Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 94
Перейти на сторінку:
Розділ 5. Не змушуйте Смерть заздрити

   Багато-багато років тому, ще задовго до створення Елемстоуна, коли люди жили лише на Землі і назавжди відмовилися від Вищих Духів, зустрілися якось Природа і Почуття. Знаю, я вже про них розказувала, але ця казка присвячена не їм, а ще одній дуже цікавій особистості, про існування якої знають далеко не всі. 

   Вони ще не знали, що колись створять світ і наділять людину частинкою своїх сил. Вони лише кохали один одного і не було кохання більшого ніж у них. Ні тоді, ні зараз, ні коли-небудь потім. Природа і Почуття мирно блукали по світу людей, насолоджуючись красою і чистотою своєї любові. Це все, що їм було потрібно. 

   Однак, як я вже сказала, ця казка не про них. Ця казка про зло, яке не має щасливого кінця. Ця казка про Смерть. 

   Вона вважалася третім Вищим Духом, уособленням чистого страждання і безсмертного болю. Її уникали навіть Природа і Почуття, не бажаючи мати з нею нічого спільного. І як би Смерть не намагалася налагодити з ними контакт, отримувала лише постійні відмови. Вона бачила, як ті щасливі разом, як мріють про світле майбутнє і як звинувачують людей у своєму горі. Проте Смерть ніколи не звинувачувала людей, вона єдина з них трьох, хто знала про справжню людську сутність. Тому, напевно, не покладала на них великої надії. Вона розуміла їх, бо якоюсь мірою, була такою, як вони. І вже точно не очікувала, що одного разу Природа і Почуття пробачать їм. 

   Але на відміну від них, у Смерті вже був свій світ – Потойбіччя, куди вона забирала душі жорстоких і злих людей. Її світ тримався на, що не дивно, елементах. У Смерті, як, власне, у інших Вищих Духів, було два елемента – Піщаний годинник з Пекельним піском і Чорний Кіт. До речі Чорний Кіт був єдиним елементом Вищих духів, який мав душу. Саме так. По іронії долі Смерть була Вищим Духом із елементом з душею. Це була її гордість і досягнення, якому могли позаздрити навіть Природа і Почуття.

   Смерть завжди випромінювала чорне сяйво, що окутувало її тіло, створюючи ілюзію рваної довгої сукні. Її бліда шкіра, очі розміром з ґудзики, де неможливо було розгледіти зіниці, тонкі багряні губи і пряме волосся до плечей – це все так лякало Почуття, що коли Природа піддавався благанням Смерті звернути на неї увагу, Почуття одразу тікала звідти, тим самим не дозволяючи Природі залишатися зі Смертю у двох.

   Вона заздрила їм, що ті мали все, що їм було потрібно. Вона намагалася дружити з ними, але через її зовнішній вигляд і те, що вона робить з душами померлих людей , Природа і Почуття відвернулися від Смерті, через що сталося те, що вони точно б не змогли попередити.

   Закохані Вищі Духи споглядали на безкрає море і тоді в них вже зароджувалася думка про створення власного світу, де людина ніколи б не мала другий шанс. Вони довго говорили про це, сподіваючись, що там вони будуть набагато щасливішими ніж тут. Як же вони помилялися, чи не так? Але минуле не виправити. На жаль…

-Ми наділимо це місце неперевершеною силою, подаруємо безцінний дар, яким світ користуватимуться на благо оточуючим.- Сказав Природа, вдивляючись кудись вдалечінь.

-Цей світ буде місцем любові і щастя, а мешканці – унікальними істотами, про яких ми піклуватимемося до кінця часу, що нам відведено.- Почуття закохано дивилася на Природу, уявляючи його поруч із собою цілу вічність, а може і довше.

-І, найголовніше, там не буде людини.- Його зелене сяйво прозорою димкою розгойдувалося повітрям. 

-Так, не буде…- Вона опустила погляд на сині води.

   Вони не могли змиритися з тим, як люди вчинили з ними. Колись вони були самотніми, а знайшовши один одного, зрозуміли, що слід зупинитися і власними руками будувати кращу долю аніж нескінченно намагатися її віднайти. 

-Отже, ви хочете вкрасти мою ідею?- Почувся жіночий голос із нотками жаху і скрипу.

   Природа обернувся, розуміючи, що з ними говорить Смерть. Вона пройшла повз польові квіти, що одразу перетворилися на сухий, безбарвний гербарій і зав’яли на їх очах.

-Чого тобі?- Поцікавився Природа.

-Я лише хочу знати про який світ ви говорите.- Вона опустилася біля них, розгладжуючи волосся блідою рукою, на якій виднілися сині вени.

-Про наш світ.- Відповіла Почуття.- Світ без страждання і болю. Світ, в якому не буде тебе.

-Рано чи пізно, я прийду до всіх. Без мене не буває.

-В нашому світі не буде людей.- Пояснив Природа.- Нам не потрібні ці жорстокі створіння, які забувають про справжніх себе і руйнують те, що я так намагаюся захистити.

-То ви тікаєте?- Смерть говорила без емоцій, тільки деколи понижуючи голос.

-Ми лише хочемо спокою, а люди приносять самі муки та біль.- Почуття подивилася на книгу, що лежала біля неї.- А ще ми кохаємо один одного і хочемо назавжди залишитися разом.- Втім, думаю, тобі цього не збагнути.

-Може, ви дасте мені шанс?- Смерть виглядала засмученою, а Чорний Кіт підозріло зиркав на Почуття і Природу своїми червоними очима.- Я не хочу бути одною.

-А я хочу піти.- Мовила Почуття.

-Почекайте!- Смерть тримала в руках Піщаний годинник з Пекельним піском.- Я така ж самотня, як колись були ви. Кому, як не вам знати, як це. Я лише благаю не кидати мене одну. Знаю, що ви розчаровані у людях, але я ні. Тому що я і є розчарування. Однак… Мені доводиться вчиняти так з людьми, тому що в дечому ви праві, вони жорстокі і злі.

-Що ти пропонуєш?- Запитав Природа.

-Не залишайте мене. Дозвольте говорити з вами. У Потойбіччі неймовірно самотньо… А ще, десь всередині, ви обоє знаєте, що не всі люди погані.

-То доведи, що ти не схожа на злих.- Відповів Природа, зникаючи разом з Почуттями у невідоме.

-Довести?- До себе промовила Смерть.- Вони чудово знають, що не зможуть без людей. Але… Чому я маю щось доводити?

   Вона підняла Чорного Кота на руки. Смерть повільно тліла, усвідомлюючи, що Природа і Почуття покинули її, тому що, навіть якщо вона і могла б їм довести свої добрі наміри – це значило відректися від власної сутності і піти в них на поводу. А вона не могла цього зробити. Проте заздрість Смерті була настільки великою, що несподівано згадала про те, що вона і є зло в світі невиправних добродіїв. А зло може робити все, що заманеться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 27 28 29 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "