Читати книгу - "Вибрані твори"

Брав участь у нараді «Національного союзу» при Директорії[797] у Вінниці з питань програми Трудового Конгресу[798]. Нарада була організована з ініціятиви Винниченка.

Під час відступу червоноармійських частин із Чернігова, перебуваючи на посаді начальника гарнізону, зі своєї ініціятиви залишився в тилу білих і створив партизанський загін.

Однак на початку операції зв'язався з політбандою Несмєянова[799] й упродовж двох тижнів діяв з нею в районі Київ — Житомир, прагнучи пробитися до Махна в південні степи.

Потім приєднався до Волинської петлюрівської бригади[800] й був зарахований туди в команду зв'язку.

У 1920 році познайомився із братами Касяненками[801], Лапчинським[802], Куликом[803] та ін., котрі утворили групу федералістів[804]. Ці особи зробили на нього певний політичний вплив.

Цього ж року, після закінчення 5-ї всеукраїнської партійної конференції, у якій Пилипенко брав участь як делегат, був арештований Харківською Губчека й притягувався до відповідальності за участь у політбанді Несмєянова. У результаті розслідування йому було заборонено займати відповідальні посади впродовж 6 місяців.

У 1922 році з молоді створив ініціятивну групу для організації «Спілки Селянських Письменників» — «Плуг», що згодом зосередила значні контрреволюційні кадри й фактично перетворилася у відгалуження контрреволюційної організації з великою периферією.

Пилипенко не йшов з контрреволюційного підпілля й вів контрреволюційну роботу до дня арешту, починаючи від випуску й протягування української шовіністичної літературної продукції й кінчаючи безпосереднім формуванням контрреволюційних кадрів з метою повстання. Особливу активність він виявив за останні три роки, коли працював директором Харківського інституту ім. Шевченка[805].

Був близький до керівництва організаціями. На початку підтримував тісний зв'язок зі членом керівництва Яловим Михайлом, потім Річицьким