Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

- Так, - завірив її Бичок. - Ще й сказав на щедрівку приходити. Курей обіцяв дати. А це ж яєчка свіженькі щоранку! Буде вам з дідом з чого омлет на сніданок готувати.

- Яка краса! Ну відпочивай тоді! А я наколядоване в комору понесу!

Наступного ранку сільський голова пішов у комору взяти меду до чаю і аж присів. Частина його запасів спорожніла, а на дверях вуглинкою було написано: “Мед був дуже смачний! Дякую! ВИДМІТЬ”. Лише пізніше сільський голова здогадався, що малося на увазі “ВЕДМІДЬ”. Річ у тім, що бабця свого Бичка грамоті навчити не встигла, то й написав це послання неправильно. А ходив би в школу - писав би без помилок!

Розлютився на крадія сільський голова і наказав поставити по всьому двору ведмедячі капкани, щоб зловити зухвальця та зробити потім собі стильний килимок з його шкіри. Та не знав голова, що Ведмідь і не планував більше туди повертатися - вистачило йому й однієї пригоди.

На щедрівку знову зазбирався Бичок у сусіднє село. Бабця відпустила, але сказала, що чекатиме його повернення. Цього разу метою “щедрівника” був курятник. Щойно заліз туди, аж бачить - там вже хтось копошиться.

- Хто це тут закони порушує?! - запитав її пошепки Бичок.

- Я - Лисичка! - йому у відповідь. - Ростом невеличка! А ти що за рукотворне диво?

- Солом’яний бичок!

І знову за смолу мовчить. Натомість підійшов до нової знайомої ближче і почав тертися бочком.

- Це що за залицяння такі? - здивувалася вона.

- Подобається мені твоя руденька шубка! Мені б таку! - відповів Бичок.

- Ще помнеш мені її! Ану тікай від мене! - роздратовано мовила Лисичка солом’яному нахабі.

А той став як укопаний. Лисичка - смик, але нічого не виходить. Прилипла до смоляного боку. І як не намагалася відчепитися - нічого не виходило.

- Пусти мене, Бичку! - почала благати Лисичка. - У мене завтра показ мод. Лісове Хутро 2024! Мене ж інші моделі засміють, якщо ти з боку приклеєним будеш! Проси що хочеш! 

А тому лиш те й було потрібне.

- Допоможеш мені з декілька десятків курей до хати моїх господарів донести, тоді й відпущу!

Лисичка радо згодилася, наловила квочок, ще й півня прихопила. А Бичок вже нашкрябав для голови нове послання. “Нащедрувавши”, Руда Хитрунка чимдуж побігла з приклеєним бичком в інше село. А там вже на порозі бабця чекає. Як побачила, що до її улюбленця Лисиця прилипла, схопила сокиру та побігла до них. Перелякана “лісова модель” не стала чекати, доки стара її зарубає, різко крутнулася і залишила шмат рудого хутра на смоляному бочку. Та як дримане! А задоволений Бичок залишився стояти на подвір’ї. 

- Це що теж твоя подруга була? - запитала бабця з недовірою.

- Так, але полохлива трохи. Мабуть, стресує через свою модельну кар’єру! - спокійно відповів Бичок.

- А, ну тоді добре! А ти, бачу, багато нащедрував! - зраділа старенька, дивлячись на курей та півня.

- Так, непогано! - погодився Бичок. - Сільський голова і на посівання запрошував. То я трішки пізніше знову піду. Обіцяв мені корівку дати. І мені - співбесідниця, і вам - молочко буде!

- Чудово! Ну відпочивай тоді! А я птицю в курятник зажену!

Довго Бичок вдома не засиджувався. І ще до перших півнів знову чкурнув у сусіднє село - по худобу. А біля стійла вже хтось крутиться.

- Хто тут посівати переді мною прийшов? - грізно прошепотів Бичок.

- Я - Вовк! - почулося. - Самотній Рейнджер околиць. А ти що за перець?

- Не перець, а Солом’яний Бичок!

А за смолу нічичирк. Натомість підійшов до Вовка ближче і почав тертися бочком.

- Що це з тобою? - здивувався той.

- Теж рейнджером бути хочу! - відповів Бичок. - Приміряюся!

- Ти це облиш! - роздратовано мовив Вовк новому чудернацькому знайомому. - Тікай краще звідси! Поки на горіхи не отримав.

Але той тікати не спішив. А вовк смикнувся і зрозумів, що  прилип до смоляного боку. І як не намагався відчепитися - нічого не виходило.

- Пусти мене, Бичку! - змінив тон Сіроманець. - Не гоже САМОТНЬОМУ рейнджеру компаньйонів на спині тягати! Проси що хочеш! 

А тому лиш те й було потрібне.

- Допоможеш мені корівку до хати моїх господарів догнати, тоді й відпущу!

Вовк радо згодився, відв’язав одну корівку, вивів зі стійла і чимдуж погнав з приклеєним бичком на спині в інше село. Бичок, звісно ж не забув і про послання голові. А бабця вже тут як тут на порозі. Побачила, що до її улюбленця Вовк прилип, вже й за сокиру не хапалася. Лише крикнула:

- Гей, друже! Ти сам від Бичка відлипнеш чи мені допомогти?

Переляканий “рейнджер” не став чекати жодної допомоги, різко крутнувся і залишив шмат сірого хутра на смоляному бочку. Та як дримане! А задоволений Бичок залишився стояти на подвір’ї. 

- Яка радість! Вже й корівка у нас буде! - зраділа старенька, дивлячись на “результат посівань”.