Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Але без провідника і воїнів вам не впоратися. Знайдіть їх, – додала я.

– Або вони самі знайдуть вас, тоді невідомо як справа закінчиться, – завершив Богріс.

Скріраніель мовчав.

– Що ви маєте знайти? – нарешті видав він.

– Це стосується Еріка Другого, Лартіони та майбутнього всіх королівств, – погляд Ліка палав наче смолоскип уночі.

– А ще, – знітилась я, – він казав, що хтось із нас возз’єднається з ріднею. А хтось втратить усе, щоб заново пройти свій шлях.

Скріраніель скривився так, ніби в нього раптово розболівся зуб.

– Це... ти тільки не психуй, – зам’явся Лік. – Ми зібралися до Уламків Пам’яті, до Самаекеша. Він один може нам допомогти зарядити накопичувачі, щоб ми змогли впоратися із завданнями. Там же ж залишилася стародавня магія. Потрібно тільки вмовити Самаекеша, щоб дозволив нею скористатися.

– Пресвітлі боги... Не смійте нікуди виходити! – тільки й зміг сказати Скріраніель і, знявши полог німоти, стрімко вийшов з кімнати.

Ми розсілися на підлозі навколо ліжка.

– Мене Рані застукав, коли я виходила зі сховища. Але сейф я встигла закрити.

– Але чому саме ти пішла за картою? Адже домовлялися, що це зробить Лік!

Ельф відвів погляд і нервово смикнув вухами.

– Лікраніель сказав, що я маю довести, що не донесу його рідним. А отже, зобов’язана сама дістати карту. І назвав магічний шифр. Я ледве відкрила цей родинний сейф.

– Так і знав, що на тебе не можна покластися! Бо ти приведеш хвіст! – випалив Лік.

– Я дуже хвилювалася! Я ризикувала!.. – виправдовувалася Тіа.

– Замовкніть обидва! – перервав їх Альг. – Якби я не знав, що ви не зустрічаєтеся, то подумав, що парочка закоханих з’ясовують стосунки.

– Ще чого! – задерла ніс Тіа.

– Цього тільки не вистачало! – відвернувся від неї Лікраніель.

Ми хвилин п’ятнадцять сиділи мовчки. Немає нічого гіршого за очікування. Усі по черзі позіхали й терли кулаками очі, відганяючи сон. Тихо відчинилися двері. До кімнати увійшов Рані. За ним його батьки, цілителька Армілсім і... Василь. Лік і Тіа підскочили та вклонилися. Те ж саме зробили й ми. У кімнаті стало дуже тісно й душно. Ми з Кхиброю і юною ельфійкою відійшли до вікна, хлопці тулилися до стіни навпроти.

– Ще б Карліана з собою взяли та короля, – невдоволено пробурчав Лікраніель. – І парочку наших професорів з академії захопили б.

– Я теж радий зустрічі, – кивнув йому Василь.

– Замовкни! – шикнув на брата Скріраніель. – Повторіть те, що ви мені розповіли.

Він знову навісив полог німоти, й ми слово в слово повторили те, що нам сказав Хранитель Шепоту Рос. Пані Армілсім звернулася до Скрираніеля ельфійською. Міледі та мілорд Руаїкхар теж долучилися до розмови. Лікраніель і Тіатаріасса нагострили вуха, але миттєво скисли. Альгін з подивом глянув на них.

– Стародавня говірка, – пояснила Тіа, – ми її погано знаємо. Поки погано знаємо, – одразу виправилася вона.

Ельфи та Василь розмовляли так, ніби нас не було. Я здивувалася: звідки Вася знає цю мову? Хоча, працюючи в таємному розшуку, напевно, і не таке потрібно вивчити. Мабуть, вони про щось палко сперечалися, бо Скріраніель люто жестикулював. Жовна на його вилицях ходили вгору-вниз. Він почервонів і дивився на пані Армілсім зі здивуванням. Цілителька була абсолютно спокійна. Мілорд Наріаяль обіймав дружину і теж був відносно спокійний. Відносно, бо його погляд був стривоженим, він раз у раз поглядав на нас, але голос не підвищував. Василь спантеличено переводив погляд зі Скріраніеля на цілительку, а з неї на міледі Ілліарнію, яка не моргаючи дивилася вдалечінь. Час від часу, коли в розмові виникала пауза, вона кидала короткі різкі репліки. Нарешті вони закінчили радитися.

– Руто, – почала цілителька, – якщо сам Хранитель говорив із вами, то я не смію перечити.

– До нас він не зглядався понад тридцять років, – підхопила міледі Ілліарнія. – Значить, настають зміни.

– Скріраніель, візьмеш Ши-Рансу та Іггірію. Армілсім, розбуди Канріку та Діерга. Вони полетять із вами, – голосом, що не терпить заперечень, сказав мілорд Наріаяль. Потім глянув на Германа: – Мені шкода, але хлопця доведеться будити.

Цілителька зробила крок до ліжка і прошепотіла заклинання. З її пальців зісковзнула пурпурова ліана, яка обвила Геру, а після впала на підлогу поруч зі мною. Я не встигла отямитися, як ліана наче розчинилася в повітрі. Герман шумно втягнув повітря і прокинувся.

– Що відбувається? – сонно запитав він.

– Цить, потім усе поясню, – я сіла поруч і взяла його за руку.

– Під Уламками Пам’яті є потужне джерело магії, там можна зарядити накопичувачі, – оглядаючи Геру, продовжувала пані Армілсім, підтверджуючи слова Лікраніеля. – Германе, перевернися на живіт.

Герман слухняно перевернувся. Цілителька плела нове закляття, яке тонкою змійкою лягло на його шрам.

– Буде трохи неприємно, потерпи, – цілителька прикрила очі й продовжувала шепотіти заклинання, а Гера зціпив зуби й заплющив очі.