Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пуаро веде слідство 📚 - Українською

Читати книгу - "Пуаро веде слідство"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пуаро веде слідство" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 45
Перейти на сторінку:
показала на нижню шухлядку з правого боку на туалетному столику, – дістала звідти скриньку для коштовностей і відімкнула. На вигляд скринька була така, як завжди – але перлів у ній не було!

Інспектор щось похапцем записував у блокнот.

– Коли ви востаннє їх бачили? – запитав він.

– Перли були на місці, коли я спускалася вечеряти.

– Ви певні?

– Абсолютно. Я ще думала, вдягати їх чи ні, але зрештою вибрала намисто зі смарагдів, тому поклала перли назад у скриньку.

– Хто її замикав?

– Я сама. І ключик ношу на шиї на ланцюжку, – жінка показала ключ.

Інспектор оглянув його і стенув плечима.

– Мабуть, у злодія був дублікат. Виготовити його було нескладно: замок простенький. Що ви зробили після того, як замкнули скриньку?

– Поставила назад у нижню шухляду, як завжди.

– А шухляди ви не замикали?

– Ні, і ніколи не замикаю. Моя покоївка завжди сидить у кімнаті, поки мене немає, тож замикати шухляду не обов’язково.

Інспектор спохмурнів.

– Я правильно розумію: коштовності були на місці, коли ви спускалися до вечері, а потім у кімнаті весь час була покоївка?

Раптом, ніби вперше усвідомивши весь жах власної ситуації, Селестіна пронизливо закричала, кинулася до Пуаро й вилила на нього потік скарг французькою.

Ці підозри сміховинні! Її звинувачують в обкраданні власної мадам! Усі добре знають, що поліція нічого не тямить! Але мосьє, француз…

– Бельгієць, – вставив Пуаро. Втім, Селестіна не звернула уваги на його зауваження.

Мосьє не може просто так стояти і спостерігати, як її безпідставно звинувачують, тим часом як бридкій прибиральниці просто дозволять вийти сухою з води. Селестіні вона ніколи не подобалася: нахабна червонопика дівка, природжена злодійка. Селестіна від початку казала, що їй не можна довіряти. І дуже пильно стежила за нею, коли та прибирала в кімнаті мадам! Хай ці ідіоти полісмени обшукають її, і якщо в брудних кишенях не знайдеться перлів, Селестіна дуже здивується!

Хоча свої злі звинувачення покоївка протараторила французькою, виразні жести допомогли прибиральниці зрозуміти бодай частину її слів, і дівчина почервоніла від гніву.

– Якщо ця французька лялька говорить, що я вкрала перли, то це чистісінька брехня, – з ненавистю відрубала вона. – Я їх в очі не бачила!

– Обшукайте її! – зверещала покоївка, – ви побачите, що я кажу правду!

– Ти брехуха, чуєш? – сказала прибиральниця, ступивши крок уперед. – Сама їх украла, а тепер хочеш на мене все повісити. Я тут тільки три хвилини пробула перед приходом леді, а ти стирчала в кімнаті весь час, як завжди, наче кицька, що чекає на мишу.

Інспектор запитально подивився на Селестіну:

– Це правда? Ви нікуди ні на хвилину не виходили?

– Я не покидала її саму, – неохоче промовила покоївка, – але двічі виходила у свою кімнату: перший раз щоб принести нитки, а другий – щоб узяти ножиці. Мабуть, тоді вона це й зробила.

– Не на хвилину ти виходила, – сердито заперечила прибиральниця, – а ходила весь час сюди-туди. І я буду рада, якщо поліція мене таки обшукає. Мені ж бо нічого боятися.

Цієї миті у двері постукали. Інспектор підійшов відчинити, і його обличчя проясніло.

– О, – сказав він, – як вчасно. Я послав по одну з наших співробітниць, яка може проводити обшуки, і от вона прийшла. Прошу, пройдіть у сусідню кімнату.

Він подивився на прибиральницю, яка з гідністю переступила через поріг. Услід за нею пішла поліцейська.

Француженка впала на стілець, не перестаючи схлипувати. Пуаро оглянув кімнату, а я швидко намалював її план:

– Куди ведуть ці двері? – запитав детектив, кивнувши на прохід біля вікна.

– Мабуть, у сусідню кімнату, – відповів інспектор, – утім, вони замкнені зсередини.

Пуаро підійшов до дверей, посмикав їх, відімкнув замок, а тоді смикнув знову.

– З другого боку вони теж замкнені, – проказав Пуаро. – Отже, треба шукати далі.

Він по черзі підійшов до всіх вікон й уважно їх оглянув.

– Нічого цікавого. Навіть балконів немає.

– А якби й були, – нетерпляче проказав інспектор, – не розумію, як це могло б нам допомогти, адже покоївка не виходила з кімнати.

– Évidemment, – спокійно відповів Пуаро, – якщо мадмуазель стверджує, що не виходила з кімнати…

Його перебила поліцейська, яка повернулася із сусідньої кімнати, ведучи прибиральницю.

– Нічого не знайшла, – коротко повідомила вона.

– Ясно що нічого, – сердито процідила прибиральниця. – А от цій французькій штучці має бути соромно, що вона звела наклеп на чесну дівчину!

– Заспокойся, не кипи, – сказав інспектор і відчинив двері, – ніхто тебе не підозрює. Іди собі, працюй далі.

Прибиральниця неохоче рушила до дверей.

– А її ви обшукаєте? – запитала вона, вказуючи на Селестіну.

– Так-так! – Інспектор захряснув двері й повернув ключ у замку.

Настала черга Селестіни пройти в сусідню кімнату разом із поліцейською. За якийсь час вони повернулися. У покоївки теж нічого не знайшли.

Інспектор спохмурнів.

– Боюся, вам доведеться піти зі мною, міс. – Він повернувся до місіс Опалсен. – Перепрошую, мадам, але все вказує на вашу покоївку. Якщо намисто не на ній, значить, прикрасу сховали десь у кімнаті.

Селестіна завищала й учепилася в руку Пуаро, а той нахилився і прошепотів їй у вухо кілька слів. Дівчина підняла на нього очі, повні сумніву.

– Si, si, mon enfant77, запевняю вас, краще погодьтеся, – після цих слів Пуаро повернувся до інспектора. – Дозволите, мосьє? Малесенький експеримент, тільки щоб задовольнити мою цікавість.

– Що за експеримент? – невдоволено буркнув інспектор.

Пуаро знову повернувся до Селестіни.

– Ви сказали, що ходили у свою кімнату, щоб узяти нитки. Де вони лежали?

– На комоді, мосьє.

– А ножиці?

– Також там.

– Чи не могли б ви, мадмуазель, іще раз сходити у свою кімнату? Ви сиділи ось тут за роботою, правильно?

Селестіна сіла, а потім, коли Пуаро подав їй знак, підвелася, пішла в сусідню кімнату, взяла щось із комода та повернулася.

Пуаро спостерігав за нею й одночасно за секундною стрілкою на кишеньковому годиннику.

– А тепер іще раз, мадмуазель, коли ваша ласка.

Коли покоївка повернулася вдруге, він щось записав у блокноті й поклав годинника назад у кишеню.

– Дякую, мадмуазель. І вам, мосьє, – Пуаро вклонився інспекторові, – за ваш ласкавий дозвіл.

Інспектор тільки всміхнувся у відповідь на цю пишну ввічливість. Потім він кивнув, і поліцейська у штатському вивела Селестіну. Деякий час ми ще чули гіркі ридання.

Після цього інспектор, попросивши пробачення в місіс Опалсен, узявся обшукувати кімнату.

1 ... 26 27 28 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пуаро веде слідство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пуаро веде слідство"