Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

Вперше за всю розмову слабка посмішка торкнула його губ і, пробурмотівши:

– Можливо. – Ханой відвернувся від Дітара.

– Перш ніж ми розлучимося, я хотів би сказати вам. – Несподівано Дітар зам'явся. – Загалом, ви завжди можете розраховувати на мою допомогу. Я дуже вдячний вам.

– За що ж?

– Ви змусили мене повірити в свої сили.

– Про втечу це все вигадка. Мені треба було розібратися, дізнатися про таємницю Тризубця. Я шукав бібліотеку Шамбалу, щоб дізнатися, як користуватися Тризубцем.

– Це не зброя. Це ключ до порталу. Створення вашого Братства – дало плоди. Щоб знайти відповідь вам знадобилося сто років. Ви почали, а я продовжив і закінчив. Я знайшов відповіді на потрібні питання. Я знаю, що і як влаштовано. Залишилося знайти портал, який відкриває цей ключ, і я зможу допомогти вам, закінчити війну проти людей – ящерів. Мені необхідно це зробити! Я дав слово Ашоці.

– Тоді я тобі скажу – дякую. Тільки даремно ти, мій друг, до мене завітав. – Сказав Дітару Ханой. – Виконання твого бажання принесе лише горе. В Братстві ти щастя не знайдеш. Я не знайшов, і ти не знайдеш. Воно, як ця фляга – тільки віднімає, відбирає, витягає.

– Це мій вибір і мені з ним жити. – Сказав Дітар і закінчив цю розмову.

Несподівано з боку почувся грубий голос Авраала:

– Через кілька годин тут буде Маркус.

– Можете залишитися. Перед вами вхід у Підземний Світ. Тут вам нічого не загрожує.– Відповів Ханой.

Агіас сидів на старій, майже разваленій бочці. Ці історії він чув багато разів. Зараз в них більше деталей і їх розповідав сам Ханой, але це нічого не міняло. Цей чернець бажав захистити Братство. Він вже стільки пережив і стільки разів був готовий попрощатися з життям, що це ввійшло в нього до звички. Гарні історії не займали його розум. Весь цей час він думав, що робити далі. Яка доля Братства? За ними, за гарячими слідами йде Маркус і рано чи пізно вони з ним зіткнуться.

Навіть той факт, що зараз Ханой з ними, не говорив про те, що все пройде гладко.

– Якщо ви хочете знати мою думку, – буркнув Агіас, – то потрібно щосили готуватися до війни.

Ченці подивилися на нього. Їх обличчя були невдоволені, неначе він висмикнув їх з прекрасного сну. Всі люблять слухати історії, але мало хто хоче бути їх учасником.

– В тебе завжди одне на думці – кров і війна. – Пробурмотів Авраал собі під ніс, але чернець це почув.

– Я не мрію про війну, я мрію про мир. Але за мир не сидять, із складеними руками, за мир б'ються до останнього подиху.

– В тебе буде шанс померти за Братство. – Сказав батько Авраал. – В нас у всіх буде такий шанс.

Глава 67

"Завтра – це символ надії на краще майбутнє".

Заповідь Шістдесят сьома. Кодекс Братства тибетських ченців.

Нарешті Авраал зупинився і коротко, кинув:

– Привал.

Напівспорожнілі мішки з припасами знову були відкриті і звідти діставалися останні запаси їжі. Пожувавши в'ялене м'ясо, сушені яблука і запивши все це водою, втікачі сіли біля стіни на короткий час передихнути. Не було вогнища і не було шумних розмов. Вони поспішали. Останній кидок наблизив їх впритул до мети. Ханой привів їх до входу в Підземний Світ.

– Ну, що, відпочили? – Запитав Ханой. – Можна йти? Нас чекає спуск.

Тарсіша допомагала Іраель прибрати залишки їжі, після невеликого привалу. Вони не хотіли залишати сліди після себе і спростити Маркусу його роботу. Все було спаковано назад. Мішки стали легші, оскільки в них майже не залишилося нічого. Іраель розглядала Ханоя, і звернулася до нього:

– А ти б не хотів знову одружитися?

Ханой стримано подивився на жінку і відповів:

– Моя дружина померла.

– Але ж у світі стільки жінок.

– Моя дружина померла. – Знову повторив Ханой вже грубішим тоном – Я і мертвій їй буду вірний.

Всі були готові продовжити шлях. Ханой підійшов до Тарсіши і Дітара.

– Він належав Ануш. – Сказав Ханой і вказав на ловця снів, що зберігала в себе Тарсіша. – Це мій подарунок для неї. Я досі не знаю, що це. Я знайшов його глибоко в землі, біля Тризубця. Подарував його їй, для мене це було дуже символічно.

Тарсіша нічого не відповіла. Ця річ їй ніколи не належала, і розлучитися з нею не склала труднощів. Вона вклала його до руки Ханоя.

– І це тобі не належить. – Звернувся він до Дітару.

Чернець подивився на флягу, що висіла в нього на поясі. Він відв'язав її і протягнув Ханою. Той взяв її із задумливим видом і згадав Сатану:

–Те, що ліки для одного – то отрута для іншого. – Тепер, він розумів, що Сатана мав на увазі, коли давав флягу.

Міха підійшов до Авраала:

– Ви так довго гадали, хто буде наступним Главою Братства, як з'явився його засновник.

– Вірно, помітив. – Сказав Авраал і замислився.

– А ти тепер хто?

В Авраала не було відповіді.

– Можливо і Братства більше не буде. В ньому більше немає сенсу.

Міха залишив старого наодинці з думками. Авраал все ще був Главою Братства, але поява Ханоя все міняла. Він був його засновником і йому вирішувати, що робити далі. Поки Авраал роздумував, Міха підійшов до Ханоя і заявив:

– Я далі не піду. Ми повертаємося. Ануш втекла з Підземного Світу, і ти пішов за нею. Ви побудували Білокам'яний і заснували Братство. А мій народ був вигнаний з Підземного Світу. Для нас, твоя жінка – рятівник. Але під землею для циганів місця немає.

Авраал почув слова цигана і втрутився:

– Ти кантрі чернець. А твій народ тепер частина Братства. Ти не можеш.

Міха не звертав уваги на старого. Він зробив свій вибір і був у ньому впевнений. Ханой міг дати йому відповіді на питання циганів, і він не збирався втрачати таку можливість.

– Ханой, як Панадій став наступним Главою, після тебе?

– Після смерті Ануш і Молитви був траур. Всі зібралися в Монастирі, щоб попрощатися з ними. Останнім, як належить, підійшов Панадій. Він сказав мені: "Якщо їй судилося так померти, краще б я відрубав їй голову, чим дивитися, як вона роками мучилася і помирала у вас на руках". Спочатку я накинувся на нього і став кричати, щоб він забирався. А потім, я зрозумів, що смерть – невід'ємна частина життя. Нею все закінчується. Тоді я і віддав йому свою мантію та пішов.

На