Читати книгу - "Щира шахрайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Перегляньмо, — запропонувала вона, налила собі другий келих вина і подала пасту.
Вони дивилися фільм. Він був чорно-білим. Усі були вдягнені у чудовий одяг і жахливо поводились одне з одним. За годину пролунав стук у двері.
Це була Медді, власниця квартири.
— Мені треба увімкнути воду в раковині, а потім вимкнути, — повідомила вона. — Унизу водопровідник. Він хоче, щоб я йому допомогла зрозуміти, що саме барахлить.
— Можете зайти пізніше? — запитала Джул.
— Він зараз у мене вдома, — відповіла Медді. — Я на хвилинку. Ти ледве помітиш, що я тут.
Джул глипнула на Брук. Та поклала ноги на кавовий столик.
— Заходьте.
— Дякую, ти найкраща, — Джул попрямувала за Медді до ванної кімнати, де власниця оселі морочилася з кранами.
— Цього має бути досить, — оголосила Медді, прямуючи назад. — А тепер я піду й перевірю, чи не забилася моя раковина. Сподіваюсь, я не повернуся.
— Дякую, — сказала Джул.
— Ні, це тобі дякую, Імоджен. Вибач, що зіпсувала твій вечір.
Чорт.
Дідько!
За Медді зачинилися двері.
Брук вимкнула телевізор. У руці вона тримала свій мобільник.
— Що вона сказала?
— Тобі вже час повертатися додому, — відповіла Джул. — Ти забагато випила. Я викличу тобі таксі.
* * *
Джул і далі теревенила без упину, поки Брук не сіла до машини, але щойно таксі від’їхало, в її кишені загудів телефон Іммі.
Брук Леннон: Іммі! Де ти?
БЛ: Джул каже, що в Мумбаї. Або Каїрі.
БЛ: Це правда?
БЛ: Крім того, Вівіан тепер для мене справжня відьма, і я не можу повірити про неї та Ісаака. Маю на увазі, я можу в це повірити, але хай їм чорт.
БЛ: Чіп Лаптон мацав мої цицьки, а сьогодні відшив мене. Але БАЙДУЖЕ. Хотілося б, щоб ти зараз була поруч, хоча тут так паскудно, що ти зненавиділа б це місце.
БЛ: Крім того, Джул сказала власниці, що її звуть Імоджен????!!!!
Джул нарешті відгукнулася.
ІС: Гей. Я тут.
БЛ: Привіт!!!!!
ІС: Чіп мацав тебе за цицьки?
БЛ: Треба було згадати про цицьки, щоб ти відповіла мені, хе-хе.
БЛ: Ну, цицьки дуже важливі.
Джул зачекала хвилину, а потім відповіла:
ІС: Не парся щодо Джул. Вона моя найдавніша подруга.
ІС: Я купила їй квартиру, поки вона не влаштується сама. Вона підписала договір оренди, тому власниця вважає, що вона — це я. Вона без копійки.
БЛ: Не впевнена. Вона якось зводить кінці з кінцями. Серйозно, Джул дозволяє цій пані НАЗИВАТИ ЇЇ «ІМОДЖЕН».
ІС: Усе нормально.
БЛ: Ну не знаю. Можеш зіпсувати свій кредитний рейтинг, а я знаю, що ти дбаєш про це лайно. Плюс, це моторошно. Агов? Крадіжка особистих даних? Вона насправді існує, це не вигадка.
БЛ: Отже, де ти? Мумбаї?
Джул не відповіла. Нічого з того, що вона могла б сказати, не мало значення, якщо Брук вирішила завдати прикрощів.
11
Останнiй тиждень вересня 2016 року
Сан-Франциско
За дев’ять тижнів до того, як Брук прийшла на вечерю, Джул вилетіла з Пуерто-Рико до Сан-Франциско й заселилась у готель «Sir Francis Drake» в Ноб Гілл[38]. Інтер’єр був у червоному оксамиті з люстрами та оформлений у стилі рококо, а стелі були різьблені. Джул скористалася кредитною карткою Імоджен та її посвідченням особи з фотокарткою. Адміністратор нічого не питав і звертався до неї «міс Соколофф».
Люкс Джул розташовувався на горішньому поверсі. У кімнаті були шкіряні крісла і комод із золотим обідком. Опинившись у номері, вона одразу відчула себе краще.
Вона прийняла душ і довго змивала зі своєї шкіри піт після мандрівки і спогади про Пуерто-Рико. Вона ретельно вимилася мочалкою і двічі наносила шампунь. Вона вдягла піжаму, якої ніколи раніше не вбирала, й заснула. Спала, доки остаточно не зник біль, що діставався її шиї.
Джул провела в цьому готелі тиждень. Їй здавалося, що вона в шкаралупі. Блискуча, міцна оболонка готелю захищала її тоді, коли Джул цього потребувала.
Наприкінці тижня вона побачила оголошення, надіслала кілька мейлів і пішла на огляд квартири в Сан-Франциско. Медді Чанг показала їй приміщення. Помешкання було умебльоване, але не звичайними меблями, на які ви сподівалися б від орендованої квартири. Воно було наповнене незвичайними скульптурами різного ґатунку, гарненькими колекціями в скляних баночках: ґудзики, мармурові камінці й штучні діаманти, виставлені на полицях, аби ловити світло. На кухні були червоні шафки й дерев’яна підлога, скляний посуд і важкі чавунні каструлі.
Передаючи ключі, Медді пояснила, що цю квартиру понад десять років орендував самотній джентльмен, який помер і не мав жодних родичів.
— Нікого було сповістити, що він помер. Нікому було прийти і забрати його речі, — сказала вона. — А у нього був такий вибагливий смак, і він гарно про усе дбав. Отож я подумала: здам квартиру як житло для відпочинку або відпустки. Тоді люди зможуть це оцінити, — вона торкнулася баночки з камінцями. — Жодна благодійна крамниця не хоче їх брати.
— Чому в нього нікого не було? — запитала Джул.
— Не знаю. Він був приблизно мого віку, коли помер. Рак горла. Не було жодних найближчих родичів, яких я могла б знайти. І грошей не було. Можливо, він змінив ім’я або посварився з близькими. Таке трапляється, — Медді знизала плечима. Вони вже підійшли до дверей.
— Чи приїдуть вантажники? — запитала хазяйка. — Я чому питаю: просто хочу бути вдома, коли двері до будівлі будуть відчинені увесь день, бо це не мусить спричинити проблем.
Джул похитала головою.
— У мене всього-на-всього одна валіза.
Медді приязно глянула на неї, а потім усміхнулася.
— Почувайся як удома, Імоджен. Сподіваюся, ти будеш тут щасливою.
* * *
Привіт, мамо і тату.
Трохи більше ніж тиждень тому я поїхала з Мартас-Віньярда і тепер подорожую. НЕ знаю, куди мене занесе! Можливо, до Мумбаї, Парижа або Каїра.
Життя на острові було спокійним та ізольованим від решти світу. Все рухалося в повільному темпі. Мені дуже шкода, що я не підтримувала зв’язок із вами. Мені просто треба з’ясувати, ким я є без школи, родини або чогось іншого, що визначає мене. Чи має це сенс?
На острові у мене був хлопець. Його звали Форрест. Але тепер ми розійшлись, і я хочу побачити більше світу.
Будь ласка, не турбуйтеся про мене. Я буду обережною під час мандрів і подбаю про себе.
Ви завжди були чудовими батьками. Я щодня думаю про вас.
З любов’ю,
Імоджен
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щира шахрайка», після закриття браузера.