Пін-Лі, мій інстинкт взяв верх, і я відкинув його руку від неї.

Він виглядав здивованим, але я був достатньо стриманим, щоб він не впав. Пін-Лі сказала: «Наразі ми не відповідаємо на запитання», — вона засунула Ратті у ліфт, а потім схопила мене за руку і затягла за собою.

Ліфт випустив нас у фойє великої кімнати. Я пішов за Пін-Лі, Ратті за нами розмовляв з кимось у своєму комунікаторі. Усе було так само фантастично, як в ЗМІ, з килимами, меблями та великими вікнами, що дивляться на сад, і скульптурами у головному фойє. За винятком того, що кімнати були меншими. Я думаю, що ті, що на шоу, більші, щоб мати кращі ракурси для камер безпілотників.

Мої клієнти — колишні клієнти? Нові власники? — були тут, тільки всі виглядали по-різному у різних стилях одягу.

Доктор Менса підійшла близько, дивлячись на мене. «З тобою все гаразд?»

«Так.» У мене були чіткі знімки з моєї польової камери, як вона постраждала, але всі її пошкодження були виправлені. Вона виглядала зовсім інакше у діловому одязі типу Пін-Лі. «Я не розумію, що відбувається» Це було стресово. Я міг бачити розважальний канал ЗМІ, той самий, де ми були учасниками, і було важко не втопитися в ньому.

Вона сказала: «Я викупила ваш контракт. Ви повертаєтесь до нас на Preservation разом з нами. Ти будеш вільним агентом.

І ти вже не інвентар». Вони казали мені це, і, можливо, це була правда. У мене було бажання неконтрольовано смикатися, і я поняття не мав, чому. «Чи можу я мати броню?» Саме обладунки розповідали людям, що я — SecUnit. Але я більше не був Sec, я був просто Unit.

Усі притихли. Вона сказала рівно і спокійно: «Ми можемо це організувати, якщо ви вважаєте, що вам це потрібно».

Я не знав, потрібно мені це чи ні. «У мене немає кубика».

Вона заспокоїла мене. «Він вам не знадобиться. Люди не будуть стріляти в вас. Якщо ви отримаєте травму або якісь ваші частини будуть пошкоджені, вас можна буде відновити в медичному центрі».

«Якщо по мені не будуть стріляти, що я буду робити?» Можливо, я міг би бути її охоронцем.

«Я думаю, ти можеш навчитися робити все, що хочеш. — Вона посміхнулася — Ми поговоримо про це, коли повернемося додому».

Тоді увійшла Арада, підійшла і погладила мене по плечу. «Ми дуже раді, що ти з нами», — сказала вона. Вона сказала Менсі: «Представники DeltFall вже тут».

Менса кивнула. «Я мушу з ними поговорити», — сказала вона мені. «Розслабся тут. Якщо щось потрібно, скажи комусь з наших».

Я сидів у кутку і дивився, як різні люди заходили і виходили з кімнати, щоб поговорити про те, що сталося. В основному адвокати. Від компанії, від DeltFall, щонайменше від трьох інших корпоративних політичних утворень та однієї незалежної групи, навіть від материнської компанії GrayCris. Вони задавали питання, сперечалися, дивилися записи безпеки, показували записи безпеки Менсі та Пін-Лі. І всі вони поглядали на мене. Гауратін також дивився на мене, але нічого не казав. Я подумав, чи просив він Менсу не викуповувати мій контракт.

Я трохи подивився розважальну стрічку, щоб заспокоїтися, а потім витягнув з інформаційного центру станції все, що міг про Preservation Alliance. Ніхто не стрілятиме у мене, тому що вони там не стріляли. Менсі там не потрібен був охоронець; ніхто не нападав. Це звучало як чудове місце для проживання, якби ви були людиною або людиною-імпом.

Ратті прийшов подивитися, чи зі мною все добре, і я попросив його розповісти мені про Preservation Alliance і про те, як там живе Менса. Він сказав, що коли вона не займається адміністративною роботою, то живе на фермі за столицею з двома подружніми партнерами, а також її сестрою і братом з трьома подружніми партнерами, і купою родичів та дітей, щодо чисельності яких Ратті не був впевнений. Його викликали, щоб відповісти на запитання адвоката, що дало мені час подумати.

Я не знав, що буду робити на фермі. Прибрати в будинку? Це звучало набагато нудніше, ніж безпека. Можливо, у мене вийде. Це те, чого я повинен був хотіти. Це те, що мені завжди підказувало, що я мав би хотіти.

Нібито.

Мені доведеться прикидатися людиною-імпом, і це було б деякою напругою. Мені довелося б змінитися, змусити себе робити те, чого я не хотів робити. Розмовляти з людьми так, ніби я був одним із них. Я мав залишити броню позаду.

Адже, можливо, вона мені більше не знадобиться.

* * *

Врешті-решт все закінчилося, і вони принесли вечерю. Менса прийшла і поговорила зі мною ще трохи про Альянс, про те, які у мене будуть варіанти, і що я залишуся з нею, поки не зрозумію, чого хочу. Це було приблизно те, що я вже уявляв з того, що сказав мені Ратті.

— Ти будеш моєю опікункою, — сказав я.

«Так.» Вона зраділа, що я зрозумів. «Можливостей для навчання дуже багато. Ти можеш робити все, що забажаєш».

Опікунка було приємнішим словом, ніж власниця.

Я почекав до середини офшорту, коли всі вони або заснули, або були глибоко у власних розмовах, працюючи над аналізом матеріалів оцінки. Я підвівся з дивана, спустився коридором і вислизнув за двері.

Я скористався транспортним ліфтом і повернувся у фойє, а потім вийшов з готелю. У мене була карта, яку я завантажив раніше, тому я знав, як зійти з кільця і ​​спуститися до нижніх робочих зон порту. Я був у формі оцінювальної групи і виглядав як людина-імп, тому ніхто мене не зупиняв і не дивився на мене двічі.

На краю робочої зони я пройшов у секцію доків, потім у склад техніки. Крім інструментів, у працівників там були камери