Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

вони підписали з владою (тобто зі мною). Вони присунули свої ліжка до дверей камери, завісили ковдрами дверний отвір і вимкнули світло. Охоронці не можуть прочинити двері й зганяють злість на мешканцях камери №2, де сидять головні порушники спокою, ветерани карцеру Даґ (8612) і Стю (819), — і з ними Річ (1037). Раптом охоронці переходять у контратаку: вриваються в камеру, хапають три ліжка і витягають їх назовні. Номер 8612 відчайдушно намагається опиратися. У камері — штовханина, удари і крики. Це все чути у Дворі.

«До стіни!»

«Дайте мені наручники!»

«Ось вам, забирайте все!»

Номер 819 дико верещить: «Ні, ні, ні! Це експеримент! Руки забери! Бля, відлізь від мене, мудак! Ви ж не заберете у нас ці срані ліжка!»

Номер 8612: «***а не дослідження! Це ж ***ана імітація, експеримент! Це не в’язниця. Нах** Зімбардо!»

Арнетт промовляє на диво спокійним голосом: «Коли в’язні з першої камери поводитимуться пристойно, ми повернемо ваші ліжка. Робіть що хочете, щоб змусити їх поводитися як треба».

Ще спокійніший голос в’язня відповідає охоронцям: «Це наші ліжка. Ви не можете їх забрати».

Повністю дезорієнтований і голий, в’язень 8612 жалібно каже: «Вони забрали в нас одяг, вони забрали ліжка! Це капець! Вони забрали одяг, забрали ліжка! — і додає, — У справжніх в’язницях взагалі так не роблять». Як не дивно, другий в’язень відповідає: «Роблять»[57].

Охоронців розбирає сміх. 8612-й просуває руки між ґратами дверей камери, розкриває долоні догори в благальному жесті, та з дивовижно красномовним виразом обличчя говорить новим для нього, дивним тоном. Лендрі вимагає забрати руки від дверей, проте Керос жорсткіший і ляскає кийком по ґратах. Номер 8612 якраз вчасно забирає руки, щоб йому не розтрощили пальці. Охоронці сміються.

Потім охоронці прямують до третьої камери, а 8612-й і 1037-й кричать приятелям в ній, аби ті забарикадувалися. «Витягніть ліжка до дверей! Одне ставте горизонтально, інше — вертикально! Не дозволяйте їм увійти! Вони заберуть ваші ліжка! — Наші вони вже забрали! От бляха!»

Номер 1037 переходить межу, закликаючи до відчайдушного опору: «Бийте їх! Не дайте їм це зробити! Настав час для жорсткої революції!»

Лендрі повертається з великим вогнегасником і випускає вуглекислий газ у другу камеру, змушуючи в’язнів відбігти назад. «Заткніться і відійдіть від дверей!» (Іронія в тому, що саме на наявності вогнегасника, наполягала Комісія з контролю залучення осіб до експериментальних досліджень на випадок надзвичайної ситуації.)

Проте ліжка з камери №3 вже витягли в коридор, і повстанці з камери №2 почуваються зрадженими.

«Третя камера, та що таке? Ми ж казали вам забарикадуватися!»

«Хіба це солідарність? Це через “Сержанта”? “Сержант” (2093-й), якщо це ти, то нехай, бо ми й так розуміємо, хто ти насправді».

«Альо, камера один, бережіть ліжка! Не впускайте їх!»

Охорона усвідомлює, що вони вшістьох зможуть придушити бунт цього разу, але на майбутнє їх залишатиметься троє проти дев’ятьох. Та нічого: Арнетт застосовує психологічну тактику «поділяй і владарюй», вирішивши зробити камеру №3 особливою. В’язням надають привілеїв у вмиванні й чищенні зубів, повертають ліжка і постільну білизну, вмикають в їхній камері воду.

Наглядач Арнетт голосно виголошує, що в’язні з камери №3 добре поводилися і їм «не перевертатимуть постіль і повернуть ліжка, коли у камері №1 знову буде порядок».

Наглядачі вмовляють «чемних в’язнів» переконати решту поводитися як треба. «Якби ми знали, що не так, ми б їм сказали!» — викрикує один із «чемних в’язнів».

Венді кричить у відповідь: «Вам не потрібно знати, що не так. Просто скажіть їм, щоб заспокоїлися».

Номер 8612 кричить: «Камера один, ми з вами — всі троє!» Далі він промовляє невиразну погрозу охоронцям, що штовхають його назад (з одягу на ньому лише рушник, все ще): «Якщо ви подумали, що це все, вам, хлопці, не пощастило».

Справу зроблено. Охоронці влаштовують невеликий перекур і обдумують, що робити з камерою №1, в якій забарикадовано двері.

Коли Річ (1037) відмовляється виходити з камери №2, троє охоронців виносять його на руках, жбурляють на землю, надягають наручники і тягнуть за ноги назовні. Він і бунтівник 8612 продовжують кричати про несприйнятливі умови, закликаючи решту в’язнів підтримати бунт. Охоронці пробують звільнити другу комірчину в коридорі, щоби влаштувати ще одну Яму, куди можна буде посадити 1037-го. Виймаючи звідти коробки, вони тягнуть його по підлозі назад до камери зі все ще скутими ногами.

Наглядачі Арнетт і Лендрі радяться й вирішують простим способом навести порядок у цьому безладі: почати перекличку. Перекличка завжди допомагає встановити порядок. Навіть попри те, що в шерензі лише четверо в’язнів, наглядачі наказують їм назвати свої номери.

«Мій номер — 4325, пане наглядач».

«Мій номер — 2093, пане наглядач».

Перекличка триває, хоча участь у ній беруть тільки троє «чемних» із камери №3 та 7258-й, голий, з рушником, зав’язаним на талії. Цікаво, що 8612-й також викрикує свій номер із карцеру, хоча й глузливим тоном.

Наглядачі знову тягнуть 1037-го в комірчину, яку перетворили на другий карцер. Тим часом 8612-й продовжує кричати до суперінтенданта в’язниці: «Гей, Зімбардо, давай вали сюди!». Я вирішую не втручатися, але поспостерігати за протистоянням і спробами охоронців відновити законність і порядок.

У ретроспективних щоденниках в’язнів (дописаних по завершенню експерименту) можна знайти цікаві коментарі.

Пол (5704) пише про перші сліди викривленого сприйняття часу, яке вплине на мислення в’язнів. «Після того, як ми забарикадувалися, я заснув, бо погано спав уночі. Коли ж прокинувся, то думав, що вже настав ранок наступного дня, але навіть ще обіду не було!» Він заснув ще раз по обіді, а коли прокинувся, то вважав, що вже ніч, хоча була тільки п’ята година вечора. Викривлення часу помітив і 3401-й, який зголоднів і злився, що вечерю ще не подали. Він думав, що вже дев’ята чи десята година вечора, хоча була лише п’ята.

Хоч охорона придушила бунт і використала його як привід для посилення контролю над «небезпечними» тепер в’язнями, багато ув’язнених почувалися задоволеними тим, що їм вистачило відваги кинути виклик системі. Номер 5486 зауважив, що «настрій був хороший, усі разом були готові влаштувати справжнє пекло. Ми вигадали “Бунт проти стрибків”. Більше не буде фокусів, стрибків, мовчазного послуху». Він додав, що відчував власну залежність від того, чи підтримають його дії в’язні з «чемної камери». Якби він був у камері №1 чи камері №2, то «вчинив би так само, як вони», тому й бунтував жорсткіше. Наш найменший, найделікатніший в’язень, Ґленн (3401), студент азійсько-американського походження, пройшов бойове хрещення під час бунту: