Читати книгу - "Материк Гесиона, Східняк Марко"

Тут Небесне кохання — це намагання вирватись із замшілого п'ятачка, де герцог знає всіх поіменно і у кожного до кожного є довжелезний рахунок. Вирватись, хоча б і на небо. Тоді ми кажемо "Не знав бо світ сумнішої планети понад судьбу Ромео і Джульєтти". Велетенська, добре видна із космосу, Гесионейська імперія – не місце для подібних настроїв.

Ця інфекція має якісь коріння у опереткових республіках, бо там справді одна подія між звичайними чоловіком і жінкою може перевернути весь баланс сил у мікродержаві. У велетенській же країні цей спалах просто не побачать здаля.

Тому будемо вважати, що ті дівчата, які відмовили всім чоловікам, абсолютно позбавлені необхідності мати біля себе особу протилежної статі. Таку світоглядну систему створив собі для самовиправдання імператор.

Серед важливого була ще розмова з Данилом, коли імператор у вояжі роздачі дружин був у Західному воєводстві.

— Тату, чому ти так старанно розкидаєш по землям всіх іншомовних. Нема ж найменшої загрози для україномовності, а ти робиш так, що більшість дівчат не поговорять рідною мовою ні з ким до самої смерті.

— Данило, ця держава виживе у віках якщо буде відчувати себе єдиним лінгвістичним цілим.

От він і лютує, казав далі батько, щоб і через триста років ніхто не мав би можливості насміхатись над місцевим наріччям.

1745. Перенесемося тепер на інший континент. Взимку, десь на Трійцю надумав женитися у Фарані старший син старшого сина імператора Володимир Орестович. Дівчину надибав не за океанами, а у міністерстві освіти та науки графства (Королівством ця земля писалась тільки у документах, викладених французкою. І взагалі, королівську корону поклали лише на другого сина Ореста. Після відречення графа.) У коридорі відомства майбутній імператор був застрелений наповал єдиним поглядом її зелених очей. Жовтокосою вчителькою Дариною Матвіївною (як вона представилась на його белькотання). Будучи людиною стрімких дій, він на наступний день відправився до матері, яка в подібних справах повинна була бути більш поінформованою, чим батько.

– Ніяка вона не вчителька, директорка гімназії, – безапеляційно заявила Шарлотта, – не вистачало, щоб прості вчителі по міністерствам тинялись.

– Така стара, – вирвалось у Володі.

– Та ні, вона на два роки тебе молодша. Я теж звернула увагу на недозволену молодість нової директорки, вирішила, що кум Матвій проштовхнув свою старшу дочку. Як глава уряду, визвала її. Вияснила все. Коли у нас не вистачало вчителів початкових класів, вона з тринадцяти років почала викладати, останні півтора роки була завучем, а пару місяців тому, коли милі янголята — гімназистки уклали бувшу директорку з стенокардією, так чомусь тепер наші лікарі називають сердешній напад, чоловік тої, найбагатша людина графства, помчав до твого батька і добився чесного слова, що її звільнять і більше нікуди назначать не будуть.

То Одарка просто піднялась на черговий щабель службового росту. І я повністю підтримую твій вибір, женишок.

Прогаяв півтора місяці – раптом це омана, що розсіється. Потім по українському звичаю сватання (як його зрозуміли у пампі), прийшов, коли вдома був тільки її батько. Поклав на килим кожух з хутра котиків та боброву шапку, нагая та вишитий хресною рушник. Потім став на одне коліно і схилив голову, згадуючи, коли він це робив останній раз. Виходило, що коли цілував знамено при присвоєнні військового звання на Офіцерських курсах сухопутних військ. Реакція батька Одарки була приголомшливою. Він весь спітнів, руки затремтіли.

– Це рок, доля, кисмет, – проказав він.

Пару раз вдарив принца нагаєм по спині, з якої була знята і повішена на кілок шинель. Але здавалось, що мав бажання відлупцювати когось іншого. Ту саму долю чи себе самого. Потім взяв рушника та витер шию та обличчя.

– Можеш засилати сватів, – згодився він і почав приміряти подарунки. – Тут море сліз. Дочка вважає, що ти про неї забув. Але зайди до архиєпископа, вони щось мають сказати щодо цього шлюбу. Якщо відмовишся від весілля, то дарунки передам стороною.

Здивований і роздратований Володимир пішов у собор святої Софії. Архієпископ явно його чекав. Але не давши Орестовичу розкрити рота, спитав:

– Як систематично займаєшся давньогрецькою? Що читаєш?

Мабуть для дев'яти з десяти принців світу це було б вбивче питання. Але Орестович декілька місяців монтував артилерійські батареї над Чар-Бухтою. Воїни були середньої розумності і працьовитості, то душею відпочивав, тільки коли ніхто не попадався на очі. Тоді накинувся вчити давненько занехаяну грецьку по книжці, взятої із батьківської бібліотеки, щоб чисте було сумління.

– Читаю грецькою Діогена Лаертського "Про життя, вчення і вислови знаменитих філософів".

Обличчя попа скривилося, наче у нього занив моляр.

– І у цій купи поганського бруду є хоч один рядок для християнської душі?

– Мабуть є. Алексид в "Олімпіадорі" (п'єса) каже, а Діоген цитує:

Σῶμα μὲν ἐμοῦ τὸ θνητὸν αὖον ἐγένετο,

τὸ δ' ἀθάνατον ἐξῆρε πρὸς τὸν ἀέρα.

– Ταῦτ' οὐ σχολὴ Πλάτωνος;

– Переклади.

– Плоть смертна зробилась всохлим прахом,

В повітря вознеслась частина, що безсмертна.

– Товчеш урок Платона? ..

(переклад автора)

– Нормально. Тільки б ти краще самого Платона читав!

Щодо сватання його преосвященство відповів одразу по суті:

– Її бабуся відьма, тільки близькість до правлячого імператора Гесиони при нашому обожнюванні Династії спасає її від заслуженого аутодафе.

– А мати? Дочка?

– Вони добропорядні християнки.

– Ви б ще до пращурів добрались. Хай сидить собі на хуторі. Я чув неодноразово про це. Тільки не знав, що це прямо стосується моєї обраниці.

– Княже! Ти старший у третьому поколінню династії і є висока вірогідність, що попадеш на якийсь трон. А раптом твоя дитина буде відьмою і десь стане царицею?

– Ваше преосвященство! Кому ж женитись на нащадках язичеських богинь, як не першим особам. Крім того, я переконаний, що кожний народ заслуговує свого володаря. Як каже дід, які самі, такі й сані.

– Ох! Які ви в чортах добрі християни?! Це ще мій батько розпустив. Але це не все. Вона твоя двоюрідна сестра. Її мати – дочка імператора, як і твій батько – син. Байстрючка.

– Ну і що?

– Православна церква це не дозволяє

– А якщо я дуже-дуже прошу?

– То тоді до екзарха у Січеслав.

– До вашого батька, його високопреосвященства?

– Ви відстали від життя. До іншого ієрарха.

– Ваш прогноз?

– Дозволить. Молодий, демократичний. Попередній екзарх, суворий першопоселенець, не дозволив би.

– Так, а Онуфрій?

– На покої. Принц, ну воцерковленність ваша … Брали б приклад з Дарини Матвіївни.

– То церква нас просто зобов'язана повінчати. Щоб вона займалась моїм релігійним вихованням. Як нового екзарха?

– Гедеон.

Екзарх сприйняв інформацію, як допуск до вищих таємниць династії. Це відповідало його новому сану і підіймало його у власних очах.

– Скільки ще всього таємного зберігають Палац мусонів, Стрілчатий та Континентальний палаци, – подумав він, ставлячи у куток дозволу "Секретно".

Імператор з'явився на прийом старшого онука у польовому мундирі, жаркуватому для весни та у відмінному настрої. Але зрозумівши, що Володя попав у той самий зеленоокий полон, що й сам колись, хіба у новому виданні, суверен засумував на хвильку. Наче полуда спала з очей. Розсипалась за непотрібністю загата і хлинув потік минулого. Зрадливе і небезпечне, але, здавалось, що чисте від усього земного, кохання Дарини розвернулось перед його душею.

Але ручна протипіхотна бойова наступальна граната НГ-7, з випробувань якої він приїхав, була так по-військовому гарна, що заступила йому повернутий світ. Знов щось, наче нова, філігранна і важка Велика корона імперії, здавило йому виски, мідним обручем інквізиції вичавлюючи і повернене, і залишок високих і звичайних людських почуттів. Він дивно смикнув плечем, і поздоровив племінника.

1744. Весною вирішила подати у відставку 69-річна Глава уряду. Старий государ сидів задумливий у альтанці біля Континентального палацу. Подивився на прохачку якимись безрадісними очима і спитав:

– Ось скажи, кого я, згідно ст.1 Зводу законів імперії Гесиона, "джерело всякої влади" в державі, назначу головою уряду на твоє місце?

– Оленку Федорівну, губернаторку Західного воєводства.

– Тобі подобається це призначення?

– Ні

– Мені теж ні. А все-таки, якщо ти дезертируєш, назначу. Чому?

– Владу не дають. Владу беруть.

– Так. При поточному розкладі заслуг і впливів в державних колах будь-яке інше призначення буде здаватись несправедливим і шкідливим для держави. Газети зайдуться виском. Народ може й збереже безмовність. А я мудрий і справедливий государ. Що це означає?

– Та ти про це мені, м'яко кажучи, декілька разів товкував. Ну будь ласка, тому, що ти раненько вранці видаєш указ, щоб зійшло сонце, а коли насувається чорна хмара, щоб йшов дощ. То й премудрий, і передбачливий.

– Лізо, якщо черпнути із світової досвіду правителів, то там мається така сентенція "Є людина, є й проблема, немає людини…"

– Не зможеш, і я теж. Ми ж за три царства жодної людини без вини не згубили. А може ну його, підкоримося неминучому. А то наче застуємо майбутнє.

– Є що чекати.

– Що? Що над країною прозвучить поклик предків і кожний стане кращім із можливого? Не прозвучав, бо тюрми набиті. Правда дрібною шантрапою. Навезли і веземо нікчем.

– Справжніх українців теж багато. Тобі б щоб усі були гранітними атлантидцями. Зверни увагу, що на одне народження у країні один викидень.

– Знаю. П'ють якусь гидоту.

– Ні карний розшук, ні служба охорони корони нічого не знайшли.

– Ну і що це?

– Селекція. Люта. Просіювання через сито. Цілеспрямований відбір. З будь-якими спадковими хворобами, інвалідністю, схильності до наркотичної залежності, просто слабенькі і тому подібне не допускаються до життя.

– Нічого собі. І як це називається.