Читати книгу - "Дикі в Академії, Анна Лященко"

Ердан

Приходжу до тями, коли вже майже розвиднілося. Оцінюю ситуацію. Що ж, є три позитивні моменти:

З Ксі, судячи з усього, все гаразд.

Я живий.

Моя рана завдяки драконячій регенерації затяглася.

А тепер про сумне. Впавши, я зламав поранене крило і, завдяки тій самій чудовій регенерації, воно вже зрослося, але неправильно. Літати я не можу! Принаймні зараз.

Вже досить світло, і я можу озирнутися. Ні, в людському вигляді мені не вибратися. Та погода псується. А це означає, що Крістіан може і не прилетіти сьогодні.

Несподівано холодок пробігає в мене по спині. Я намагаюся зрозуміти причину мого, м'яко кажучи, дискомфорту, і розумію, що відлітаючи вчора, я не завалив вхід до печери камінням! А значить, спляча Ксі може стати легкою здобиччю будь-якого хижака. Адже Фрай не всіх ведмедів вбив. Один ще блукає десь на околицях. Голодний та злий.

Мене починає перетрушувати, але я не знаю, чи це через усвідомлення можливих наслідків моєї вчорашньої дурості, чи з Ксі вже щось трапилося, і мій стан спричинений втратою Пари??

Мій дракон у сказі. Мені здається, якби він міг, то вбив би мене. Обернутися в людину та заспокоїти його? Не варіант, на такому холоді я довго не протягну. Намагаюся з ним поговорити, поки він не наробив ще більше дурниць, ніж я!

Ненадовго мені вдається заспокоїти свою лускату іпостась. Прислухавшись до своїх почуттів, я розумію, що з Ксі все гаразд. Поки що. Але мені сидіти на цьому невеликому уступі, що продувається вітром, стає все складніше.

Я змерз.

Я голодний.

Я злий.

Мій дракон знову хитає права.

Здається, він хоче зламати крило, щоб виправити перелом, що неправильно зрісся. Ідея правильна, але не в цій ситуації! Самому мені з цим не впорається. Я не лікар! Крістіана б сюди…

Богиня Гір! Який же ж я дурень! Здається, тільки зараз починаю розуміти, що настав час дорослішати і почати відповідати за свої вчинки.

Наслідний принц Диких Земель! Звучить як! А на ділі що маємо?

Дружина від мене втекла другого дня! Ганьба!

Дігана підставив!

А моя нічна витівка? Політати захотілося, нудно стало… Як хлопчисько. І ось, маємо те, що маємо, цілком закономірний наслідок.

Мені хочеться самому себе прибити, і я наважуюсь на те, до чого мене вже кілька годин підштовхує мій дракон - я ламаю кістку, що неправильно зрослася. Будь що буде! Хоч трохи підрівняти, аби злетіти! Потім Крістіан зробить гарно.

Це боляче, але я терплю. Наче приладнав уламки один до одного.

Вже темніє, швидше за все, на ранок все зросте. Головне не ворушити крилом. Мене знову перетрушує, але мій дракон мовчить. Я зробив так, як він хотів, тепер нам залишається тільки чекати.

Діган

- Крістіане, ти збираєшся летіти до Ердану?

- Дивлячись на ніч? Вранці полечу. Фрай погрожував щось упіймати вночі, якраз свіженького м'яска Ердану віднесу.

В принципі, Крістіан правий. Летіти вночі у гори небезпечно. Але щось мені не спокійно.

Кручуся всю ніч. Мені не спиться. Вирішую вранці полетіти в гори разом із Крістіаном, хоча тільки вчора повернувся від Ердану.

Ранок починається з відкопування. Сніг валить та валить, просвіту не видно. За такої погоди далеко не відлетиш.

Намагаюся заспокоїтися, нагадуючи собі, що Ердан має запас їжі та дров. Та все ж таки неспокійно на душі. І, здається, Крістіан теж нервує.

Сніг валить весь день та півночі. Як тільки снігопад припиняється, вилітаємо з Крістіаном у гори. Удвох безпечніше, та й у мене досвіду більше буде. Відчуваю, що щось сталося.

Долітаємо до печери ще в темряві. Мої передчуття виправдались! Печера засипана снігом. Ксі жива, але Ердана ніде нема.

Крістіан залишається вигрібати сніг і розпалювати багаття, а я вирушаю на пошуки принца. Що могло статися? Чому його немає у печері? Жодних слідів, після майже доби снігопаду – немає.

Нарізаю кола навколо печери, сподіваючись знайти хоч щось, але крім снігу нічого не бачу.

Якоїсь миті помічаю рух на схилі. Я вловив його бічним зором і полетів перевірити. Величезна куля снігу впала і покотилася вниз. Лавина? Снігова куля котиться до підніжжя гори, збільшуючись у розмірах.

Треба набрати висоту, щоб мене не зачепило, але чуття підказує, що Ердан десь там.

Помічаю золоту луску і пікірую, вихоплюючи Дракона зі снігового полону.

- Хлопчику мій, якщо ти мене чуєш - обернися! Я не зможу втримати дракона у лапах! - Посилаю Ердану уявний наказ, відчуваючи, що не впораюся. Відповіді немає, але Ердан мене почув! Раптом моя ноша стала набагато легшою, і я буквально злетів угору.

Майданчик перед печерою Крістіан вже очистив. Приземляюсь і обертаюсь. Ердан виглядає погано, але у свідомості. Заносимо його з Крістіаном у печеру і кладемо біля вогню.

- Як Ксі?? - Перше, що зміг вимовити принц.

- З Ксі все гаразд. Розповідай, що сталося, чому тебе не було в печері?

- Я… - Ердан сидить, не підводячи голови. - Я захотів політати минулої ночі.

- Тааак ... - Починаю розуміти, що сталося. - Політати. Вночі. Зненацька схотів. Не залишивши нікого із Ксі. Не заваливши вхід камінням і не захистивши її від диких звірів…

- Угу. – Ердан наполегливо роздивляється якийсь камінчик на підлозі.

- І як, налітався?

- Долітався. Пошкодив крило та впав.

Скипаю. Принц піддав своє життя небезпеці! Як хлопчик, не подумавши про наслідки! А я теж гарний! Залишив його одного!

Намагаюся взяти себе до рук. Бракувало ще демонструвати емоції перед учнями!

- Що з крилом?

– Неправильно зрослося, довелося ламати. До ранку практично загоїлося, але уступ не витримав ваги снігу, що навалився, і обвалився. Решту ти бачив.

- А якби я не встиг тебе витягти?

- Але ж ти встиг! - Ердан намагається хоч якось пом'якшити мої слова.

Крістіан тихо виходить із печери, розуміючи, що зараз я пропесочу принца.