Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Деміан 📚 - Українською

Читати книгу - "Деміан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Деміан" автора Герман Гессе. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 43
Перейти на сторінку:
органної музики — Пассакалію Букстехуде.

Я й не знав, що органіст Пісторіус подав мені перший урок, коли ми лежали на підлозі біля каміна в його похмурій усамітненій кімнаті. Споглядання вогню подіяло на мене дуже благотворно, воно видобуло з глибин свідомості картини і нахили, які в мене завжди були, хоч я ніколи не надавав цьому значення.

Уже в ранньому дитинстві я полюбляв розглядати різні химерні витвори природи, віддаючись їхній чарівливості, їхній мудрій глибинній мові. Химерне, здерев’яніле коріння дерев, кольорові прожилки в камені, райдужні плями на воді, тріщини на склі — такі речі зачаровували мене. Але найбільше — водограй або вогонь, дим, хмари при заході сонця, кольорові плями ще довго кружляли в мене перед очима, коли я їх заплющував. Після отого мого приходу до Пісторіуса я чомусь знову це все пригадав. Я помітив, що зобов’язаний йому якимось підживленням, якоюсь невисловлюваною радістю, посиленим відчуттям самого себе, що народилось відтоді при довгому спогляданні відкритого вогню — напрочуд благотворного.

До небагатьох відкриттів, зроблених мною досі на шляху до глибинної мети життя, додалося ще оте нове: споглядання тонких структур, самозабутнє занурення в ірраціональні, хитромудрі, дивні форми природи. Воно викликає в нас почуття злагоди нашої душі з волею, яка витворила ці структури. Невдовзі ми відчуваємо спокусу вважати їх нашими власними химерними творіннями. Ми бачимо, як межа між нами й природою тремтить і розпливається. Ми впадаємо в той стан, коли вже невтямки — чи то від зовнішніх вражень ведуть свій початок образи на сітківці ока, чи від внутрішніх. Ніде так просто й легко, як під час цієї вправи, не вдається виявити, якою величезною мірою ми самі є творцями, якою величезною мірою наша душа завжди бере участь у невпинному сотворенні світу. Більше того — в нас і в природі живе одне і те саме неподільне божество. І якби зовнішній світ раптом згинув, хтось із нас зумів би відтворити його заново — адже гора і річка, дерево і листя, корінь і квітка — все, що створене природою, вже наперед вбудоване у нас, воно бере свій початок з нашої душі, чия сутність — вічність. Ця сутність непізнана нами, але сприймається здебільшого як сила любові й сила творчості.

Лише через багато років я знайшов підтвердження цього спостереження в одній книзі, а саме — у Леонардо да Вінчі. Він десь говорив, як захопливо-цікаво дивитися на стіну, запльовану безліччю людей. Перед кожною вологою плямою на стіні він відчував те саме, що Пісторіус і я перед вогнем.

Під час наступної нашої зустрічі органіст дав мені таке пояснення:

— Ми завжди занадто звужуємо межі своєї особистості. Ми зараховуємо до своєї особистості завжди тільки те, в чому вбачаємо якусь індивідуальну, якусь відмінну особливість. Але ж ми складаємося з усього того, що існує у світі. Кожен з нас, так само як і наше тіло, носить у собі весь родовід розвитку — від риб і ще далі. Так і в нашій душі міститься все, чим колись жили людські душі. Усі боги і культові ідоли, які колись існували — чи то у греків або китайців, чи у зулуських кафрів, — усі вони присутні в нас, наявні як можливості, як бажання, як виходи зі становища. Якби все людство вимерло і залишилася одна-єдина, скільки-небудь здібна дитина, яку нічого не вчили, то ця дитина знову відновила б увесь хід речей, знову змогла б відтворити богів, демонів, рай, заповіді й заборони, старі й нові заповіти — геть усе.

— Ну, гаразд, — додав свого я, — але в чому ж тоді полягає цінність індивідуума? Чому ми ще чогось прагнемо, якщо в нас самих уже все існує давним-давно, в готовому вигляді?

— Стоп! — запально вигукнув Пісторіус. — Це велика різниця — чи ви тільки носите світ у собі, чи ви ще й це знаєте! Божевільний може народити думки, які нагадуватимуть Платона, а який-небудь сумлінний учень гернгутерської школи творчо осмислює суть глибоких міфологічних вірувань, які зустрічаються у гностиків чи в Зороастра. Але він про це не здогадується, бо ще нічого не знає! Це все одно що — дерево чи камінь, у кращому випадку — тварина, поки вони цього не усвідомлюють. Але як тільки зажевріє перша іскра такого знання — він стає людиною. Ви ж, напевно, не вважаєте всіх двоногих, яких зустрічаєте на вулиці, людьми тільки тому, що вони ходять прямо і виношують своїх дитинчат дев’ять місяців? Ви ж бачите, що багато з них — як риби чи вівці, черв’яки чи їжаки, деякі з них — мурашки, інші — бджоли! Так от, у кожному з них закладені можливості олюднення, але розкриваються ці можливості тільки тоді, коли він про них здогадується, коли починає хоч частково їх усвідомлювати.

Десь у такому ключі відбувалися наші розмови. Іноді вони приносили мені щось цілковито нове, зовсім несподіване. Але навіть найбанальніші наполегливо і цілеспрямовано били в одну точку, всі сприяли моєму становленню, допомагали скидати з себе оболонку за оболонкою, пробивати шкаралупу за шкаралупою, і після кожної такої розмови я трохи вище, трохи вільніше підводив голову, поки мій жовтий птах не висунув свою прекрасну хижу голову з розбитої шкаралущі світобудови.

Ми також часто розповідали один одному свої сни. Пісторіус умів їх тлумачити. Один вражаючий приклад саме прийшов мені на згадку. Мені наснилося, що мене мовби з розмаху було викинуто високо в повітря, неначе запущено з такою силою, що я не міг з нею впоратися. Почуття польоту було піднесеним, але невдовзі перетворилося на страх, коли я побачив своє безвольне ширяння на ризикованій висоті. I раптом я зробив дивовижне відкриття: я можу регулювати висоту і падіння затримкою і глибиною свого дихання!

З цього приводу Пісторіус пояснив ось що:

— Те, що змусило вас злетіти, — це велике надбання людського роду, яке живе в кожному з нас. Це відчуття зв’язку з витоками будь-якої сили, але від нього нам швидко стає лячно. Воно здається неймовірно небезпечним. Тому більшість воліє відмовитися від польоту і пересуватися просто хідником, як це диктують звичні правила. А ви — ні. Ви летите собі далі, як і личить тямущому хлопцеві. І тут ви робите вражаюче відкриття, що поступово оволоділи польотом, що до отієї невідомої сили, яка вас підносить, додається якась тонка, невловна власна сила, якийсь орган, якесь кермо. Це — чудово! Без цього можна безвольно залетіти невідь-куди (так воно й трапляється, наприклад, із безумцями). Вам дано глибші передчуття, ніж пересічним людям із вулиці, але,

1 ... 26 27 28 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Деміан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Деміан"