Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять пʼята. Рамки. 

Увечері ж ми усі зібралися за столом, я, Мія, Хек та Марж. Багато випивали і шуткували. Я витягнув два меча четвертого класу, котрі придбав у ремісничій гільдії Вангану і передав їх Маржу. 
    ⁃    Один твій, інший передай Берну, та скажи, що я жалкую, що не побачився з ним. 
    ⁃    Невже ти вже їдеш? 
    ⁃    Не саме зараз, та за кілька днів точно. 
Марж якось втратив настрій. Я знов наповнив чарки та сунув одну з них йому до рук. 
    ⁃    Гей, воїн, вище носа, я ж не назавжди їду! 
Вечеря скінчилася досить пізно і ми з Мією повернулися додому. Не встиг я вмитися, як Мія вже цибала у чому мати народила, вимахуючи пухнастим хвостом. Ото запал у дівчиська! Я витягнув два чорні кинджали сьомого класу і простягнув їх. 
    ⁃    Це тобі. 
    ⁃    Ого! - вона схопила їх - я не бачу, який їх клас…
    ⁃    Сьомий. 
    ⁃    Сьомий?! - вигукнула вона здивовано. 
Мія виконала з кинджалами пару майже танцювальних па. Стрімка та спритна, кинджали їй пасують набагато краще, аніж мені. 
    ⁃    Тільки не сильно ними вимахуй, у людей гострий зір, а заздрості ще більше. 
    ⁃    Але я не маю, куди їх сховати…
Я витягнув сховище старого мага з туманного лісу, спорожнив його та розблокував. 
    ⁃    Тримай, це теж тепер твоє. 
    ⁃    Ох, як же вигідно мати тебе як хлопця! 
Цеї ночі поспати у ліжку вона мені не дозволила. Котяча натура. 
    ⁃    Чим сьогодні займемось? - запитала вона, коли сонце вже у вікна заглядало. 
    ⁃    Чим ти не скажу, а я дуже важливою справою. Буду старому ліки варити. 
Я вийшов на задній двір і встановив посередині алхімічний казан. Потім витягнув потрібні мені інгредієнти, та активував магію першого кола і наповнив казан хімічно чистою водою. Велике яскраво-червоне коло оберталось навколо мене, через що у Мії очі мов ґудзики стали. Я активував магію другого кола, і ще більше за розміром яскраво-червоне коло опустилося на рівні з першим і почало обертатися. Я активував закляття вогняної стіни на мінімальній для мене потужності і помістив під казан. 
    ⁃    Та я зараз лусну! - почув я голос Мії позаду - Ти оволодів магією? 
    ⁃    Ага, але лише до третього кола, так що тут нема чим пишатись. 
    ⁃    Ти сам зараз розумієш, що кажеш? Воїни не володіють магією вище першого кола, тому вони і стають воїнами. Так само як і маги не володіють аурою вище першого класу, тому що вони маги. Неможливо бути і воїном і магом одночасно! 
    ⁃    Гадаю, з огляду на мене, у тебе застаріла інформація. 
Я сміявся, Мія все ще недовірливо дивилася на мене. Наш ідеальний ранок молодят перервав Хек, котрий приніс склянки для зілля. 
    ⁃    Ти ще й маг?! 
Старий вирячився на Мію, чекаючи що вона заперечить те, що він на власні очі бачив. Дівчина лише фиркнула і повернулася у будинок. Я провів її поглядом, у принципі розуміючи стан, у якому вона перебувала. Та потрібно було вже старого рятувати. 
    ⁃    Гей, Хеку, став пляшки на стіл, я тільки-но розпочав, години за три готове буде. 
Я узяв першу частину інгредієнтів і кинув у казан. 
    ⁃    Це ж вогняна стіна, Анею, я точно знаю це закляття, але як ти зробив його таким маленьким і так довго й рівно його тримаєш? І взагалі, як ти використовуєш магію другого кола, коли ти Бойовий Предок? 
    ⁃    Як бачиш, мовчки і успішно. 
    ⁃    І що це за кола такі навколо тебе обертаються? Ніколи такого не бачив. 
Я продовжив готувати зілля, старий ходив навколо мене, сподіваючись що я щось та поясню йому, а Мія зиркала на нас з вікна будинку. Нарешті, процес наблизився до свого завершення, я деактивував магію і процідив зілля крізь сито своєї аури у пляшечки, після чого щільно їх закоркував. 
    ⁃    Готово! 
Я подав останню пляшку Хеку. 
    ⁃    Спробуй і приймай одну на місяць, не частіше. 
Старий випив і аж смикнувся. 
    ⁃    Над смаком варто було б попрацювати. 
Я розсміявся, та пояснив йому, що я не настільки людяний, щоб цим перейматися. 
Впоравшись з цими ділами, я накинув плащ з капюшоном і вийшов за ворота торгової гільдії. Була в мене ще парочка справ у цьому місті. Спершу я направився до церкви Білих Близнюків. Ще здалеку відшукавши ауру настоятеля я скував його своєю аурою. Ха, а колись я навіть поворухнутись не міг під його тиском. 
    ⁃    Служки так і ходять у чорному, не зважаючи на те, що церква Близнюків Білих. Доброго дня, настоятель Крам. 
Крам мовчав, бо я не давав йому і слова сказати. 
    ⁃    Настоятель Крам, я зараз вас відпущу і ми спокійно поговоримо, без зайвих рухів, гаразд? 
Я трішки ослабив тиск і настоятель кивнув, після його згоди я прибрав ауру та сів на лавку поруч з ним. 
    ⁃    Не дуже ввічливо, пане Аней, застосовувати силу до священнослужителя прямо у церкві, то може потягти за собою гнів богів. Одразу двох богів. 
    ⁃    Пане Крам, я ж сюди не лаятись прийшов. 
    ⁃    Ну, то озвучте вашу мету, я думки не читаю. 
    ⁃    Хотів поговорити за свого друга, голову торгової гільдії. 
    ⁃    А що з ним? У церкви наразі немає протиріч з паном Хеком. 
    ⁃    Та отож. Тут таке діло, ми вчора разом випивали, і я зовсім випадково напоїв його зіллям другого класу, від чого він, скажімо так, став трохи іншою людиною. Ви не повірите, але нам настільки сподобався той ефект, що я подарував йому ще сотню пляшечок того зілля! Сподіваюсь, церква не буде дуже прискіпливою до наших, скажімо так, дитячих ігор? 
Крам мовчав. Я повернув голову і глянув на нього. 
    ⁃    Пане Аней, ви ставите мене цим проханням у досить незручне становище, адже я не знаю навіть про що мова йдеться…
    ⁃    Та годі вам, пане Крам, - я витягнув з кишені пляшку, заздалегідь приготовану для цієї розмови - нічого серйозного. 
Він узяв до рук пляшку, відкрив її і уважно понюхав. 
    ⁃    Господи, яка гидота! 
Крам повернув мені пляшку. 
    ⁃    То що, усе гаразд? Другий клас не заборонено на території князівства? 
    ⁃    З зіллям гаразд, з ним проблем нема, але одна проблема все ж таки є, і це ви, пане Аней. Адже ви зараз, якого там рівня, не підкажете?
    ⁃    Бойовий Предок вищого ступеня. 
    ⁃    От от, і знаходитесь ви … Що? Бойовий Предок вищого ступеня? 
Здається, я вперше побачив настоятеля збентеженим. 
    ⁃    Заспокойтесь, пане Крам, я просто заскочив на кілька днів навідати друзів, я не збираюсь тим чи іншим чином порушувати баланс сил у регіоні і скоро покину князівство. 
    ⁃    А можна особисте питання, пане Аней? 
    ⁃    Та чого ж, ми вже майже друзі, задавайте. 
    ⁃    Яким чином ви стали таким сильним за такий короткий проміжок часу? Здається мені, що коли ви зʼявились у місті менш ніж три роки тому ви були воїном третього класу вищої ступені… То у чому ваш секрет, пане Анею? 
    ⁃    Та що ви, пане Крам, який там секрет. Мені просто пощастило. 
Крам криво посміхнувся, як наче я йому шило у печінку встромив. 
    ⁃    Що ж, настоятелю, піду я збиратися у дорогу, щоб ви якнайшвидше знову знайшли душевну рівновагу і позбавились турбот за князівство. 
Я встав і пішов до виходу з церкви. 
    ⁃    Щасти вам! 
Разом з його словами мені у спину, я відчув важкий і власний погляд на своїй потилиці. І це був не Крам, хоча у церкві були лише ми двоє. Я на секунду затримав руку на дверній ручці, та зрештою вийшов не озираючись на статуї драних богів. 
Була ще одна людина, якій я мав про себе нагадати. Так, заради профілактики просто. Від церкви я пішов прямо до княжого двору. Без проблем минувши перелякану своїм тиском охорону я зайшов до княжої палати, не затримавшись цього разу у кімнаті очікування. У палаті було досить людно, здається, я завадив чи то якісь княжій нараді, чи то святковому обіду. 
    ⁃    Усім геть! - я злегка підкреслив своє прохання аурою, змішаною з жагою крові - Мені потрібно дещо обговорити з князем наодинці. 
Народ мов таргани побігли через розкриті навстіж двері. Вірні Лен з Виром лишилися поруч з князем, хоча їм було непереливки. 
    ⁃    Вітаю вас, князь! Ви ж про мене не забули? 
    ⁃    Пан Аней? Мені здавалося, що у нас є домовленість, якої я чітко дотримуюсь увесь цей час. 
    ⁃    О, князю, та я ж просто привітатись і запитати, чи задоволені були ви тою експресивною експозицією, що я надіслав вам? 
Князь стис кулаки. 
    ⁃    Я вважаю, пане Аней, що ви гідно покарали зрадника князівства, через якого ми понесли величезні втрати. 
    ⁃    Радий це чути, князю, з ваших вуст! Сподіваюсь, що ми і надалі будемо дотримуватися наших домовленостей! А тепер, дозвольте мені піти. Вир… Лен… 
Я на прощання помахав їм рукою і пішов геть. Сволотам іноді варто нагадувати про справедливість у цьому світі. 
    ⁃    Грейс, вибач, та наразі я ще не можу вбити цього виродка. - прошепотів я тихо до себе. 
Пізньої ночі ми лежали з Мією у ліжку. 
    ⁃    Памʼятаєш, я обіцяв тобі, що заберу з собою, коли стану достатньо сильним? 
Вона повернулася і спершись на лікоть зазирнула мені у вічі. Густі руді локони впали на мою щоку. 
    ⁃    Гадаю, час прийшов. Підеш зі мнемо? 
Мія обійняла мою голову, притиснувши до грудей. 
    ⁃    Я так довго чекала цієї миті! Так.  Куди скажеш. 
Вранці я зайшов у кабінет до Хека і мовчки сів у крісло. 
    ⁃    Я вирішив питання з церквою. 
    ⁃    Таким чином, знов підставився під удар сам?
У мене не було відповіді на це запитання старого, тож я мовчав. 
    ⁃    Анею, я, звичайно, дуже ціную наші взаємини, але так далі не можна. Ти не повинен усе вирішувати за інших. Подивись, будь ласка, на ситуацію з моєї сторони. От я мав скоро померти, але ти відстрочив цю подію на десять, якщо не більше, років. Чи вдячний я за це? Та на такий подарунок я навіть не сподівався. Але, що ти робиш далі? Ти йдеш, і за мене береш провину перед церквою. Як я маю реагувати? Як я маю себе почувати? Як нікчема? Нікчема, якій благодійник подарував життя і узяв наслідки на себе? Чому ти так вчинив зі мною? 
Я був здивований і, навіть, трішки обурений цими словами. 
    ⁃    Тому, - я трішки підвищив голос - що наслідки ці я здатен витримати. 
    ⁃    Ага, а я, виходячи з твоїх слів, ні. Ну, то ти в нас зараз Бойовий Предок, а я хто? Та так, ніхто…
Дідько, ця розмова точно пішла шкереберть. 
    ⁃    Вибач, я не думав, що ти це саме так сприймеш, Хек. Я в жодному разі не хотів тебе образити. 
    ⁃    Ех! Та пусте, забули. Ти ще молодий, тому маєш право робити помилки. 
Ми знов замовили на деякий час. 
    ⁃    Я так розумію, ти зібрався їхати? 
От як старий бачить мене наскрізь? Я злегка кивнув головою. 
    ⁃    Це знов через церкву?
    ⁃    Не зовсім. Частково, можливо, воно й так, але мені вже й справді пора повертатись до Льготе, там є справи. Я заберу Мію з собою? 
    ⁃    Та будь ласка, бо останні два дні вона мене лякає. Здається, вона так і не переконалася, що я це я. Не хочу ранком прокинутися з діркою у горлянці. 
    ⁃    Ха-ха-ха, та то вона шуткує! 
Погляд Хека прямо кричав, наскільки я дурний. 
    ⁃    Старий, а як там дочка Грейс? У мене, нажаль, не вийшло сповістити її батька. 
    ⁃    Не турбуйся, з нею усе гаразд, працює у гільдії. А на рахунок її батька, ти дійсно вважаєш, що він не знає? 
Я подивився на нього, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі. 
    ⁃    Це було останнє бажання Грейс, тож я маю це зробити. 
    ⁃    Воля твоя, Аней…
    ⁃    Хек, можливо, наступне запитання буде недоречним, але мені важлива твоя думка. 
    ⁃    Слухаю. 
    ⁃    Чи є ймовірність похитнути абсолютну владу церкви у імперії грішми? 
Старий відкинувся на кріслі і деякий час мовчав. 
    ⁃    Ні. 
    ⁃    А якщо, наприклад, купити пару гільдій Північної Імперії? Це ж дасть важелі впливу на політику церкви у цьому регіоні і, можливо, надасть змогу змінити деякі правила. 
    ⁃    Анею, послухай, по-перше, тобі ніхто не продасть навіть долю у гільдіях. Це не так працює. А по-друге, церква керує континентом, що то для неї якась імперія? І діло тут не в грошах, абсолютно не важливо, скільки у тебе їх є. У церкви Білих Близнюків є два боги. Не таких, як Око Судді, котрого ніхто не бачив, а два справжнісіньких, чорт забирай, боги, котрі нерідко спускаються на континент особисто. Аней, ці боги… це чиста сила, могутнішої за яку не існує. Чи можна на цю силу впливати грішми, чи іншим чином? Гадаю, ти і сам добре знаєш відповідь на це питання. 
Я сидів пригнічений. Боги… боги таки існують. 
    ⁃    Гаразд. Та один варіант я все ж таки бачу. 
Хек зацікавлено подивився на мене. 
    ⁃    Самому стати богом. 
Я гадав, що він засміється, але цього не сталося, він був дуже серйозним. 
    ⁃    Аби мені сказав таке хто інший, я б вже служку відправив до гільдії цілителів. Але ти інший. Я навіть вірю, що богом, рано чи пізно, тобі доведеться стати. Ну, звичайно, якщо будеш обережним, доки не набереш сили, щоб протистояти богам відкрито. 
    ⁃    Ха, старий, не чекав такого від тебе. 
Ми вдвох весело розсміялися. 
Увесь залишок дня я спостерігав, як Мія прощалася з колегами та обносила гільдію Хека, тягнучи до сховища усе, що їй сподобалось.  Жінки то страшна сила. 
Ранком наступного дня, ми вирушили до Льготе. Дорогою Мія майже увесь час дрихла. По гарній погоді - на тентованому даху воза, гріючись на сонечку, коли ж набігали хмари чи починав накрапувати дощ - залазила усередину. Коли ж не спала, то або готувала смаколики, або затягувала мене всередину воза для пустощів. Так чи інакше, але доводилося робити зупинки значно частіш, аніж коли я їхав сюди. 
    ⁃    Ми можемо зупинитися тут на день-другий? - запитала вона, коли ми вʼїхали до туманного лісу. 
    ⁃    Щось сталося? 
    ⁃    Хочу потренуватися трохи. 
    ⁃    Мала, ти вже Бойовий Майстер, монстри першого та другого класу заслабі для тебе. 
Мія надулася, тож я чортихнувся та зупинив воза на узбіччі. 
    ⁃    Давай, уперед. 
    ⁃    Дякую! 
Вона зняла чобітки і почала трансформацію. Очі її збільшились, на щоках виросли тонкі довгі вуса, за губами сяйнули ікла. На пальцях рук та ніг зʼявилися довгі гострі кігті. Вона присіла, збираючись стрибнути з воза. 
    ⁃    Гей, ти що робиш? 
    ⁃    Як що? Полювати збираюсь! 
    ⁃    Ти давай, забавки дитячі свої припиняй, а бери кинджали до рук і тренуйся з ними. 
    ⁃    Але ж я кішколюд! 
    ⁃    То й що? 
    ⁃    Мої кігті - то і є моя зброя!
    ⁃    Мія, кігті то не зброя.  Бери кинджали кажу. 
    ⁃    Та що ти знаєш про нас, кішколюдів?! 
    ⁃    Гаразд, про вас я й справді не знаю. - я виліз з воза - Атакуй мене кігтями, я не буду ухилятися чи атакувати. Якщо зможеш хоч подряпати мене - не буду змушувати тренуватися з кинджалами. 
Я зняв плащ та сорочку і став у кількох метрах від возу. Я взагалі нічим не ризикував, занадто різним був рівень сили. Не знаю, чи усвідомлювала це Мія, та вона кинулась на мене як дикий звір, наносячи удари кігтями у тулуб та голову. Вона зупинилась за кілька хвилин, зрозумівши, що то усе марно. 
    ⁃    От бачиш? А тими кинджалами можна легко поранити Бойового Предка, чи навіть вбити. 
    ⁃    Правда? 
    ⁃    Так, я не став би тебе дурити. То зброя сьомого класу, звісно вона небезпечна для Предків навіть у руках Бойового Майстра. 
Тут я трішки перебільшив, звичайно. У Бойового Майстра занадто мала швидкість ударів, щоб дістати Бойового Предка. Але самі кинджали без сумніву небезпечні. 
    ⁃    Гаразд. 
Вона прибрала кігті з рук, та лише з них, витягнула кинджали і стрибнула у ліс. Я слідував поодаль неї, спостерігаючи як вона полює. А нічо так, відсутність технік вона компенсувала звірячою силою та спритністю. А от аби її ще й навчити… Я трохи не облизнувся. 
Якби її спритність підсилити моєю технікою послідовних кроків… Я не був певен, адже трансформовані мʼязи кішколюда трішки відрізнялись від людських. Чи можна пристосувати? Усі кілька годин, на протязі яких Мія ганялася за монстрами я спостерігав, як працює її скелетно-мʼязова система і розмірковував яким же чином то зробити. І, здається, у мене вже було рішення. 
    ⁃    Ну як тобі? - Мія нарешті повернулася до воза. 
    ⁃    А знаєш, я навіть здивований, дуже добре. 
Вона прибрала трансформацію, наблизилася та почала грайливо смикати мою сорочку. 
    ⁃    Правда? Навіть нагорода буде? 
    ⁃    Буде! Обов’язково буде, але не зараз. 
Я зробив паузу, спостерігаючи як на її обличчі зʼявляється розчарування. 
    ⁃    Памʼятаєш мою техніку послідовних кроків? Хочеш спробувати вивчити її?
    ⁃    Оооо! Так, звичайно, дуже хочу! 
    ⁃    То дивись уважно, я зараз покажу, а потім поясню тобі, як підлаштувати техніку під тебе. 
Я відійшов від Мії і зробив перший послідовний крок. Вона дивилася дуже уважно. Я повторив ще кілька разів, доки вона не зрозуміла базові принципи цього кроку. Після чого я повернувся до неї і узявши обома руками за стегно, почав повільно опускати руки до низу, послідовно натискаючи аурою на ті ділянки мʼязів, які потрібно активувати кожен у свій проміжок часу. 
    ⁃    Зрозуміла? - запитав я, коли мої руки зупинились на її стопі. 
    ⁃    Ага!
    ⁃    А тепер знову трансформуй ноги і спробуй, я хочу подивитись. 
Мія приготувалась і спробувала зробити крок, та натомість впала і покотилася по землі. 
    ⁃    Не виходить…
    ⁃    Руда, кігті на ногах зроби коротшими, ти ж мов плугом тут дорогу зорала! 
Вона озирнулась назад і розреготалась. Лишенько, та шо ж з тобою робити. 
    ⁃    Вставай і спробуй ще раз. 
Тренування кроку затяглося на кілька годин, я зупинився, лише коли побачив що вона вже як віхоть. Ну, можна сказати, що для першого разу непогано. Мія ледве дошкандибала до воза і одразу ж заснула. Мда, а от над її витривалістю потрібно попрацювати. Я сів на козли і рушив воза далі.