Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

Ця казочка, як і багато інших, про двох пенсіонерів - бабцю та діда. Жили вони звісно ж бідно, зводили кінці з кінцями, але любили одне одного і були невиправними оптимістами.

Якось восени на свій день народження бабця попрохала свого чоловіка зробити їй власноруч домашнього улюбленця - солом’яного бичка зі смоляним бочком. Про таку дивну тваринку дід не розпитував - ну хоче баба іграшку з соломи - хай так і буде! Тим паче це не коштовності якісь там чи похід у ресторан! Тож поспішив виконати це непримхливе бажання.

Бичок вийшов гарненький, хоч і користі з нього не було жодної. Принаймні, так думав дід. А ось баба постійно спілкувалася зі своїм улюбленцем, щось нашіптуючи йому на вухо. Дід ображався, що у баби з Бичком якісь свої таємниці, але вголос нічого не казав. Просто з докором поглядав на цей дует.

Насправді ж бабця розповідала своєму солом’яному другові про все на світі. І про їхнє село та односельців, і про сусіднє. І про те, що живе в ньому дуже заможний чоловік, в якого є все, що душа забажає. Влітку на подвір’ї бджоли у вуликах гудуть. У стійлі - відгодована худоба. В курятнику - полиці ломляться від яєць. А городини - гектарів зо три. Був той чоловік сільським головою, і щойно на посаду заступив - почав примножувати своє багатство.

Розповідала бабця і про різні свята. Особливо цікавими були її оповідки про Різдво та традиції колядок, щедрівок та посівань. А ще мріяла вголос, як було б хороше поколядувати в того багатого сільського голови… Не знала бабця лише, що Бичок її - непростий.

Виявилося, що він слухав свою господиню, все розумів і мотав собі на вус. Вдень він стояв собі нерухомо на подвір’ї, а вночі - оживав, міг говорити і гуляв околицями села. Коли бабця про це дізналася - дуже зраділа. Нарешті у неї з’явився співбесідник, хоч і нічний. А дід в цей час лиш хропака давав. Та й вдень від чоловіка й слова не дочекаєшся - неговіркий чоловік, така от біда!

Коли настала пора колядувати, Бичок попросився у бабці піти у сусіднє село - спробувати вдачі у сільського голови. Та погодилася, але сказала, що чекатиме його на порозі й спати не лягатиме. Обійняла на доріжку і відпустила.

Коли Бичок побачив маєток голови - він дуже здивувався. “І нащо ж це одній людині стільки всього?” - подумав здивовано. І тут в його солом’яній голові визрів план: треба негайно навернути голову села на шлях волонтерства і навчити ділитися з іншими! Але так, щоб він про цей виховний процес навіть не здогадувався. Така собі “лагідна волонтеризація”. 

Але виступати з колядками Бичок перед головою не збирався. Натомість він вирішив перевірити комору і побачив там декілька сотень банок меду. Їх і вирішив взяти для своїх стареньких. “Чай будуть пити, горло дідові лікувати, а то кашляє постійно” - подумав він. Та щойно почав банки брати, а тут до комори хтось увійшов.

- Стій, хто йде?! - прошепотів командним тоном Бичок, вдивляючись у темряву.

- Я - Ведмідь! - почулося зовсім близько. - Гроза лісів! А ти що за витвір мистецтва?

- Солом’яний бичок!

Про смоляну частину свого тіла він навмисне промовчав. Натомість пішов на голос, підійшов до Ведмедя ближче і почав тертися бочком.

- Це що ти таке робиш? - здивувався той.

- Показую свою повагу! - запевнив Бичок.

- Що за дивина? Ану тікай від мене, поки я тебе не роздер! - пригрозив Ведмідь своєму новому знайомому.

А той стоїть собі й не ворухнеться. Ведмідь було сіпнувся, але зрозумів, що прилип до смоляного боку. І як не намагався відліпитися - нічого не виходило.

- Пусти мене, Бичку! - почав благати Клишоногий. - У мене завтра побачення з Ведмедихою. Вона мене засміє, якщо ти з боку приклеєним будеш! Проси що хочеш! 

А тому лиш те й було потрібне.

- Допоможеш мені меду до хати моїх господарів донести, тоді й відпущу!

Ведмідь радо згодився, і поки набирав з полиць комори меду у мішок, Бичок щось виводив на дверях вуглинкою. “Наколядувавши” Клишоногий чимдуж побіг з приклеєним бичком в інше село до хати стареньких. А там вже на порозі бабця Бичка виглядає. Як побачила, що до її улюбленця Ведмідь прилип, схопила сокиру, підбігла до цієї “парочки” та як махнула нею між Ведмедем та Бичком! Вони аж розлетілися у різні боки. Наляканий звір мед додолу кинув, та як дримане! А Бичок на подвір’ї залишився зі смоляним бочком вкритим ведмедячою шерстю.

- Фух! Аж злякалася за тебе через цього звіра! - мовила бабця, переводячи дух.

- Та ми з ним практично вже друзі! - заспокоїв її Бичок. - Тільки він трішки полохливий. Он шерсть свою мені залишив. Треба буде знову мені бік посмолити.

- Завтра ж дідові скажу це зробити! А ти, бачу, гарно поколядував! - зраділа старенька, дивлячись на мед. - І що, сільський голова тобі сам все це віддав?