Читати книгу - "Вибрані твори"

— Йде! — раптом почулося серед гамору.

Усі повернули голови до дверей, від яких ішов кремезний красивий вусань в окулярах на рівному носі. Був у темному напіввійськовому френчі, в галіфе і чоботях. Ішов швидко й певно, тримаючи в руці грубезного портфеля. (У кожусі та парубоцькій сивій шапці, яким змалював Пилипенка Олександр Довженко, я побачив його взимку). Вітаючись кивком голови зі знайомими, голова «Плуга» пройшов на сцену, поклав свого портфеля на стіл і... Далі було точнісінько так, як в остаповишнівському «Понеділкові»:

— «Товариші! Прошу зайняти місця...

— Шшш...

— Прошу уваги, товариші. Сьогодні програм такий: спочатку автори прочитають свої вірші, а потім ми ті вірші обговорюватимемо...»

Було це в п'ятницю (запам'яталося так тому, що плужанські «понеділки» в Сельбуді вже не проводилися, а при «Плузі» була утворена літературна студія, яка збиралася щоп'ятниці). Цього ж дня відбувалися й засідання ЦК.

Керував студією один з найактивніших плужанських критиків Юрій Савченко. Тієї п'ятниці він провадив навчання: що таке сюжет і фабула. Як новачок, я ні з ким не перемовлявся, слухав найуважніше, майже нічого не розумів. Дуже можливо, що милий Юрко Савченко викладав так, як пишеться зараз у «Словнику іншомовних слів»: «Сюжет — сукупність дій, зображуваних у художньому творі». «Фабула — короткий зміст, виклад дій і пригод, зображений в їх послідовному зв'язку». Потім хтось читав вірші, їх обговорювали, але вже не так, як було на «понеділках». Ніхто не лаявся, звертали увагу не тільки на соціяльну суть віршів, а й на їх форму.

А ще потім прийшов сам Пилипенко зі своїм товстенним супутником — роздутим від рукописів та коректурних відбитків портфелем. Послухав трохи, про щось перемовився з Панівим та Биковцем і розпочав засідання ЦК «Плуга».

Які питання стояли на ньому — забулося. Для мене найголовнішим з них було: розгляд моєї заяви. Приймали мене до плужанської сім'ї прискіпливо. Розпитували, хто я, що написав, а головне — що думаю написати. Прийняли одноголосно. Пилипенко тільки зауважив:

— Це, звісно, непогано, що ви перелицювали Головка, але краще писати своє. Нам потрібні не перелицювальники, а Головки!

Усі засміялися, а з ними й «папаша». Сміявся він неголосно, але якось тепло, по-доброму. Я почав розуміти, що він не такий уже й суворий, як здавалося раніше.

Після засідання Пилипенко відкликав мене від гурту і, поглядаючи на мої «трикутнички» в петлицях, запитав:

— В армії ви ходили у високих чинах?

— В яких там чинах, — махнув я рукою. — Літаки викочував і закочував в ангар.

— Отже, чорнової роботи не боїтеся?

Про яку роботу натякав він, я, звісно, не догадувався. Відповів, що ніяка робота мене не лякає.

— От і добре, — задоволено мовив «папаша» і, показавши на Биковця, додав: — Поговоріть про це з ним.

Сьома година вечора. Великі вікна Будинку Блакитного сяють яскравими вогнями. Письменники, журналісти, гості піднімаються сходами нагору. Молодь, і я в тому числі, всідається подалі, хай перші ряди посядуть старші, відоміші. Перед першим рядом — округле підвищення, на ньому — стіл, застелений червоною китайкою, стільці, на стіні в рамці — портрет Василя Блакитного.

Поволі до зали заходять Микола Куліш і Петро Панч, Володимир Сосюра й Остап Вишня, два Павла — Тичина й Усенко, три Івани — Сенченко, Микитенко[820], Кириленко, Олександр Копиленко й Наталя Забіла, Юрій Яновський[821] і Леонід Первомайський, Юрій Смолич[822] і Майк Йогансен... Одні сідали в залі, інші прямували до столу президії.

— Глянь, ти глянь!— нараз чую голос збоку. — Пилипенко і Яловий сіли в президії поряд.

Мене оточують Сава Божко, Ваня Ковтун (він же Юрій Вухналь)[823], Дмитро Бедзик, Ваня Момот[824], Петро Вільховий, Остап Демчук[825].... Те, що голова «Плуга» Сергій Пилипенко й віце-президент ВАПЛІТЕ Михайло Яловий сіли поряд, багатьох із нас дивує: адже між керівництвом ВАПЛІТЕ, яке в політичних питаннях орієнтувалося на європейську літературу, і керівництвом «Плуга» точилася непримиренна дискусія. Начитавшись їхніх гострих полемічних