Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

Граф де Морсер зблід і так стиснув папери, що вони аж зашурхотіли в його пальцях.

Комісія ухвалила заслухати листа; граф глибоко замислився і не висловив своєї думки.

Тоді голова прочитав такого листа:

«Пане голово!

Я можу надати слідчій комісії, що покликана розслідувати поведінку генерала-лейтенанта графа де Морсера в Епірі й Македонії, найточніші відомості».

Голова на мить замовк.

Граф де Морсер пополотнів; голова окинув слухачів допитливим поглядом.

«Продовжуйте!» — заволали зусібіч.

Голова читав далі:

«Алі-паша умер у моїй присутності, і на моїх очах спливли його останні хвилини; я знаю, яка доля спіткала Василікі та Гайде; я до послуг комісії і прошу навіть виявити мені честь і вислухати мене. Коли вам вручать цього листа, я буду перебувати у вестибюлі Палати».

«А хто цей свідок чи радше ворог?» — запитав із тремтінням у голосі граф.

«Зараз ми про це дізнаємося. — відказав голова. — Чи бажає комісія вислухати цього свідка?»

«Так, так!» — одностайно відказали всі.

Погукали кур’єра.

«Хтось очікує у вестибюлі?» — запитав голова.

«Так, пане голово».

«Хто?»

«Жінка, у супроводі слуги».

Усі перезирнулися.

«Запросіть сюди цю жінку», — сказав голова.

— За кілька хвилин кур’єр повернувся; усі дивилися на двері, та і я, — докинув Бошан, — напружено очікував разом із усіма.

За кур’єром ішла жінка, від голови до ніг огорнута покривалом.

Із невиразних контурів статури і за пахощами парфумів під тим покривалом угадувалася молода, зграбна жінка.

Голова попросив незнайомку відхилити покривало, і перед очима зібрання постала молода дівчина у грецькому вбранні; вона була надзвичайно вродлива.

— Це вона! — вигукнув Альбер.

— Хто вона?

— Гайде.

— Хто вам сказав?

— Ох, здогадуюся. Та продовжуйте, Бошане, прошу вас. Ви бачите, я спокійний і не гублю притомності духу, хоч ми, певне, наближаємося до розв’язки.

— Пан де Морсер дивився на ту дівчину з подивом і жахом, — провадив Бошан. — Слова, що ладні були злетіти з тих гожих вуст, означали для нього життя або смерть; решта зібрання була так здивована і зацікавлена появою незнайомки, що порятунок чи загибель пана де Морсера вже посідали не таке важливе місце в їхніх думках.

Голова звелів дівчині сісти, та вона похитала головою. Граф упав у свій фотель, бо ноги відмовлялися йому служити.

«Мосьпані, — сказав голова, — ви писали комісії, що бажаєте сповістити відомості про події в Яніні й заявляли, що були свідком тих подій».

«Це правда», — відказала незнайомка з тим чарівним смутком і тією мелодійністю голосу, якою відзначається мова усіх мешканців Сходу.

«Проте, — сказав голова, — дозвольте зауважити, що ви були тоді надто молоді».

«Мені було натоді чотири роки; та оскільки то були надзвичайно важливі для мене події, то я не забула жодної подробиці й жодна дрібниця не стерлася з моєї пам’яті».

«Та чим же були такі важливі для вас ті події і хто ви, що ця катастрофа справила на вас таке глибоке враження?»

«Ішлося про життя і смерть мого батька, — відказала дівчина, — я Гайде, донька Алі-Тебеліна, янінського паші, і Василікі, його улюбленої дружини».

Скромний і заразом гордовитий рум’янець, яким зашарілося її личко, її полум’яний погляд і величавість її слів справила невимовне враження на зібрання.

Граф де Морсер із таким жахом дивився на неї, наче під ногами у нього раптом розступилася земля.

«Шановна пані, — сказав тоді голова, шанобливо їй уклонившись, — дозвольте тоді поставити вам одне запитання, що нітрохи не означає сумніву з мого боку, і це буде останнє моє запитання: чи можете ви підтвердити вашу заяву?»

«Так, можу, — відказала Гайде, діставши зі складок своєї сукні запахущу єдвабну торбинку, — ось свідоцтво про моє народження, яке склав мій батько і підписали його воєначальники; ось свідоцтво про моє хрещення, адже мій батько дав згоду на те, щоб я виховувалася згідно з вірою моєї матері; на цьому свідоцтві стоїть печатка великого примаса Македонії й Епіру; ось урешті, і це, либонь, найважливіший документ, свідоцтво про продаж мене і моєї матері вірменському купцеві Ель-Коббірові французьким офіцером, який у своїй мерзенній оборудці з Портою обумовив собі, як частку від здобичі, дружину і доньку свого добродійника і продав їх за тисячу капшуків, тобто за чотириста тисяч франків».

Граф аж позеленів, а очі його наллялися кров’ю, коли пролунали ці страшенні звинувачення, які зібрання вислухало у зловісному мовчанні.

Гайде була спокійнісінька, та у тому своєму спокої вона здавалася ще грізнішою, ніж інша була б у гніві; потім вона простягнула голові свідоцтво про продаж, написане арабською мовою.

Оскільки передбачали таку можливість, що декотрі з наданих паперів можуть виявитися написані арабською, новогрецькою чи турецькою мовою, то на засідання викликали перекладача, що служив у Палаті; по нього послали.

Один зі шляхетних перів, який знав арабську, яку вивчив під час великого єгипетського походу, стежив очима за читанням пергаменту, тоді як перекладач виголошував його вголос:

«Я, Ель-Коббір, торговець невільниками і постачальник для гарему його величності султана, засвідчую, що отримав од франкського можновладця графа Монте-Крісто, для вручення падишахові, смарагд, який оцінили на дві тисячі капшуків, як оплату за молоду невільницю-християнку, що має одинадцять років зроду, на ймення Гайде, визнану доньку покійного Алі-Тебеліна, янінського паші, і Василікі, його улюбленої дружини, яку продав мені сім років тому, разом зі своєю матір’ю, що вмерла після прибуття до Константинополя, франкський полковник, який служив у візира Алі-Тебеліна, на ймення Фернан Мондего.

Цю купівлю вчинив я за рахунок його величності султана і за його уповноваженням за тисячу капшуків.

Укладено в Константинополі, із дозволу його величності, року 1247 гіджри.

Підпис: Ель-Коббір.

Задля ліпшого засвідчення його істинності, незаперечності і достеменності це свідоцтво буде скріплене печаткою його величності, за поставлення якої зобов’язується клопотатися продавець».

Поруч із підписом торговця справді стояла печатка падишаха.

Після того читання і того видовища запала мертва тиша; усе, що було живого у графові, зосередилося у його очах, і ті очі, ніби несамохіть прикуті до Гайде, палали кров’ю і полум’ям.

«Шановна пані, — сказав голова, чи не могли б ми попросити пояснень у графа Монте-Крісто, який, наскільки мені відомо, перебуває