Читати книгу - "Османськими шляхами, Мак Карсегі"

Богдан наказав охоронцям скласти зброю. Вони звичайно ж чекали наказу свого хазяїна. Девлет розумів, що дуло пістоля коло скроні – досить вагомий аргумент. Грати у «дурня» з долею – справа ризикована. Паша ж ризикувати не звик. Особливо, коли на шальках терезів лежить його життя.

–Чого ж чекаєте? – запитав Девлет. – Ви отримали бажане. Я виконав свою частину угоди. Тепер справа за вами.

–Не потрібно поспішати, пашо, – відповів Богдан. – Чи може дурнів у нас побачив? Ми ще трохи у тебе погостюємо. Одразу й обговоримо деякі деталі.

–Які ще деталі? – обурився Девлет.

–Є декілька, – козак перевів погляд на Немову. – Василю, підміни мене. Щось я зголоднів.

Богдан сів за стіл, коли побратим націлив пістоля на пашу. Він відрізав шматок курки і покуштував, запечене до багряної скоринки, м’ясо.

–Непогано, – облизав пальці козак. – Хороших кухарів маєш.

–Кажи чого хочеш, невірний? – розлютився Девлет. Він не звик, щоб до нього відносились таким чином. Ще й у його домі. Зазвичай це сам паша вів діалоги зі зверхністю і насмішкуватістю по відношенню до співрозмовників. А тут таке нахабство.

–Щоб моя дружина з побратимами від’їхала якомога далі звідси. Всього лиш. Справа в тому, що я не довіряю тобі. Люди такого штибу, як ти завжди брешуть, лиш би для себе вигоду отримати. Тому посидимо цю ніч разом. Дякувати Богу, їжі на столі вдосталь.

–З глузду з’їхав? – зашипів Мурат. – Двійко невірних у серці Криму надумали свої правила встановлювати?

–Як бачиш, – вдоволено всміхнувся Богдан. – Ти свою оплату отримав. То ж можеш іти на всі чотири сторони.

–Добре знаєш, що тепер не можу.

–А це вже діло рук паші. З нього і запитуй.

–Я поручився за тебе, – гнівався Мурат, – а ти тут пістолями почав розмахувати. Якого Шайтана ти це робиш? Невже не можна було домовитись?

–Домовитись!? – гепнув по столі кулаком Богдан. – Ти що верзеш? Сам же бачив умови паші. Ти ж не дурень, Мурате? Добре розумієш, що Девлет загнув непосильну ціну. Я б мав мати статки більші, аніж він сам, щоб викупити власну дружину. Що б ти зробив на моєму місці? Змирився б? Залишив би усе, як є?

На якусь мить запала тиша. Богдан важко опустився у крісло і відломив шматок хліба.

–Можеш не відповідати. Як би там не було, коли усе це скінчиться, наші шляхи розійдуться, – козак кинув короткий погляд на кримчака.

–Дивись, щоб не закінчилось твоєю смертю, – зітхнув Мурат.

–Оце вже ні, – підняв вгору вказівний палець Богдан і поводив ним із сторони в сторону. – Видно має на мене Господь інші плани. Інакше я б помер ще минулого року, у тій січі.

Кримчак промовчав. Лише закивав головою.

–А ти, вельможний пашо, що скажеш? Я ж не помиляюсь? – запитав Богдан.

–У чому саме?

–У тому, що ти й не думав продавати Мелашку.

–Чому ж? – розгубився Девлет. – Могли б і поторгуватися.

–От і поторгувались. Що-що, а власне життя ти все ж таки ставиш вище за все на світі. І це мене влаштовує.

На світанку Богдан наказав зібрати їжі в дорогу, наповнити міхи водою і сідлати коней. Для цього виділили двох охоронців з якими пішов Василь. Інші ж сиділи попід стінами зали і уважно за усім спостерігали.

–Ходімо, пашо, – Богдан поманив Девлета дулом пістоля, коли повернувся Немова і повідомив, що усе готово, – проїдемось верхи.

–Твої уже далеко від’їхали, – обурився Девлет, – пора уже й слово тримати.

–Ти ж не дурень, вельможо? – фиркнув Богдан. – То чому ж мене за такого маєш? Василю, звяжи но йому руки. Попереду, щоб міг верхи їхати. І гляди мені, пашо, не надумай драпанути. Я добре стріляю.

–І, як ти це собі уявляєш? – зашипів Девлет від того, що Василь затягував шорстку мотузку на його зап’ястях. – Покинеш мене самого, лише Аллаху одному відомо де? Де гарантії, що ви мене не уб’єте, а тіло не покинете десь на узбіччі?

–З нами поїде двоє твоїх людей. Без вогнепальної зброї. Лише шаблі. Також свою обіцянку має виконати Мурат зі своїми хлопцями. То ж вас, кримчаків, буде більше ніж достатньо, в порівнянні з нами двома. Досить язиком молоти, час вирушати.

Сонце почало боязко визирати з-за горизонту, фарбуючи небо у багряної кольори. Відблиски світла перетворювали хмаринки у важкі стальні брили підвішені у небі. Здавалося, вони от-от зірвуться з невидимих петель і полетять додолу, руйнуючи усе на своєму шляху.

Вулиці Ак-Мечеті були ще досить пустими. Лише де-не-де сновигали мешканці, готуючи до нового дня. Часу було не так уже й багато, щоб покинути місто непоміченими. Богдан навмисне обрав таку пору, коли починається новий день.

Загін покинув маєток Девлета-паші, коли муедзин заголосив на мінареті, закликаючи до вранішньої молитви. Що-що, а релігійності мусульманам не позичати. Усі, як один, стелили намазлики (коврики для намазу) і били чолом на схід сонця, промовляючи молитву.

Богдан часто задумувався над віросповіданнями. Ніби й кожна релігія повинна нести у собі миролюбність, послух і спонукати до благих справ. У християнстві є десять заповідей у яких прописані заборони. Те, чого ні в якому разі робити не можна. Не порушуй їх і душа твоя після смерті опиниться в раю. У мусульманстві схожі правила. Але якось усе виходить навпаки. Одні, радикально налаштовані, кричать у три горла, що потрібно убивати невірних (християн), щоб потрапити у рай. Інші, з давніх давен, дають індульгенції для походів на Святу землю. Вбивай, грабуй, ґвалтуй, а гріхи твої уже замолені, уже відпущені. Якось надто лицемірно. Навіщо ж тоді прописані правила, якщо їх можна обійти? Який у них сенс, коли кожен священник чи єпископ з однієї сторони і муфтій (голова окремих релігійних громад) чи імам (керівник громад віруючих) з іншої, можуть крутити і трактувати ці правила так, як їм це спідручно. От і січуться одні з іншими на смерть, вважаючи, що кожен із них правий. І тепер ніхто уже не згадає, хто почав це криваве протистояння двох релігійних світів, адже триває воно століттями.