Читати книгу - "Дітлахи Анансі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тоді пішов до набережної, подихати і подумати.
Він був багатшим на дві тисячі фунтів. Ранковий біль у голові зник. Він почувався впевненим і заможним. Чарлі замислився, чи зможе переконати Розі з'їздити в коротеньку відпустку. Звісно, це було б дуже несподівано, однак...
А тоді він побачив Розі. Вона йшла за руку з Павуком через дорогу від нього і доїдала морозиво. Тоді зупинилась, викинула рештки морозива до смітника, притягнула Павука до себе і стала з запалом та смаком цілувати його перемазаними в морозиві губами.
Товстун Чарлі відчув, що голова знову розболілася. Його ніби паралізувало.
Чарлі дивився, як вони цілуються. Думав, що рано чи пізно комусь із них доведеться перерватись, щоб ковтнути повітря, але цього не трапилось, тому він, почуваючись жалюгідно, попростував в протилежному напрямку, аж доки не дійшов до станції метро.
Чарлі поїхав додому.
Дістався він туди геть розбитим, тому одразу заліз до ліжка, яке досі зберігало легкий запах Дейзі, і заплющив очі.
Минув якийсь час, і тепер Чарлі ішов піщаним пляжем разом із татом. Вони брели босоніж. Він знову був малим. Якого віку був тато, сказати важко.
— То як ви з Павуком ладнаєте? — спитав тато.
— Це сон, — резонно зауважив Чарлі. — І я не хочу про це розмовляти.
— Дітлахи, — похитав той головою. — Послухай. Я хочу сказати тобі дещо важливе.
— Що?
Але тато не відповів. Щось на краю прибою привернуло його увагу, тому він нахилився і підняв те щось. П'ять гострих ніжок мляво вигиналися.
— Морська зірка, — задумливо сказав тато. — Якщо її розламати навпіл, то виросте дві такі самі зірки.
— Ти ніби хотів сказати мені щось важливе.
Тато схопився за груди і нерухомо впав на берег.
З піску з'явились черви і за кілька секунд пожерли батька, залишивши тільки кістки.
— Тату?
Товстун Чарлі прокинувся у себе в кімнаті з вологими від сліз щоками. Тоді припинив плакати. Нема за чим сумувати. Тато не помер. То був просто поганий сон.
Він вирішив, що завтра слід запросити Розі на вечерю. Вони їстимуть стейк. Він готуватиме. Все буде добре.
Він устав і вдягнувся.
Тільки через двадцять хвилин, коли він наминав на кухні лапшу швидкого приготування, до нього дійшло, що хоча те, що трапилось на пляжі, і було тільки поганим сном, його тато все одно був мертвий.
Було пізнє пообіддя, коли Розі заскочила до квартири матері на Вімпол-стрит.
— Бачила сьогодні твого коханого, — сказала пані Ноа. Власне кажучи, її звали Ютерією, але останні тридцять років ніхто, крім покійного чоловіка, не наважувався звернутись до неї на ім'я. Після його смерті воно змаліло, і навряд чи його хтось ще використовував би за її життя.
— Я теж. Господи, як же я його кохаю.
— Так, звісно. Ти ж виходиш за нього заміж.
— Ну так. Тобто... Я завжди знала, що люблю його, але тільки сьогодні до мене дійшло, як сильно. Я люблю в ньому все.
— Ти з'ясувала, де він був вчора ввечері?
— Так, він мені все пояснив. Сказав, що був із братом.
— Я не знала, що в нього є брат.
— Він ніколи про нього не згадував. Вони не дуже близькі.
Розина мама поцокала язиком.
— Здається, в них там нічогеньке сімейне возз'єднання. Свою кузину він теж згадував?
— Кузину?
— Чи то його сестру... Здається, він і сам не впевнений. Гарненька, такою дешевенькою красою. На вигляд має китайську кров. Нічим особливо не вирізняється, як на мене. Зрештою, як і вся та сімейка.
— Мамо, ти ж не бачила нікого з його сім'ї.
— Я бачила цю діваху в нього на кухні. Валандалась по всій квартирі майже гола. Безсоромна. Якщо то його кузина, звісно.
— Товстун Чарлі не став би брехати.
— Ну, він же чоловік.
— Мамо!
— Чого він сьогодні не був на роботі?
— Він був на роботі. Ми разом ходили обідати.
Мати Розі перевірила в кишеньковому дзеркальці стан своєї помади, а тоді стерла вказівним пальцем багряні плямки із зубів.
— Що ще ти йому наговорила?
— Ми просто поговорили про весілля. Я сказала, що не хочу чути від дружби жартиків нижче пояса. Здається, твій наречений був з перепою. А я ж тебе попереджала, що не можна виходити заміж за чоловіка, який п'є.
— Коли я його бачила, він виглядав цілком пристойно,— відрубала Розі. Тоді додала:— О, мамо, в мене був найкращий у світі день. Ми гуляли, і розмовляли, і... До речі, я казала тобі, як чудово від нього пахне? А ще в нього такі м'які долоні.
— Як на мене, то пахне смаженим. Послухай, наступного разу, як його побачиш, спитай його про ту його кузину. Я не кажу, що вона його кузина, чи що вона не його кузина. Але якщо так, то в нього в сім'ї є хвойди, стриптизерки і дівчата легкої поведінки, а з людьми з таких кіл не варто заводити романтичні стосунки.
Тепер, коли її мама знову налаштувалась проти Товстуна Чарлі, Розі започувалась краще.
— Мамо, я більше нічого не хочу чути.
— Добре, добре, я притримаю язика. Зрештою, це ж не я виходжу за нього заміж:. Не я викидаю своє життя на смітник. Не я потім ридатиму в подушку, поки він цілу ніч десь валандатиметься і пиячитиме з різними кралечками. І не я чекатиму день за днем і ніч за ніччю, доки він повернеться з тюрми.
— Мамо! — Розі спробувала обуритись, але думка про Товстуна Чарлі у в'язниці була такою кумедною і дурнуватою, що вона спіймала себе на намаганні придушити хихотіння.
Запищав телефон. Вона взяла слухавку і відповіла:
— Так. Авжеж, хотіла б. Було б чудово. — Тоді відклала телефон і сказала матері: — То був він. Приїду до нього. Він готуватиме вечерю. Хіба ж це не мило? Точно тягне на ув'язнення.
— Я матір, — заявила мама Розі у своїй квартирі, де не було їжі і боялась осідати пилюка. — І я собі своє знаю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дітлахи Анансі», після закриття браузера.