Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щира шахрайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Щира шахрайка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щира шахрайка" автора Емілі Локхарт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 52
Перейти на сторінку:
теми Імоджен Соколофф. Вона трохи поперемикала канали, доки не знайшла старий фільм із Бетті Девіс[37], який щойно почався.

— Перегляньмо, — запропонувала вона, налила собі другий келих вина і подала пасту.

Вони дивилися фільм. Він був чорно-білим. Усі були вдягнені у чудовий одяг і жахливо поводились одне з одним. За годину пролунав стук у двері.

Це була Медді, власниця квартири.

— Мені треба увімкнути воду в раковині, а потім вимкнути, — повідомила вона. — Унизу водопровідник. Він хоче, щоб я йому допомогла зрозуміти, що саме барахлить.

— Можете зайти пізніше? — запитала Джул.

— Він зараз у мене вдома, — відповіла Медді. — Я на хвилинку. Ти ледве помітиш, що я тут.

Джул глипнула на Брук. Та поклала ноги на кавовий столик.

— Заходьте.

— Дякую, ти найкраща, — Джул попрямувала за Медді до ванної кімнати, де власниця оселі морочилася з кранами.

— Цього має бути досить, — оголосила Медді, прямуючи назад. — А тепер я піду й перевірю, чи не забилася моя раковина. Сподіваюсь, я не повернуся.

— Дякую, — сказала Джул.

— Ні, це тобі дякую, Імоджен. Вибач, що зіпсувала твій вечір.

Чорт.

Дідько!

За Медді зачинилися двері.

Брук вимкнула телевізор. У руці вона тримала свій мобільник.

— Що вона сказала?

— Тобі вже час повертатися додому, — відповіла Джул. — Ти забагато випила. Я викличу тобі таксі.

* * *

Джул і далі теревенила без упину, поки Брук не сіла до машини, але щойно таксі від’їхало, в її кишені загудів телефон Іммі.

Брук Леннон: Іммі! Де ти?

БЛ: Джул каже, що в Мумбаї. Або Каїрі.

БЛ: Це правда?

БЛ: Крім того, Вівіан тепер для мене справжня відьма, і я не можу повірити про неї та Ісаака. Маю на увазі, я можу в це повірити, але хай їм чорт.

БЛ: Чіп Лаптон мацав мої цицьки, а сьогодні відшив мене. Але БАЙДУЖЕ. Хотілося б, щоб ти зараз була поруч, хоча тут так паскудно, що ти зненавиділа б це місце.

БЛ: Крім того, Джул сказала власниці, що її звуть Імоджен????!!!!

Джул нарешті відгукнулася.

ІС: Гей. Я тут.

БЛ: Привіт!!!!!

ІС: Чіп мацав тебе за цицьки?

БЛ: Треба було згадати про цицьки, щоб ти відповіла мені, хе-хе.

БЛ: Ну, цицьки дуже важливі.

Джул зачекала хвилину, а потім відповіла:

ІС: Не парся щодо Джул. Вона моя найдавніша подруга.

ІС: Я купила їй квартиру, поки вона не влаштується сама. Вона підписала договір оренди, тому власниця вважає, що вона — це я. Вона без копійки.

БЛ: Не впевнена. Вона якось зводить кінці з кінцями. Серйозно, Джул дозволяє цій пані НАЗИВАТИ ЇЇ «ІМОДЖЕН».

ІС: Усе нормально.

БЛ: Ну не знаю. Можеш зіпсувати свій кредитний рейтинг, а я знаю, що ти дбаєш про це лайно. Плюс, це моторошно. Агов? Крадіжка особистих даних? Вона насправді існує, це не вигадка.

БЛ: Отже, де ти? Мумбаї?

Джул не відповіла. Нічого з того, що вона могла б сказати, не мало значення, якщо Брук вирішила завдати прикрощів.

11

Останнiй тиждень вересня 2016 року

Сан-Франциско

За дев’ять тижнів до того, як Брук прийшла на вечерю, Джул вилетіла з Пуерто-Рико до Сан-Франциско й заселилась у готель «Sir Francis Drake» в Ноб Гілл[38]. Інтер’єр був у червоному оксамиті з люстрами та оформлений у стилі рококо, а стелі були різьблені. Джул скористалася кредитною карткою Імоджен та її посвідченням особи з фотокарткою. Адміністратор нічого не питав і звертався до неї «міс Соколофф».

Люкс Джул розташовувався на горішньому поверсі. У кімнаті були шкіряні крісла і комод із золотим обідком. Опинившись у номері, вона одразу відчула себе краще.

Вона прийняла душ і довго змивала зі своєї шкіри піт після мандрівки і спогади про Пуерто-Рико. Вона ретельно вимилася мочалкою і двічі наносила шампунь. Вона вдягла піжаму, якої ніколи раніше не вбирала, й заснула. Спала, доки остаточно не зник біль, що діставався її шиї.

Джул провела в цьому готелі тиждень. Їй здавалося, що вона в шкаралупі. Блискуча, міцна оболонка готелю захищала її тоді, коли Джул цього потребувала.

Наприкінці тижня вона побачила оголошення, надіслала кілька мейлів і пішла на огляд квартири в Сан-Франциско. Медді Чанг показала їй приміщення. Помешкання було умебльоване, але не звичайними меблями, на які ви сподівалися б від орендованої квартири. Воно було наповнене незвичайними скульптурами різного ґатунку, гарненькими колекціями в скляних баночках: ґудзики, мармурові камінці й штучні діаманти, виставлені на полицях, аби ловити світло. На кухні були червоні шафки й дерев’яна підлога, скляний посуд і важкі чавунні каструлі.

Передаючи ключі, Медді пояснила, що цю квартиру понад десять років орендував самотній джентльмен, який помер і не мав жодних родичів.

— Нікого було сповістити, що він помер. Нікому було прийти і забрати його речі, — сказала вона. — А у нього був такий вибагливий смак, і він гарно про усе дбав. Отож я подумала: здам квартиру як житло для відпочинку або відпустки. Тоді люди зможуть це оцінити, — вона торкнулася баночки з камінцями. — Жодна благодійна крамниця не хоче їх брати.

— Чому в нього нікого не було? — запитала Джул.

— Не знаю. Він був приблизно мого віку, коли помер. Рак горла. Не було жодних найближчих родичів, яких я могла б знайти. І грошей не було. Можливо, він змінив ім’я або посварився з близькими. Таке трапляється, — Медді знизала плечима. Вони вже підійшли до дверей.

— Чи приїдуть вантажники? — запитала хазяйка. — Я чому питаю: просто хочу бути вдома, коли двері до будівлі будуть відчинені увесь день, бо це не мусить спричинити проблем.

Джул похитала головою.

— У мене всього-на-всього одна валіза.

Медді приязно глянула на неї, а потім усміхнулася.

— Почувайся як удома, Імоджен. Сподіваюся, ти будеш тут щасливою.

* * *

Привіт, мамо і тату.

Трохи більше ніж тиждень тому я поїхала з Мартас-Віньярда і тепер подорожую. НЕ знаю, куди мене занесе! Можливо, до Мумбаї, Парижа або Каїра.

Життя на острові було спокійним та ізольованим від решти світу. Все рухалося в повільному темпі. Мені дуже шкода, що я не підтримувала зв’язок із вами. Мені просто треба з’ясувати, ким я є без школи, родини або чогось іншого, що визначає мене. Чи має це сенс?

На острові у мене був хлопець. Його звали Форрест. Але тепер ми розійшлись, і я хочу побачити більше світу.

Будь ласка, не турбуйтеся про мене. Я буду обережною під час мандрів і подбаю про себе.

Ви завжди були чудовими батьками. Я щодня думаю про вас.

З любов’ю,

Імоджен

1 ... 26 27 28 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щира шахрайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щира шахрайка"