Читати книгу - "Девід Копперфілд"

А може, це і є пустеля Сахара? Бо хоч у Джулії розкішний будинок, великосвітські гості і пишні обіди щодня, але я не бачу зелених паростків навколо неї; нічого, що могло б дати плоди чи квіти. Бачу я, що Джулія називає «товариством»; постійний гість її — містер Джек Мелдон, він приходить зі своєї купленої посади, глузує з руки, що дала йому цю посаду, і розмовляє зі мною про доктора, як про таку чарівну античну руїну. Але якщо товариством назвати таких порожніх джентльменів і леді, Джуліє, і якщо аристократизм означає явну байдужість до всього, що може поліпшити людство, то тоді, мабуть, ми загубились у цій пустелі Сахарі, і краще нам скоріше забратися звідси!

А ось і доктор, наш незмінний добрий друг; він працює над своїм словником (десь біля літери Д) і щасливий своїм домом і дружиною. Там і Старий Солдат, але вплив її значно менший, аніж за давноминулих часів.

У своїх апартаментах в Темплі, заклопотаний, зустрічає мене мій любий старий Тредльс. Волосся його (там, де нема лисини) стало ще більш бунтівним від постійного тиску перуки. Стіл його завалений товстими пачками паперів; озираючись, я кажу:

— Якби Софі була тепер твоїм клерком, Тредльсе, їй би довелося багато попрацювати.

— Маєш рацію, мій любий Копперфілде. А все-таки, то були пречудові дні, у Гольборнському суді! Хіба не так?

— Коли вона передвіщала, що ти будеш суддею? Але ж про це не говорило ціле місто.

— В усякому разі, — каже Тредльс, — якщо я колись буду суддею...

— Та облиш, ти знаєш, що будеш.

— Гаразд, мій любий Копперфілде. Коли я буду суддею, я буду розповідати, як передвіщав це.

Ми йдемо плече до плеча. У Тредльса сімейний обід. Святкують день народження Софі; дорогою Тредльс розповідає про добробут, яким він тішиться.

— Мені справді пощастило, мій любий Копперфілде, зробити все, що лежало в мене на душі. Ось преподобний отець Горацій отримує тепер чотириста п'ятдесят фунтів річного прибутку. Два наші сини дістають найкращу освіту і славляться за найкращих учнів і взагалі чудових хлопців. Троє з дівчат дуже вдало вийшли заміж; інші троє живуть з нами; а ще три хазяйнують у будинку отця Горація після смерті місіс Крулер. І всі щасливі.

— За винятком...

— За винятком красуні, — каже Тредльс. — Так. Таке лихо, що їй спало на думку вийти заміж за такого негідника. Але він їй замилив очі. А втім, тепер вона спокійно живе в нашому домі, і ми спекалися його. Може, пощастить нам збадьорити її знову.

Будинок Тредльса — це один з тих будинків — або принаймні подібний до них — що їх вони з Софі розглядали під час своїх вечірніх прогулянок. То великий будинок, але Тредльс тримає свої папери в своїй туалетній кімнаті по сусідству з черевиками. Він і Софі притулились у горішніх кімнатах, віддавши найкращі спальні для красуні та дівчат. Нема в цілому будинку порожнього місця; я не здатний полічити дівчат, які з того чи іншого приводу зав­жди перебувають тут. Ось і тепер, коли ми сходимо на ґанок, ціла юрба їх вибігає з дверей і осипає Тредльса нескінченними поцілунками, доки йому не спирає подих. Бідолашна красуня-вдова оселилась у нього навічно з маленькою дочкою. За обіднім столом у день народження Софі сидять три заміжні сестри зі своїми трьома чоловіками, та ще один з братів одного з чоловіків, та ще кузен іншого чоловіка, та ще сестра іншого чоловіка, яка, здається мені, заручена з тим кузеном. Тредльс, такий простий і добродушний друг мій, як і завжди, сидить у кінці величезного столу, наче справжній патріарх; а з протилежного кінця Софі променисто посміхається йому. Між ними — привітний простір, який виблискує тепер, безперечно, не британським металом.

Тепер, коли я завершую свою працю, придушуючи бажання затриматися ще на цих сторінках, всі ці обличчя зникають у тумані. Але над ними й за ними сяє одне обличчя, немов небесне світло. І це обличчя залишається.

Я обертаю голову і бачу його поруч зі мною, прекрасне і ясне. Моя лампа горить слабко, і я писав до глибокої ночі; але мила супутниця, без якої я був би ніщо, сидить тут, біля мене.

О, Агнес! О, душа моя, хай буде твоє обличчя біля мене, коли я справді завершу своє життя; коли справжні люди і речі затьмаряться перед моїми очима, наче тіні, що їх я тепер залишаю, хай все ще будеш ти біля мене, вказуючи рукою на небо!

Примітки

1

В Англії тих часів були поширені забобони, ніби дитяча «сорочка» (тобто плодовий міхур), пов'язана на шию, рятує моряка від втоплення і катастроф.

2

Люгер — невеликий вітрильник, що має дві або три щогли.

3

Хам (англ. Ham, вимовляється Гем) — за біблійною легендою, ім’я одного з синів Ноя.

4

За тих часів ще не було сірників.

5

Бідл — дрібний чиновник чи церковний наглядач в Англії ХVIII-XIX ст.

6

В оригіналі тут гра слів, що її неможливо перекласти: «steer» і «rudder» в англійській мові однаково означають «стерно».

7

Квінтус Рошус Галус, римський актор II сторіччя д.н.е., талановитий мім, народжений в рабстві, завдяки своїм талантам купив собі волю і став відомим оратором та актором, розбагатів. «Юним Рошусом» називали Вільяма Бетті, 1791-1874, актора-вундеркінда.

8

Murderer — (англ.) убивця.

9

«Auld Lang Syne» — відома шотландська пісня на вірші Роберта Бернса.

10

Есквайр — титул осіб «благородного» походження, на листах ставиться після імені адресата.

11

В оригіналі — гра співзвучних слів: Davy і daisy — останнє англійською означає «маргаритка».

12

В. Шекспір «Макбет», акт III, сцена 4, р. 107-8.

13

Іксіон — міфологічний герой, який на покарання за любов до богині Гери був прив'язаний до колеса.

14

Гра слів, що її не можна перекласти: анекдотичний англієць уживає замість «Воn soir» англійське «Воb swar», що означає — «Боб вилаявся».

15

З XIII по XIV ст., коли на