Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять шоста. Наречена. 

З того дня я почав тренувати руду по кілька годин на день. Вона просиналася зранку, снідала, після чого я викидав її з воза на пів години, щоб вона бігла поруч, а потім зупинявся на узбіччі і тренував її до обіду. Після обіду Мія, зазвичай, залазила на дах возу і спала там, аж доки сонце не сідало, після чого вона поверталася всередину і спала вже до ранку.  Таким чином, коли ми доїхали до воріт Матану, Мія могла легко використовувати перші три послідовні кроки. Тепер, навіть з малою частиною техніки, вона стала дійсно грізним противником у своєму класі. 
Я показав охороні золотий знак гільдії авантюристів Вангану і нас пропустили у місто. Я відразу ж направив воза до дому вчителя, цікаво, як він там. Я просканував усе місто, намагаючись відшукати його ауру. На мій подив, нічого не знайшов. Дивно, з силою Бойового Предка, він би не зміг приховати її від мене. Це можливо було лише у двох випадках: перший - вчитель змив стримуючі його печаті і повернувся на рівень Бога Війни, і другий - його не було у місті. Відчуваючи якусь дивну тривогу, я пришвидшив монстра, щоб якнайшвидше дістатися до дому. 
Моя тривога не була даремною - ще за кілька кварталів я помітив величезний камʼяний куб на місті, де мало бути подвірʼя вчителя. Та що за чортівня тут відбувається? Дійсно, на ділянці лежала камʼяна брила ідеальної кубічної форми, вкрита розписом з незнайомих мені рун. Вона начебто була акуратно покладена сюди, бо не лише сусідні будівлі анітрохи не постраждали, а навіть ворота стояли наполовину вцілілими. 
Мія визирнула на мене з воза. 
    ⁃    Щось не так?
    ⁃    До біса не так. Це будинок мого вчителя. 
Вона на хвилину замислилася. 
    ⁃    Цей камінь?
    ⁃    Та ні, камінь якраз розчавив будинок. 
Я узяв віжки до рук і повів лівзі до садиби Тота з Суі. Ворота їх садиби відкрив переляканий слуга. 
    ⁃    Вибачте, мене Анеєм кличуть. Я друг молодих пана Тота та пані Суі, чи не можуть вони мене зараз прийняти? 
    ⁃    Зачекайте тут. 
Слуга зачинив ворота і пішов. За кілька хвилин він повернувся і розчахнув їх навстіж. Я віддав йому віжки і ми з Мією пішли до головного будинку. 
Я обійняв Тота, що вийшов зустріти нас на ґанок. 
    ⁃    Привіт, друже! Як ти? Як сестра? 
Я подивився на його праву руку, замість якої був механічний протез високого класу. 
    ⁃    Привіт, брат! Нарешті ти повернувся! 
Він витягнув листа зі сховища, та простягнув його мені. 
    ⁃    Це від Крука, не хвилюйся за те - Тот кивнув у сторону камʼяного куба. 
    ⁃    Та що тут взагалі сталося? Доречі, це Мія, моя подруга, при ній можна говорити відверто. 
    ⁃    Добре, ходімо всередину, поговоримо там. 
Ми пішли до вітальні. 
    ⁃    Близько двох років тому, посеред ночі, твій вчитель постукав мені у вікно і віддав цього листа для тебе. І сказав, що все гаразд. Але зранку у Матані зʼявився Бог Війни, що його розшукував, і все завершилося тою каменюкою на даху будинку твого вчителя. 
Он як. Така поведінка, коли зі злості руйнуєш будинки, свідчить про щось особисте. Крук, у що ж ти вплутався? Сподіваюсь, що ти живий. Одного Бога Війни буде замало, щоб тебе загнати у глухий кут і вбити. 
    ⁃    Це тоді ж сталося? - запитав я вказуючи на його руку? 
Тот глянув на свій протез. 
    ⁃    Ох, ні, це зовсім інша історія. 
    ⁃    Тот, скажи мені правду. 
    ⁃    Я тобі правду кажу. 
    ⁃    Я ж і Суі можу запитати, на відміну від тебе, вона мені довіряє. 
    ⁃    Я довіряю тобі, Аней! Просто пообіцяй, що триматимеш себе у руках і не влаштуєш різанину, як на змаганнях. 
    ⁃    Та я спокійний як отой камінь! - я махнув у сторону брили, що закривала вид з вікна. 
    ⁃    Це Бургун зробив. 
    ⁃    Що за Бургун ще? Не чув за такого. 
    ⁃    Памʼятаєш того блондина з гільдії ремісників? 
Я пригадав сутичку зі списом. Я памʼятав не лише морду того чорта, а ще й ауру. На відміну від мого вчителя, блондинчик був у місті, кілометрах в десяти од мене. 
    ⁃    Що? Це сталося через ту сутичку? Та я тому вилупку зараз макітру відірву! 
    ⁃    Стій, Аней, той випадок тут ні до чого! 
    ⁃    Гаразд, слухаю. 
    ⁃    Після того як твій вчитель зник, Бургун почав залицятися до Суі. Спочатку він вів себе пристойно, та чим далі, тим нахабніший він ставав. Суі уникала його як могла, не відповідаючи йому взаємністю. 
Я знов почав закипати. Ну що ж за вилупок? 
    ⁃    Одного разу, він прислав так званих «сватів», що прийшли за сестрою. Суі тоді втекла, а я з батьком та охороною намагався їх затримати. І от… Батько загинув, а я став калікою. 
    ⁃    Що зараз з Суі? 
    ⁃    Не хвилюйся, з нею усе гаразд, вона у магічній академії, там Бургун її не дістане. Та сам розумієш, вийти вона звідти не може. 
    ⁃    А що каже королівський двір чи церква? 
    ⁃    Абсолютно нічого. Що для них життя якогось голови ремісничого цеху? Пил…
    ⁃    Сімʼя Бургуна якась важлива для міста? 
    ⁃    Так, його батько то голова гільдії алхіміків. 
Я напружено думав. Розлючена почутим Мія гнівно зиркала на мене, чи лишу я то так. 
    ⁃    У Бургуна є сестри? 
    ⁃    Нащо то тобі? 
    ⁃    Кажи вже, потім поясню. 
    ⁃    Так, роки три тому у їх сімʼї зʼявилася донька. 
Я криво посміхнувся. В мене був план. 
    ⁃    Тот, у мене є прохання. 
    ⁃    Кажи, допоможу чим зможу. 
    ⁃    Таяк будинок мого вчителя трішки непридатний для проживання, допоможи мені з Мієчкою купити поблизу садибу з гарним майданчиком для тренувань, та винайняти слуг для хатніх робіт. 
Я витягнув кошіль з десятком тисяч золотих і дав його дівчині. 
    ⁃    Анею, ти можеш зупинитися у мене, не треба…
    ⁃    Мія, вам пора вже йти, я хочу ночувати сьогодні вже у своєму будинку! 
    ⁃    Так пане! Буде виконано, пане! 
Вона схопила Тота попід лікоть і потягла надвір, я вийшов услід за ними. Визначив точно, що блондинчик знаходиться вдома. Вибачте, вчитель, але ви б точно схвалили мої дії. 
    ⁃    Аней, ти куди? - у голосі хлопця я чув паніку. 
    ⁃    Свататись!
Я стрибнув у повітря. 
А непоганий маєток у голови гільдії алхіміків. Може, варто його експропріювати? Та ну, дурниці, я прийшов сюди влаштувати трощу, тож вона буде. Я ударом аури розніс на друзки двері головного будинку і зайшов усередину. Кілька охоронців кинулося до мене, та я майже лагідно відправив їх у політ. 
    ⁃    Уся сімʼя голови гільдії, до мене! Негайно! - я гаркнув так, що аж черепиця з даху посипалася і шибки повилітали. 
Навряд чи хтось у маєтку цього не чув, чи посмів би не послухатись. Першим прийшов голова з сином. Дідько, та малий же був точнісінькою копією свого татка. 
    ⁃    Пане, - голос голови тремтів - я не знаю, чим міг вас образити, та вибачте мене! 
    ⁃    Ну що ви, любий тестю, які образи між членами однієї родини? Ну, то де моя наречена? Чи я занадто тихо попросив зібратися усім членам родини?
На цьому моменті Бургун мене нарешті упізнав, з його штанів потекла жовта вонюча цівка, що швидко перетворилася на темну пляму на червоному килимі. Голова це помітив. 
    ⁃    Тесть? Наречена? Пане, я вас не розумію, у мене є донька, але їй лише три роки, вона ще замала для заміжжя! 
    ⁃    Любий тесть, то не є проблема, - я підійшов до нього і поклав руку на плече, від чого голова впав на коліна - ви ж знаєте, що чоловік дружину має виховувати, от я і вирішив попіклуватися про це заздалегідь. Я заберу вашу доньку і сам її виховаю. І зроблю це настільки уважно, настільки прискіпливо, що вона особисто усю вашу сімейку вилупків випатрає мов дохлу рибу! Як тобі така перспектива, любий тестю? 
    ⁃    Пане, за що ви так з моєю сімʼєю, поясніть?! 
    ⁃    За що? Та ні за що, просто вирішив одружитися зненацька… Хоча ні, є ще одна причина. Твій старший вилупок, здається, вже здогадався. Вірно я кажу, Бургун?
Патлатий мовчав, можливо, від страху голос втратив? Чи розум? 
    ⁃    Пане! - голова спробував вхопити мене за руку - Якщо мій дурний син щось утнув, то я все компенсую, лише скажіть! 
    ⁃    Компенсуєш, кажеш! - я вхопив його за чуба і підняв, щоб його очі були на рівні з моїми -  Твій байстрюк вбив батька моєї дівчини та скалічив її брата, бо хотів з нею побавитись! Так що ти, гнидо, компенсуєш мені? Тягни сюди свою доньку, вона тепер моя дружина!
Я опустив його і знову крикнув:
    ⁃    Якщо уся сімʼя голови не збереться тут зараз же, я вбʼю всіх присутніх у цьому маєтку!
За хвилину прийшла жінка з трирічною дівчиною. Я звірив аури, щоб мені не підсунули чужу дитину. 
    ⁃    О, а моя дружина досить мила, аж дивно бачити квітку у сімʼї вилупків. 
Я підійшов до жінки, відштовхнув її і узяв дівчинку на руки. 
    ⁃    Привіт мала! Як тебе звати? 
    ⁃    Осяя! - пролопотіла вона
    ⁃    Віддай мою доньку! - заверещала раптом жінка. 
    ⁃    Твою доньку? Люба теща, це моя дружина тепер, ти можеш котитися у дупу!
    ⁃    Грам! Зроби що-небудь! - вона почала кричати на голову гільдії - Хто це такий, і чому він забирає нашу доньку?!
    ⁃    Люба, то через Бургуна. 
Він коротко пояснив, що зробив їх син. 
    ⁃    Гей, йолопи, не треба робити вигляд, що ви цього не знали, коли навіть останній безхатько у Матані знає цю історію! Ви, брехливі гниди, мене нудить від вас, я пішов! 
Я рушив до виходу, але мати дівчинки вчепилася в мене. 
    ⁃    Будь ласка, пане, вона ж невинне дитя, накажіть нас, але не чіпайте її! Я все зроблю, що ви скажете! 
    ⁃    Усе, кажеш? - я зробив вигляд, що вагаюсь. 
    ⁃    Так, так пане, усе, що ви скажете! 
    ⁃    Гаразд. Приведіть сюди людей, хто влаштував напад на сімʼю моєї дівчини! У вас хвилина, час пішов. 
Треба сказати, вона впоралась швидше. Через хвилину перед мною стояли пʼять Бойових Майстрів вищого ступеня. Я не знав, це дійсно ті люди чи ні, але їх погляди на Бургуна були досить красномовні. Я розвернув малу на руках, щоб вона бачила лише моє плече і заткнув їй аурою вуха. Після чого вказав на тих пʼятьох пальцем:
    ⁃    Ви знаєте, чому зараз здохнете? 
Відповіді я чути не готів, тому опустив палець і розчавив їх як гнилі томати. Мати Бургуна впала на дупу. 
    ⁃    Я виконала ваш наказ, віддайте тепер дочку. 
    ⁃    Що? Ти думала, що це все? Так просто? Що шістки здохнуть, а ви ні? Ти зовсім дурепа? 
    ⁃    Пане, що ви ще хочете? 
Я витягнув зі сховища кинджал і кинув його на підлогу. 
    ⁃    Зараз ти переріжеш своєму вилупку горлянку, а голова сам собі відріже праву руку у лікті. І тоді все стане справедливо, і я піду, більше нікого не чіпаючи. 
    ⁃    Пане…
    ⁃    Негайно! - гаркнув я. 
Осяя заплакала, але то було мені лише на руку. Жінка мов у трансі схопила побілілими пальцями кинджал і пішла на свого сина.  
    ⁃    Ні, мамо! Ні, я ж теж твій син! Мамо, зупинись!
Голова гільдії спробував її зупинити, та вона відштовхнула його і вистромила кинджал Бургуну у груди. Той захрипів, падаючи навзнак на підлогу. 
    ⁃    Я сказав, перерізати горлянку, дурепа! 
На мить вона зиркнула на мене скаженими очима, та знову вхопилася за кинджал і почала відрізати голову рідному сину. 
    ⁃    Досить! Дай кинджал свому чоловікові, його черга! 
Сидячи на підлозі вона простягла закривавлений кинджал Граму. 
    ⁃    Ріж! Ріж, бо то твоя вина! - кричала вона йому - То ти йому усе дозволяв, прикриваючись статусом! Рііііж!
Зблідлий Грам узяв зброю і за кілька секунд роздумів одним вправним рухом відтяв свою праву руку у лікті. 
    ⁃    Ми виконали ваші умови, пане! - сказав він затискаючи лівою рукою вени на культі. 
    ⁃    Гаразд, я більше нікого тут не чіпатиму. 
Я рушив до виходу з дівчиною на руках. 
    ⁃    Куди ви її несете? Ви обіцяли не забирати доньку. -  кволим голосом запитала її мати. 
    ⁃    Лишу її біля паркану, не хочу, щоб вона бачила вас такими, вилупки…
Як і сказав, я поставив малу на ноги біля воріт і прибрав затички з аури від її вух. 
    ⁃    Ну, бувай, Осяя, щасти тобі! 
    ⁃    До побацєння!
Яка ввічлива мала. Дивно, що у такій сім’ї вродилася. Я помахав їй рукою і стрибнув у повітря у сторону дому Тота. 
Його та Мії ще не було вдома, тож віднайшовши їх аури я пішов до них. 
    ⁃    А ти вмієш тринькати гроші! 
Злякав я Мію, тихенько підкравшись ззаду. 
    ⁃    Ой! Пане! Та усього дві тисячі! 
Вона махнула рукою навколо. Садиба дійсно була розкішною. 
    ⁃    Ну, то коли весілля? - вирішила вона шпиньнути мене. 
    ⁃    О, вибачте, та його доведеться скасувати, я трішки горщики побив з тестем, тещею та шурином. 
    ⁃    Аней! - Тот зблід - Ти що, усю їх сімʼю…
    ⁃    Ні, дурень! Лише вилупка Бургуна, та й то, його вбив не я, а теща. 
    ⁃    Господи, Аней, та що ж ти там влаштував…
    ⁃    Не повіриш, там відбулася справжня сімейна драма, гідна столичної опери! Гадаю, скоро підуть плітки містом, і тоді ти сам усе почуєш. 
    ⁃    Дякую, Аней! 
    ⁃    Та годі. А зараз тобі з Мієчкою краще піти, бо я там трішки наслідив аурою, тож сьогодні-завтра, можливо, мене відвідають незвані гості, не хочу щоб вас зачепило. Мія, поживеш кілька днів у Тота, зрозуміла? 
    ⁃    Так пане! Буде виконано, пане! 
Чому вона така весела? Знущається з мене? Та ще й цей тон…
    ⁃    Анею, гадаю тобі теж не слід їх чекати, тікай з міста! - Тот щиро за мене хвилювався. 
    ⁃    Ти справді так думаєш? - я вивільнив усю свою силу, але так щоб їх не травмувати. 
    ⁃    Ох, пане! - Мія трохи зігнулася і ляснула Тота по потилиці - Мій пан Бойовий Предок вищого ступеня, хто йому тут що зробить?!
Я прибрав ауру. 
    ⁃    Бойовий Предок? Аней, ти знову мене дивуєш! 
    ⁃    Ну годі, годі, вам вже треба йти звідси. 
Нарешті випхавши їх на вулицю, я зачинив ворота і сів на ґанку свого нового будинку, щедро розповсюдивши свою ауру навколо, щоб гостям не довелося довго мене шукати.