Читати книгу - "Дикі в Академії, Анна Лященко"

Діган

Як же я вчасно встиг! Ще кілька секунд і було б пізно. Та й помітив принца в цьому сніжному місиві випадково. Якби не його золота луска… страшно подумати, що сьогодні могло статися!

Політати він посеред ночі захотів у горах! Гад дрібний. І в кут вже не поставиш, виріс.

Складний вік зараз має принц. Іноді просто дивуюся його розуму і розсудливості. А інколи…. Ось як зараз, коли емоції переважають над мізками. І ніби з драконом своїм ладнає - цілком керована його друга сутність. У того ж Ізира проблем із його драконом значно більше!

Розмірковуючи про своїх учнів, підлітаю до нашої резиденції. Богиня Гір! Проблеми на сьогодні не закінчилися! Король знову наніс нам візит. Зазначаю, що з ним, як і минулого разу, всього два охоронці. Тобто прилетів він у більш менш хорошому настрої і без наміру когось страчувати. Це добре, але ненадовго, враховуючи обставини.

Приземляюсь трохи осторонь, як потребує того етикет, і підходжу до короля. Наголошую, що сторожі ті самі, що й минулого разу. Помітно напружуються за моєї появи. Поганий початок.

- Дігане, я прилетів, щоб побачитися з Ерданом. - Тон, яким король говорить зі мною, не припускає заперечення. Охоронці в повній готовності, а мої учні стоять осторонь, пониклі. Схоже, з ними король вже поговорив.

- Так, мій королю. Я проводжу Вас до принца. - Приховувати травму Ердана не вийде, та й не розумно... - Ятане, Крістіан просив принести йому інструмент. - Перелічую все, що попросив Крістіан, відчуваючи на спині пронизливий погляд короля, від якого у будь-якого дракона лусочки дибки встають.

Про всяк випадок прощаюся з дружиною і мовчки киваю вихованцям, на кшталт - не поминайте лихом.

- Ятане, ти все зібрав? Полетиш із нами.

- Ні, Ятан не полетить. Тільки ти. - Грег віддає наказ, обертається і злітає у небо.

Беру сумку з інструментами та прямую за своїм королем.

Один страж постійно перебуває між мною та королем, другий – за моєю спиною. Побоюються, що я можу напасти на короля чи втекти?

Ердан

Крило болить. Все ж таки не правильно зрослося.

Крістіан приготував їжу, але я не маю апетиту. Пожував трохи і проковтнув, насилу, аби не образити друга. Крістіан любить готувати і в нього це добре виходить!

Після обіду помічаємо чотирьох драконів, які летять до нас. Батько? Його неможливо не впізнати. З ним Діган і два його найвідданіші охоронці. Ці і мене за необхідності завалять.

Чекаю на гнів батька. До мене доходить, що відповідати за мою дурість доведеться Діганові. Вирішаю, що будь-якою ціною намагатимусь його захистити, але шансів у мене проти батька та його вартових немає.

А Діган не піде проти короля.

- Крістіан, що б не трапилося – не втручайся. - Хоч би друга не вплутувати. Не знаю, на що я сподіваюся? Крістіан зможе підживлювати Ксі деякий час, а далі?

- Ердан, що відбувається? Я на твоєму боці в будь-якому разі. – Приймає рішення друг.

Стогну. Накоїв я справ.

Дракони приземляються і одразу обертаються.

- Ердан, сину! Я радий тебе бачити! Ти схуд. – Батько стримано обіймає мене, а я краєм ока наголошую, що один із сторожів постійно пасе Дігана. Не подобається мені це все.

- І я радий тебе бачити, батьку. Я багато часу проводжу на повітрі та активно рухаюся. - Намагаюся жартувати.

- Чому Крістіану знадобилися ці інструменти? - Батько подає сигнал і страж забирає у Дігана сумку та відчиняє переді мною. Мене зовсім не тішить набір, до якого входить пила, зубило і молоток, але я набираю безтурботного вигляду і, посміхаючись, повідомляю батькові: - Дещо підправити, дрібниця, загалом!

- Обернися! - Наказує король, і я не смію його не послухатися.

Приймаю драконій вигляд і витягаю крило. Мені реально боляче його згинати. Батько оглядає мене і гарчить.

- Який лікар болотних ящірок тебе лікував?? - Сліди повторного перелому ще видно, і королю, з його величезним бойовим досвідом, не важко було скласти два і два.

Обертаюся і розповідаю все як є. Намагаючись акцентувати увагу батька на моїй вині у всьому, що сталося.

Вислухавши, король ставить питання, на яке ми з Діганом не можемо відповісти.

- Чому ти був один? Чому поруч нікого не виявилося? Якого Некрилатого Бога з тобою тут п'ять охоронців, і нікого з них немає поряд у потрібний момент?

Від голосу розлюченого короля Диких Земель зі схилу навпроти зривається лавина. І ми всі вшістьох забігаємо в печеру та закриваємо вхід камінням.

Коли отвір завалений, і те, що відбувається зовні, нам вже не загрожує, батько підходить до Ксі, дбайливо вкритої шкурами, розкриває її і розглядає.

- Це твоя дружина? - Король кладе руку на голову дракониці.

- Так, батько, це Ксі з роду Помаранчевих Драконів.

Батько здивовано піднімає брову, почувши родове ім'я моєї дружини. Але аж ніяк не коментує. Накриває її шкурами і нарешті вимовляє:

- Хороша дракониця, міцна і велика, тільки худа дуже.

Потім продовжує, звертаючись до Дігана:

- Отже, Діган, наставник і охоронець мого спадкоємця, поясни мені, своєму королю, чому, коли життю мого сина загрожувала реальна небезпека, поряд з ним нікого не виявилося?