Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Алекс, — вийшла до нього, коли малюки заснули.

— Заснули, — він опинився неподалік.

— Так. Я тут подумала, завтра приїде три маленькі відьмочки, у яких магія ще без гальм.

— Щити на будинку і меблях вже є. Ставив не я, але мені дали гарантію, що дитячий вандалізм переживе.

— І скільки гарантія?

— Рік. Я попередив про маленьких рудих хуліганок і що це вони будуть тестувати. Представник хоч і напружився, але попросив сказати, якщо захист витримає менше року.

— Ну з огляду на те, що вони тут тільки гостювати будуть, може й довше.

— Ага, якщо в перший день не знесуть.

Захист вистояв. З приїздом сестер хлопчики розслабилися і вже впевнено носилися будинком і досліджували його. Алекс завбачливо зачинив більшу частину кімнат, щоб менше дітей шукати і менше погром був. На подвір'ї лад теж навели і перед будинком була тепер гарна галявина з короткою травою. Незабаром діти вже там гасали. А дорослі по черзі стежили, щоб вони не вибігли за територію.

Дядько з тіткою і з більша частина братів приїхали тільки на один день і поїхали пізно ввечері. А Гілберт із Маргаритою і доньками залишилися ще на один день. У дні їхнього приїзду намагалася дати їм можливість побути побільше з синами. Але хлопчики чіплялися за мене сильніше, ніж за батьків. Хоча вони їх називали тато й мама. Славко називав, а Сашко поки що мовчав.

— Славко, Сашко підете з татом і мамою на майданчик?

Старша дитина погодилася, а Сашко розплакався і сів на підлогу. Маргарита розгубилася. Становище врятувала старша сестра братів.

— А зі мною підеш?

Дитина перестала плакати й уважно подивилася на сестру. На сестер вони реагували краще, ніж на батьків. Сашко кивнув, припинив плакати і сам встав із підлоги. Мама його вмила, і вони разом пішли.

— Вони тебе більше мамою сприймають, ніж Риту.

— Тому що я з ними весь час. Але вона їхня мама, а не я. Хоча я їх люблю немов вони мої діти і я їх народила.

Алекс мене обійняв і поцілував у маківку.

— Моя мама днями приїде.

— Звучить загрозливо.

Я відсторонилася і подивилася на нього уважно.

— Я тут різко зрозуміла, що мало про тебе знаю. А ти про мене знаєш усе. Потрібно терміново виправляти. Пропоную поки дітей немає поговорити.

— У спальні? — і пограв бровами.

— Обійдешся. І там буде не до розмов.

Я поставила грітися чайник і дістала печиво.

— Скільки тобі років?

Алекс зніяковів.

— Сто буде.

— Нормально, а коли в тебе день народження? А то я жодного разу не чула, щоб тебе вітали. І якось неправильно, що я не знаю, а вже живу в тебе.

— Не накручуй себе. Через місяць, рівно.

— Ага, тобто сьомого числа, десятого місяця. Запам'ятаю. У тебе є брати чи сестри?

— Ні. Мама якось так не вийшла заміж після загибелі батька. Я пішов по його стопах вчитися в академію правопорядку і на службу.

— Як маму звати?

— Тетяна Миколаївна.

— Хм, не скромне запитання скільки їй?

— Сто п'ятдесят. Ліко, я маю де в чому зізнатися.

Я налила окріп у чашки із заваркою і, поставивши чайник на плиту, подивилася на чоловіка.

— Я був одружений.

— І?

— Вона втекла після знайомства з мамою.

— Ти познайомив дружину з мамою після весілля?

— Так. Уже не знаю, що було фінальною крапкою. Але наш союз протримався один місяць. Правда це давно було, трохи більше п'ятдесяти років тому. Але мама, вона любить чіплятися до дрібниць. І потім, я ж не жив ченцем, у мене були жінки. Ти якось занадто спокійно реагуєш.

— До минулого не ревную. Говори-говори, я думаю.

— Загалом усі дівчата зникали після знайомства з мамою.

— Мене складно позбутися, — сказала спокійно. — Сподіваюся, у твоєї мами міцні нерви.

Алекс тихо розсміявся. Підійшов до мене і міцно обійняв.

— Обожнюю тебе!

Поцілувала його. Не могла поки ні чого про свої почуття, хоча він мені давно вже дуже подобається.

— А коли твоя мама приїжджає?

— У середу, ввечері.

— Я ж у понеділок уже виходжу на роботу.

— Так, але поки тільки в офісі перебуваєш. Це розпорядження лікаря, не моя вигадка.

— Добре.