Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Османськими шляхами, Мак Карсегі 📚 - Українською

Читати книгу - "Османськими шляхами, Мак Карсегі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Османськими шляхами" автора Мак Карсегі. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 65
Перейти на сторінку:
Розділ 13

Богдан наказав охоронцям скласти зброю. Вони звичайно ж чекали наказу свого хазяїна. Девлет розумів, що дуло пістоля коло скроні – досить вагомий аргумент. Грати у «дурня» з долею – справа ризикована. Паша ж ризикувати не звик. Особливо, коли на шальках терезів лежить його життя.

–Чого ж чекаєте? – запитав Девлет. – Ви отримали бажане. Я виконав свою частину угоди. Тепер справа за вами.

–Не потрібно поспішати, пашо, – відповів Богдан. – Чи може дурнів у нас побачив? Ми ще трохи у тебе погостюємо. Одразу й обговоримо деякі деталі.

–Які ще деталі? – обурився Девлет.

–Є декілька, – козак перевів погляд на Немову. – Василю, підміни мене. Щось я зголоднів.

Богдан сів за стіл, коли побратим націлив пістоля на пашу. Він відрізав шматок курки і покуштував, запечене до багряної скоринки, м’ясо.

–Непогано, – облизав пальці козак. – Хороших кухарів маєш.

–Кажи чого хочеш, невірний? – розлютився Девлет. Він не звик, щоб до нього відносились таким чином. Ще й у його домі. Зазвичай це сам паша вів діалоги зі зверхністю і насмішкуватістю по відношенню до співрозмовників. А тут таке нахабство.

–Щоб моя дружина з побратимами від’їхала якомога далі звідси. Всього лиш. Справа в тому, що я не довіряю тобі. Люди такого штибу, як ти завжди брешуть, лиш би для себе вигоду отримати. Тому посидимо цю ніч разом. Дякувати Богу, їжі на столі вдосталь.

–З глузду з’їхав? – зашипів Мурат. – Двійко невірних у серці Криму надумали свої правила встановлювати?

–Як бачиш, – вдоволено всміхнувся Богдан. – Ти свою оплату отримав. То ж можеш іти на всі чотири сторони.

–Добре знаєш, що тепер не можу.

–А це вже діло рук паші. З нього і запитуй.

–Я поручився за тебе, – гнівався Мурат, – а ти тут пістолями почав розмахувати. Якого Шайтана ти це робиш? Невже не можна було домовитись?

–Домовитись!? – гепнув по столі кулаком Богдан. – Ти що верзеш? Сам же бачив умови паші. Ти ж не дурень, Мурате? Добре розумієш, що Девлет загнув непосильну ціну. Я б мав мати статки більші, аніж він сам, щоб викупити власну дружину. Що б ти зробив на моєму місці? Змирився б? Залишив би усе, як є?

На якусь мить запала тиша. Богдан важко опустився у крісло і відломив шматок хліба.

–Можеш не відповідати. Як би там не було, коли усе це скінчиться, наші шляхи розійдуться, – козак кинув короткий погляд на кримчака.

–Дивись, щоб не закінчилось твоєю смертю, – зітхнув Мурат.

–Оце вже ні, – підняв вгору вказівний палець Богдан і поводив ним із сторони в сторону. – Видно має на мене Господь інші плани. Інакше я б помер ще минулого року, у тій січі.

Кримчак промовчав. Лише закивав головою.

–А ти, вельможний пашо, що скажеш? Я ж не помиляюсь? – запитав Богдан.

–У чому саме?

–У тому, що ти й не думав продавати Мелашку.

–Чому ж? – розгубився Девлет. – Могли б і поторгуватися.

–От і поторгувались. Що-що, а власне життя ти все ж таки ставиш вище за все на світі. І це мене влаштовує.

На світанку Богдан наказав зібрати їжі в дорогу, наповнити міхи водою і сідлати коней. Для цього виділили двох охоронців з якими пішов Василь. Інші ж сиділи попід стінами зали і уважно за усім спостерігали.

–Ходімо, пашо, – Богдан поманив Девлета дулом пістоля, коли повернувся Немова і повідомив, що усе готово, – проїдемось верхи.

–Твої уже далеко від’їхали, – обурився Девлет, – пора уже й слово тримати.

–Ти ж не дурень, вельможо? – фиркнув Богдан. – То чому ж мене за такого маєш? Василю, звяжи но йому руки. Попереду, щоб міг верхи їхати. І гляди мені, пашо, не надумай драпанути. Я добре стріляю.

–І, як ти це собі уявляєш? – зашипів Девлет від того, що Василь затягував шорстку мотузку на його зап’ястях. – Покинеш мене самого, лише Аллаху одному відомо де? Де гарантії, що ви мене не уб’єте, а тіло не покинете десь на узбіччі?

–З нами поїде двоє твоїх людей. Без вогнепальної зброї. Лише шаблі. Також свою обіцянку має виконати Мурат зі своїми хлопцями. То ж вас, кримчаків, буде більше ніж достатньо, в порівнянні з нами двома. Досить язиком молоти, час вирушати.

Сонце почало боязко визирати з-за горизонту, фарбуючи небо у багряної кольори. Відблиски світла перетворювали хмаринки у важкі стальні брили підвішені у небі. Здавалося, вони от-от зірвуться з невидимих петель і полетять додолу, руйнуючи усе на своєму шляху.

Вулиці Ак-Мечеті були ще досить пустими. Лише де-не-де сновигали мешканці, готуючи до нового дня. Часу було не так уже й багато, щоб покинути місто непоміченими. Богдан навмисне обрав таку пору, коли починається новий день.

Загін покинув маєток Девлета-паші, коли муедзин заголосив на мінареті, закликаючи до вранішньої молитви. Що-що, а релігійності мусульманам не позичати. Усі, як один, стелили намазлики (коврики для намазу) і били чолом на схід сонця, промовляючи молитву.

Богдан часто задумувався над віросповіданнями. Ніби й кожна релігія повинна нести у собі миролюбність, послух і спонукати до благих справ. У християнстві є десять заповідей у яких прописані заборони. Те, чого ні в якому разі робити не можна. Не порушуй їх і душа твоя після смерті опиниться в раю. У мусульманстві схожі правила. Але якось усе виходить навпаки. Одні, радикально налаштовані, кричать у три горла, що потрібно убивати невірних (християн), щоб потрапити у рай. Інші, з давніх давен, дають індульгенції для походів на Святу землю. Вбивай, грабуй, ґвалтуй, а гріхи твої уже замолені, уже відпущені. Якось надто лицемірно. Навіщо ж тоді прописані правила, якщо їх можна обійти? Який у них сенс, коли кожен священник чи єпископ з однієї сторони і муфтій (голова окремих релігійних громад) чи імам (керівник громад віруючих) з іншої, можуть крутити і трактувати ці правила так, як їм це спідручно. От і січуться одні з іншими на смерть, вважаючи, що кожен із них правий. І тепер ніхто уже не згадає, хто почав це криваве протистояння двох релігійних світів, адже триває воно століттями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 27 28 29 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Османськими шляхами, Мак Карсегі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Османськими шляхами, Мак Карсегі"