Читати книгу - "Дикі в Академії, Анна Лященко"

- Ердан, ти ж розумієш, якщо з тобою щось трапиться, король Грег стратить не тільки мене... - Тихо говорю своєму учневі.

- Я поки що на тому уступі стирчав, як тільки вже не обзивав себе! Вибач, Дігане. Я… я більше не буду…

- Ну ось, як маленький. Гаразд. Зрозумів, сподіваюся. Що з твоїм крилом показуй.

Ми виходимо з печери, і Ердан обертається. Витягає крило і Крістіан оглядає його. Так, літати принц, звичайно, зможе. Але недалеко та не високо.

- Говориш, вже ламав його? - Крістіан задумливо розглядає ушкодження, оцінюючи фронт робіт.

- Так, було гірше.

- А це що? - Вказує на грубий рубець.

- Це я за скелю в темряві зачепився. Адже потім, коли впав, тоді і зламав крило. Коли прийшов до тями – вже зрослося.

- Мда. Ну що можу сказати, відмінна регенерація.

- Навіть занадто. - Посміхається Ердан.

- Доведеться знову ламати і рівняти. Мені потрібний інструмент. Комусь із нас доведеться злітати до Академії.

- Я полечу, - відповідаю Крістіану. - Фрая надішлю з інструментами. Впораєтеся?

- Краще Ятана. Фрай, звичайно, прилетить швидко, але треба буде притримати крило, щоб вирівняти кістки. Ятан міцніший, Фрай може не впоратися.

Мене пересмикує – «ламати, рівняти». Проходив усе це, принцові буде боляче. Так, Ятан найкраще підходить.

– Добре, давай список, що принести.

Крістіан диктує мені, що йому треба, я киваю і відлітаю до Академії. На ходу намагаюся згадати, чи залишилась у нас сира печінка, хочу побалувати принца.