Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » За лаштунками в музеї 📚 - Українською

Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

239
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За лаштунками в музеї" автора Кейт Аткінсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 101
Перейти на сторінку:
брат Нелл Альберт, і спершу навіть прийняв його за привида. Нелл не спілкувалася зі своєю сестрою Лілліан уже двадцять років. Останньою звісткою від Лілліан стала загадкова листівка з Ванкувера зі словами «У мене все добре, не бійся», від якої Нелл, природно, тільки розхвилювалася, адже доти не знала, що були причини боятися. Адреси на листівці не стояло, і більше від Лілліан не було ні слуху ні духу, що хвилювало Нелл іще більше. Власне, вона була вирішила, що Лілліан померла, а тепер, коли сестра виявилася живою, розлютилася, що та не виходила на зв’язок.

— Вона обіцяє писати, — сказав Едмунд.

Лілліан, виявляється, побралася із чоловіком на ім’я Піт Доннер, живе на фермі десь серед прерій і народила Едмунду «маленького братика» на ім’я Натан.

— Натан? — підозріло перепитав Френк. — Це що, єврейське ім’я?

Едмунд розсміявся:

— Не знаю, сер.

О десятій він зібрався йти:

— Ви ж не хочете, щоб я пропустив машину на базу, га?

Усі зауважили, що «га?» він вимовляє на канадський манір, а не на йоркширський. Насправді він не збирався поночі вертатися ні на яку базу, але не став пояснювати своїм англійським родичам, що йде в бар «У Бетті», де на нього чекає гарненька медсестра-ірландка. Він пообіцяв повернутися й навідати рідних під час наступної відпустки і розсміявся, бо до наступної відпустки точно не доживе — йде-бо вже його другий строк. Цього він також не став пояснювати.

Тієї ночі Банті й Бетті довго перешіптувалися про Едмунда. Бетті заявила, що збирається за нього заміж, а ось Банті сумнівалася: у його розсміяних блакитних очах читався досвід, ніби він бачив тебе як облуплену і знав, що всередині нічого особливо й немає. Банті він нагадував лева — великого, пухнастого, золотистого лева.

— Як ти думаєш, якого кольору в нього очі? — спитала Бетті. — Як небо? Як море?

— Як незабудки, — сказала Банті: їй згадалося блюдце, на якому годують Тотті, з вицвілими незабудками й облупленими золотими берегами.

Вони обидві заснули з думками про Едмунда, вдячні, що є на кого повісити свої романтичні сподівання.

На жаль, Едмунд не повернувся — його збили на наступному ж вильоті.

— Щастить як покійнику, — сказав Тед. І всі були такі засмучені, що ніхто навіть не став його картати.

А ось Френку пощастило ще менше. У грудні він вирішив на шляху додому зрізати кут довгим вузьким завулком, обрамленим високими цегляними стінами. Сирени завили, щойно Френк ступив до завулка, і він спробував пришвидшити крок, але засапався — Нелл він про це не казав, але з серцем були певні проблеми. Його охопило дивне відчуття, ніби він повернувся в минуле і знову простує нічиєю землею в перший день Сомми, коли він ще не знав, що відбувається. Усі давні страхи повернулися. Він схопився за серце — тут йому і смерть — і вголос промовив:

— Боже милосердний, не дай смерті захопити мене зненацька.

Так він багато років тому молився в окопах. Шкода, що віддав щасливу кролячу лапку Кліффордові.

Він не дійшов ще й до середини завулка, коли низько над головою заскімлив підбитий двигун, а тоді у вузькій стьожці неба між стін вигулькнув літак. Бомбардувальник летів страшно низько, а з одного двигуна валив жирний чорний дим, та він усе ж устиг скинути бомбу, яка оповила Френка останнім спалахом сліпучого світла. Не пощастило бідасі — цілилися, звісно, не в нього. Екіпаж «гайнкеля» проскочив ціль (залізничне депо) і вирішив, що треба скинути бомби, перш ніж сідати на пузо, але літак збили, і відносно непонівечені тіла потім поховали на місцевому цвинтарі. Там же поховали і Френка, тільки його в моргу збирали по шматочку.

У той момент війна остаточно остобісіла Банті. Ситуацію спершу припсувала поява зазнайки Бебс (дім на Бертон-Стоун-Лейн розбомбили), а потім суттєво покращило знайомство з американцем на ім’я Бак, розквартированим у Ґрімсбі. Познайомилися вони на танцях — Банті та її подружка Ві вели активне соціальне життя і вчащали на танці у «Де Ґрей Румз» і бальній залі «Кліфтон». Ще вони стали завсідницями бару «У Бетті» (названого не на честь її сестри Бетті, — жартувала Банті, й це був її єдиний жарт), де всі солдати вишкрябували свої імена на дзеркалі, і Банті знову стало шкода Едмунда, який провів у Йорку так мало часу, що ані в «Бетті» не напився, ані свого імені на дзеркалі не вишкрябав (і в тому, і в іншому вона помилялася).

Та все ж життя поволі розвиднювалося — до Банті залицявся Бак, великий, як ведмідь, сержант із Канзасу, а Ві завела собі канадійського радиста. Навіть Бетті, якій щойно виповнилося сімнадцять, знайшла собі канадійського кавалера і чимало часу проводила в котеджі Тома й тітоньки Мейбел у Елвінґтоні, бо її канадієць (його звали Вілл) стояв на Елвінґтонському аеродромі. Бак не дотягував до ідеалу Банті, хоча, на відміну від Сенді, був доволі імпозантний — але не надміру. Щоразу як вони починали обійматися, він казав щось штибу «От лишенько» й шарівся — виявилося, він побожний баптист, вихований вдовою-матір’ю, яка прищепила йому добрі манери й пошану до жіноцтва. Бак довго тягнув кота за хвоста, але врешті таки запропонував Банті руку і серце, обв’язав їй палець ниточкою і сказав:

— Коли я тебе доправлю додому, до мамці, то куплю справжній дорогий перстень.

Відсвяткували заручини на Ловтер-стрит.

А вже назабаром йому відірвало ногу в дурному нещасному випадку.

— Цим янкі — самі смішки, — сказав Кліффорд; Бетті захлинулася повітрям, а Банті стукнула його так сильно, що аж рука заболіла.

Кліффорду саме дали відпустку, тож він поїхав додому — тільки, на щастя, не до них, бо встиг одружитися з дівчиною на ім’я Ґледіс, із жіночих загонів територіальної оборони. Вона була сильно вагітна їхньою першою і єдиною дитиною. Бака відправили назад у Штати, до «мамці» — він обіцяв, що перевезе туди і Банті, але більше не озивався.

Із Джорджем Банті познайомилася під кінець 1944 року — він служив капралом у службі постачання і стояв у Кеттерику. Вони бачилися час від часу й заручилися напередодні закінчення війни. Банті була не в захваті від такої перспективи, але війна добігала кінця, можливості танули, підкинуті монети падали на землю нудно і передбачувано.

Тільки не для Бетті, яка сповістила, що зібралася у Ванкувер. Бетті з Банті ледве знайшли на карті Канади її нову батьківщину. Усі

1 ... 26 27 28 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками в музеї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За лаштунками в музеї"