Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Присягнись, що моя, Поліна Ендрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Присягнись, що моя" автора Поліна Ендрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 44
Перейти на сторінку:
21

- Тепер я розумію, чому чоловіки божеволіють від тебе. Елайно, я уражений тобою остаточно і наповал. Тебе хочеться торкатися і повністю володіти... Ти така неймовірна... І недоступна. Недоступна доступність.

- Ау, Елю, ти з нами?

Пальці клацають перед моїм обличчям, і я вмикаюся, розпилюючи солодкий голос Блейка в розумі. Ну вже ні, пішов до біса.

Бачу перед собою засмагле обличчя Ітана.

- Ти щось сказав? - В моїх очах все ще пливе затуманений серпанок.

Він виглядає засмученим, коли розуміє, що я його не слухала.

- Крихітко, я сказав, що зараз почнеться басейнове видовище. Вечірка тільки в розпалі. Ти взяла з собою купальник?..

Я кидаю байдужий погляд на незнайому мені компанію хлопців і дівчат, які раз у раз гидко іржуть, перекриваючи своїм ґоготом музику і попиваючи поряд зі стійкою коктейлі. Морщусь, відвертаючи голову.

- Я не хочу.

Ітан здається навіть блідне. Він виглядає по-справжньому засмученим і це викликає навіть трохи жалість. Зітхнувши, він сідає на диван поруч зі мною.

- Крихітко, ти якась не така сьогодні, - зауважує хлопець, пильно дивлячись на мене. - У тебе щось сталося?

- Сталося, - дивлюся в його горіхові очі. - Я погодилася поїхати з тобою на цю безглузду вечірку.

- Воу, - одразу реагує хлопець. - Не рубай з плеча, крихітко. Давай спочатку вип'ємо, трохи розслабимося. Який коктейль ти любиш, м? Я миттю збігаю. Ну ж бо, де ж моя весела, безбашенна Еля?

В останніх словах здається звучить розпач упереміш з напускними веселощами. Це все здається мені страшенно дратівливим.

- По-перше, я не твоя, Ітане, - видихаю, скидаючи зі своїх плечей його важку руку і відсуваючись. - Ми з тобою провели ніч лише один раз і це було давно. Я взагалі не розумію, з чого раптом ти вирішив згадати про мене через стільки часу.

- Крихітко, я ж казав, що їду за кордон на кілька місяців і подзвоню, як повернуся... - непомітно присувається. - Та й нічого не можу вдіяти, засіла ти у мене в голові. Я жах, як хочу...

- По-друге, Ітане, - швиденько перебиваю, боячись почути всяку вульгарність про те, чого він там хоче. - Ти сказав, що ми поїдемо в одне затишне місце, а не в цей без року притон.

Ітан навіть присвистує від подиву.

- Елю, ти чого? Яка муха тебе вкусила?

- Все, з мене вистачить, - скидаю зі свого коліна його повзучу під спідницю руку і підводжуся. - Ти мене бісиш. Я додому, - хапаю свою сумку і телефон, і йду геть під приголомшений вигляд колишнього коханця. На ходу обертаюся, гніваючись: - І припини називати мене "Еля". Я Елайна, чорт забирай, Елайна! Це зовсім інше ім'я. Придурок, - повертаюся і спішу зло на вихід.

- Еля! Елю, стривай!

Я розвертаюся, люто дихаючи, і мабуть це його на мить гальмує.

- Тобто Елайна, - швидко виправляється.

Ітан наздоганяє мене, а я чомусь стою і чекаю.

- Що не так? Все ж було добре, ти сама захотіла зі мною поїхати, - з нерозумінням питає він.

– Це! - я обводжу руками пів будинку. - Ти говорив мені про приватний затишний будиночок, а привіз мене на якусь тупу вечірку зі збіговиськом п'яних обкурених придурків!

І за законом підлості саме в цей момент музика стихає і мій крик стає чутним у кожному куточку приміщення. Я помічаю на собі недобрі погляди кількох хлопців та дівчат.

- Хочеш, ми поїдемо звідси разом прямо зараз? - несподівано м'яко запитує Ітан. І це трохи зменшує мій запал.

– Ні, не хочу, – тихо відповідаю. – Я взагалі тебе не хочу. Даремно тільки погодилася з тобою разом їхати. Нічого не буде, Ітане.

- Еля... Тобто Елайна, - він дуже намагається, щоб його посмішка виглядала не засмученою. - Вибач. Давай я відвезу тебе додому.

Кілька секунд я стою без відповіді і, мабуть, сприйнявши це як згоду, він обережно бере мене за долоні. Це миттю мене протвережує. Я висмикую свої долоні з його рук.

- Ні, дякую. Я сама.

- Елайно, дозволь мені хоч якось загладити свою провину. Я не знав, що ти не любиш такі вечірки. Думав, тобі сподобається сюрприз. Якби не хотіла зі мною проводити ніч, так би й одразу сказала.

- Ну от зараз і говорю.

- Я це вже зрозумів, - губи Ітана з гіркотою кривляться. - Почекай лише п'ять хвилин, гаразд? Я візьму тільки ключі від машини та телефон, і можемо їхати.

Я киваю і все ж таки вирішивши почекати, відходжу трохи в сторону. Чесно кажучи, мені стає не по собі, коли я залишаюся одна. Компанія постійно поглядає на мене, причому не в найкращому сенсі. Мені не подобається те, як хлопці, потягуючи коктейлі, дивно дивляться на мене. Вороже, чи що. Дівчата оцінюють мене з ніг до голови, кривлячи свої великі накачані губи. Вперше у великій компанії я почуваюся не надпривабливою та бажаною, а скоріше незатишно та затиснуто. Ну де ж ти, Ітане?

Озираюся на всі боки і починаю нервово барабанити пальцями по сумочці, виглядаючи з нетерпінням. Ітан показується з однієї з кімнат лише через кілька хвилин і повільним кроком наближається до мене.

- Нарешті, - видихаю я з явним полегшенням, придушивши бажання потягнути його за собою, щоб було швидше. - А то мене твої друзі мало не зжерли тут. Поїхали.

Я бачу, що він мені хоче щось сказати, але мені ніколи, я вже повернулася і квапливо йду вперед, навіть не приховуючи, що хочу якнайшвидше покинути це місце.
Вискакую на вулицю, не зменшуючи темп, ще ніколи я так не поспішала піти геть з вечірки. Ітан десь позаду мене натискає на пульт, розблокувавши машину, і я прискорюю крок, застрибуючи в салон. Коли він тільки підходить до автомобіля, я вже сиджу на передньому сидінні і дивлюся перед собою у повній готовності, поклавши сумочку собі на коліна. Ітан сідає за кермо і що дивно, не каже мені жодного слова, коли вирулює з двору триповерхового таунхауса, який зняли його друзі для вечірки. 

Усю дорогу ми так і їдемо мовчки. Якоїсь миті мені навіть стає його шкода, коли я бачу похмурий смуток на обличчі і чую час від часу важкі зітхання. Його губи з досадою підтискаються, руки зосереджені на кермі, на обличчі не залишилося сліду веселощів. Мені хочеться якось розбавити це похмуре мовчання, але я швидко відмахуюсь від цієї ідеї. Начхати на все. Я просто хочу додому. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 27 28 29 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Присягнись, що моя, Поліна Ендрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"