Читати книгу - "Сліпобачення"

— І як же це…

— Якщо єдине, що ти можеш їсти, — це представники твого власного виду, співчуття зникає першим. Для них психопатія — це не відхилення, втямив? Лише стратегія виживання. Але від вампірів у людей досі сипле морозом поза шкірою, тож ми заковуємо їх у ланцюги.

— Гадаєш, нам варто було виправити глюк з хрестами?

Усі знали, чому ми цього не зробили. Тільки дурень воскрешатиме почвару без запобіжників. У вампірів вони вбудовані: без антиевклідиків Сарасті мав би великі проблеми, щойно придивися б пильніше до чотирипанельної віконної рами.

Але Шпіндель похитав головою.

— Ми не могли виправити його. Точніше, могли, — уточнив він, — але ж глюк у зоровій зоні кори. І пов’язаний з їхнім омні-савантизмом. Виправ його — і вимкнеш їхні навички розпізнавання зразків. Навіщо тоді було взагалі їх оживляти?

— Я не знав цього.

— Ну, принаймні така офіційна версія, — він замовк на хвилинку і криво осміхнувся. — І знову ж таки, ми без особливих труднощів виправили вади у синтезі протокадерину[64], коли це було потрібно нам.

Я зиркнув на субтитри. Уважний до контексту, КонСенсус показав мені протокадерин ε-Υ — магічний білок мозку людини, який вампіри ніколи не могли синтезувати. Це та причина, чому вони за відсутності людської здобичі не переорієнтувалися на бородавочників та зебр, тож наше відкриття Прямого Кута визначило їхню долю.

— У будь-якому разі, мені здається, що він… якийсь пригнічений, — куточок Шпінделевого рота нервово смикнувся. — Самотній вовк у товаристві овець. Мабуть, ти теж почувався б пригніченим?

— Але їм не подобається товариство, — нагадав я. — Вампірів однієї статі краще взагалі не зводити разом — ну хіба що ти прийматимеш ставки на результат кривавого бенкету. Вони самотні мисливці і дуже ревно охороняють свою територію. Мінімально прийнятне співвідношення між хижаком і здобиччю — один до десяти, а ось людська здобич доволі рідко траплялася у плейстоцені, тож головною загрозою для їхнього виживання стала внутрішньовидова конкуренція. Природний відбір так і не навчив їх грати на одному полі.

Та моя думка зовсім не збентежила Шпінделя.

— Але ж це не означає, що він не може почуватися самотньо, — наполягав він. — Просто він не може виправити проблему.

Вони знають музику, але не слова.

Роберт Гейр, «Без свідомості»

Ми скористалися дзеркалами — величезними круглими та параболічними штуками, кожне надзвичайно тонке і втричі вище за людину. «Тезей» наштампував їх і причепив до хлопавок, наповнених дорогоцінною антиматерією, запаси якої на наших складах неухильно вичерпувалися. За дванадцять годин до контакту корабель розкидав їх, наче конфеті, по точних балістичних траєкторіях, і коли вони опинилися на достатньо далекій відстані, підпалив. Вони розлетілися навсібіч, розсипаючи гамма-іскри, аж доки не вигоріли до останку. А тоді полетіли по інерції через порожнечу, розгортаючи різнобарвні крила, немов бабки.

На величезній відстані від них чотириста тисяч інопланетних машин кружляли і згорали, здається, навіть їх не помітивши.

«Роршах» завис лише за півтори тисячі кілометрів над атмосферою Бена, за сорок годин описуючи його орбітою швидке нескінченне коло. До того часу, коли він знову потрапив у наше поле зору, дзеркала вже вийшли із зони повної сліпоти. КонСенсус здобув великий план екваторіальної зони Бена. Яскравою діаграмою навколо нього спалахували іконки дзеркал, наче розсипані фасетки велетенського складного ока. Та вони не могли гальмувати. Хоч би на яку висоту піднялися дзеркала, вони там довго не затримаються.

— Ось там, — сказала Бейтс.

Ліворуч на сцені зринув міраж, крихітна плямка бурхливого хаосу, не більша за ніготь, якщо дивитися з відстані витягнутої руки. Вона не могла нам нічого розповісти, однак світло відбивалося від дюжин далеких скелець, кожне з яких побачило заледве більше, ніж наш останній зонд — трохи викривлену невидимою призмою зону темних хмар, — кожне дзеркало відбивало сигнал інакше. Капітан просіяв небесні спалахи та зшив із них складну панораму.

Почали проступати окремі деталі.

Спершу — тьмяне срібло тіні, невеличка ямка, що майже губилася в бурхливому вареві екваторіальних хмар. Обертання планети ледь-ледь відкрило її — як камінець у потоці, застряглий у хмарах невидимий палець, по обидва боки якого від дотичного напруження і турбулентності рвалися шари хмар. Шпіндель примружився.

— Флокульний[65] ефект.

Субтитри підказали, що він говорить про сонячну пляму, вузол у магнітному полі Бена.

— Вище, — сказала Джеймс.

Над тією ямкою щось плавало у хмарах, неначе океанський лід, під тиском якого прогинається поверхня води. Я збільшив зображення: порівняно з субкарликом Оаса, в десять разів важчим за Юпітер, «Роршах» видавався крихітним.

Але порівняно з «Тезеєм» — він був велетенським.

Не просто тор, а клубок розміром з місто з переплетеного скловолокна, петель, мостів і тонких шпилів. Звісно ж, текстура поверхні була ілюзією. КонСенсус просто запакував загадковий предмет у відображення тла. І все ж таки, на свій темний, лиховісний лад «Роршах» був прекрасним. Кубло обсидіанових змій і димчасті кришталеві шпичаки.

— Він знову заговорив, — доповіла Джеймс.

— Відповідай, — сказав Сарасті і залишив нас.

* * *

Так вона і зробила. Доки Банда розмовляла з артефактом, усі решта за ним шпигували. З часом зображення погіршилося: дзеркала сходили із заданих траєкторій і ракурс щомиті погіршувався, але КонСенсус тим часом наповнювався інформацією. «Роршах» важив 1,8х1010 кілограмів, а його загальний об’єм становив 2,3х108 кубічних метрів. Судячи з радіозавивання й флокульного ефекту, його магнітне поле було в десять разів потужнішим, ніж сонячне. На диво, шматки розрізненого зображення були достатньо чіткими, щоб виявити спіральні борозни, що посмугували його структуру. («Послідовність Фібоначчі[66], — доповів Шпіндель, зиркнувши на мене оком, що смикалося. — Принаймні вони не зовсім чужинні».) Сферичні протуберанці «прикрашали» вершини щонайменше трьох з незліченних шипів «Роршаха». Борозни у цих зонах лежали не так щільно, неначе набрякла від інфекції і розтягнута шкіра. Перш ніж одне з найважливіших дзеркал зникло з нашого поля зору, воно показало ще один шпичак, розколотий на