Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko 📚 - Українською

Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Становлення Бойового Мага" автора Andrii Noshchenko. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32
Перейти на сторінку:
Глава 27 - 28


Глава двадцять сьома. Церковник Білих Близнюків. 

Час повільно йшов, нічна темрява спустилася на землю, а гості затримувалися. Що вони прийдуть, я не сумнівався, адже я зачепив одну з поважних сімей Матану, тож а ні королівський двір, а ні церква не могли того так лишити. Баланс сил регіону було порушено. Мною. Чи хвилювався я? Ні. Ще зі змагань я запамʼятав, що на усе королівство є лише зо два десятки Бойових Предків, і навряд чи усі вони вищої ступені, таких мають бути лічені одиниці. Звичайно, є ще маги, але вони, зазвичай, дистанціюються від місцевих розборок, якщо воно їх не чіпає. Ну і церква. Але, якщо вчитель не боявся тоді сутички з церквою, то і мені не варто. Навряд чи у Матані є  зараз хтось занадто сильний з представників духовенства. Загалом, я самовпевнено вважав, що на теренах цього королівства сильнішим за мене був лише Крук. На крайній випадок я мав золоту табличку гільдії авантюристів, тож якщо ситуація почне розвиватися кепсько, я завжди зможу зробити її патовою, перевівши розгляд справи на рівень Північної Імперії. Так, для Імперії мій статус був не нижчим, за статус будь якого голови гільдії у королівстві Льготе. 
Я відчув, що до мого дому швидко наближаються двоє. Бойовий Предок вищого ступеня і знайомий мені голова гільдії алхіміків. Здається, мене тут взагалі ні в що не ставлять, з такими то силами… Вирішили мене язиком затеревенити? Бойовий Предок атакував мене аурою за кількасот метрів. Слабенько, незважаючи на схожий з моїм рівень, суперником він мені не був. Я граючись стримав його атаку, не виказуючи свою повну силу. Ха! Я розгледів чорний одяг, як у настоятеля Крама, на одутлому невисокому чоловʼязі середніх літ. Церковник, ну звісно, хто б ще. 
    ⁃    Вечір добрий, шановні гості, чим завдячую вашій тут появі? 
Я відверто знущався з них, вдаючи повне нерозуміння. Голова гільдії мов сказився від цього і заверещав, вказуючи на мене пальцем лівої руки: 
    ⁃    Він! Шановний Амон, це він вбив мого сина, і позбавив мене правої руки! 
Я подивився на Амона уважніше. Дивна у нього аура. Не цільна, а як наче з домішками інших. Що ж не так? 
    ⁃    Здайся, і ходи за мною! - церковник заявив це нахабно, мов якійсь худобі. 
    ⁃    Хооооо? Чому я маю то робити? 
    ⁃    За вбивство членів родини голови гільдії алхіміків, тебе буде покарано!
Він спробував притиснути мене аурою, та вона затріщала і розбилася об мій захист. Я ще більш уважно придивився до неї зблизька. Наче іржаві відголоски крові у ній. Що це? Такого не мало бути. 
    ⁃    Вбивство? Шановний, здається, ви були уведені в в оману тою собакою, що поруч з вами. Я не вбивав жодного члена родини голови гільдії алхіміків. 
    ⁃    Нахаба! - зревів Амон і наблизився, атакуючи мене з усієї сили. 
Будівлі у моїй новій садибі пішли тріщинами і почали руйнуватися. Ах ти ж сучий потрох, я дві тисячі золотих щойно за неї виклав! 
    ⁃    Зачекайте, шановний, але це дружина голови вбила його сина на моїх очах, а потім він сам відтяв свою руку, повірте! 
Зараза, я продовжив цю гру у піддавки, лише щоб розібратися у тому, чому ж його аура так мене бентежить, аж до нудоти. Аура крові? Аура жертви? Ні, дідько! Аура жертв, уривки аури кривавих жертв у його власній! Це криваве жертвоприношення, коли отримувач жорстоко вбиває жертву, забираючи частину його сили! Ах ти ж гнила гнида!
    ⁃    Шановний Амон! Вбийте цього вилупка! - голова продовжував тицяти у мою сторону пальцем. 
Я перестав прикидатися нікчемою. 
    ⁃    Цього достатньо. 
Перший послідовний крок. Я миттєво опинився поруч з головою гільдії і відірвав йому ліву руку по плече. Грам збирався закричати від жаху та болю, але я вдарив по ньому його ж рукою так, що той покотився по землі. Амон спробував допомогти йому, але відлетів аж до паркану від мого удару кулаком у його груди. Я наступив на спину Грама і злегка натиснув, ламаючи йому поперек і кістки тазу. Хрускіт кісток перекрив собою гучний крик Грама. Амон атакував мене жагою крові. 
    ⁃    Ха! І це ти називаєш жагою крові? Той, хто вбиває лише безпомічних жертв, хоче нашкодити мені жагою крові? Дивись, гнидо, що таке справжня жага крові!
Я вивільнив її усю, усю ту, що так довго розвивав, нищачи мільйони монстрів і сам ходячи по лезу між життям та смертю. Церковник заволав від болю у всю горлянку. Я не знаю, що він там бачив під моєю жагою крові, але якщо я ледь не вбив нею мага восьмого кола, то нікчемний Бойовий Предок нічого не міг протиставити. 
Я повільно підходив до Амона, що корчився від болю під парканом. Його завивання вже різали мої вуха, та я лише потроху збільшував тиск, спостерігаючи, як він роздирає нігтями собі скроні до кісток. Здається, з нього досить. Я прибрав тиск, вхопив напівпритомного церковника за комір і потягнув його до ледь живого Грама, що ще дригався посеред двору. 
    ⁃    Сволота, та ти ж обісцявся! - я зморщив носа від стійкого запаху сечі, котрою тхнув Амон. 
Кинувши його тушу поруч з Грамом, котрий вже конав від втрати крові, я витягнув золоту табличку і сунув її під носа церковнику. 
    ⁃    А тепер слухай сюди, гівнюк ти обісцяний. Здається мені, що ти трохи перевищив свою компетенцію. Тож, ти зробиш наступне. 
Я перервався і розчавив голову гільдмайстру гільдії алхімії, щоб той не заважав мені своїм хрипінням. 
    ⁃    Ти зараз же закриєш цю справу і напишеш усі потрібні доповіді нагору. Напишеш, що голова гільдії увів тебе в оману, звівши поклеп на невинну людину, за що його і було покарано. 
Я кивнув у бік безголового тіла. 
    ⁃    А потім, вилупок, ти почнеш бігти. Бігти якомога далі від мене, бо я добре розгледів твою ауру, що аж горить слідами жертвоприношень. А я такого не прощаю. Тож бігти тобі, не зупиняючись, до кінця твого нікчемного життя. Запамʼятай, рано чи пізно я тебе наздожену, і тоді ти здохнеш. Здохнеш так жорстоко, що усі твої жертви будуть сміятися від задоволення. Уяснив? 
    ⁃    Так, пане, так!
Церковник тремтів від болю та жаху. 
    ⁃    А тепер пішов звідси!
Амон почав відповзати від мене у бік воріт. 
    ⁃    Стій! - зупинив я його - Ти мені винен за руйнування! 
Я обвів рукою навколо. Той вилупок закляк на місті, можливо, навіть не розуміючи чого я хочу. 
    ⁃    Ну що за блазень!
Я підійшов до нього і відірвав йому пальця, на якому був перстень сховище. 
    ⁃    Розблокуй! 
    ⁃    Провалюй! - гаркнув я на нього після виконання моєї вимоги. 
Все стихло. Я повернувся до напівзруйнованого ґанку і присів. Подивився навкруги. Ех, здається, тут тепер потрібен капітальний ремонт садиби. 
    ⁃    Дідько! 
Я вилаявся у розпачі, та встав на ноги і пішов до тіла, що лежало посеред двору. Активував магію другого кола і спалив вщент той непотріб закляттям вогняної стіни. Раптом, після того, як вже деактивував магічне коло, згадав за ліву руку небіжчика, котру я кинув десь поодаль. 
    ⁃    Я такий затурканий, такий затурканий! - пожалів сам себе вголос. 
Знайшов кінцівку і навіть персня сховище на ній, та спалив, після привласнення трофея. Сподіваюсь, грошей там вистачить на ремонт. 
Ну що ж, заночувати на цих руїнах я не хотів, тож пішов до садиби Тота. 
Він з Мією сиділи у їдальні над залишками вечері. 
    ⁃    А мені?
    ⁃    Пане, вам то буде зайве!
Мія підтягла до себе ближче ті горнятка, у яких ще лишалися хоч якісь страви. В мене з того нахабства аж щелепа звисла. 
    ⁃    По дупі отримаєш! - я швидко вхопив один з горщиків і сів за інший край столу. 
Ммммм, щось тушковане, з мʼясом… я взяв виделку і почав їсти. Дві пари очей вперлися у мене та чекали розповіді. Ні, ну насолодитися вечерею під таким тиском було просто неможливо. 
    ⁃    Гаразд, я все владнав, добре? 
Здається, не допомогло. Їх очі палали жагою подробиць. 
    ⁃    Мій невідбувшийся тесть крякнув, а церковника, що прийшов з ним, я відпустив. Справу буде закрито. 
    ⁃    Нє, за такий виступ аплодисментів вам, пане, не буде! - Мія повернулася до вечері. 
Та й грець з ними, не так вже й хотілося. 
    ⁃    Тот, я знову до тебе з проханням. Моя нова садиба зараз, так би мовити, потребує невеличкої реконструкції. Допоможеш? 
    ⁃    То не проблема. 
    ⁃    Ти казав, що від батька у тебе лишився ремісничий цех? 
    ⁃    Так, але скажу відверто, зараз там діла йдуть не дуже. Люди не хочуть мати справ з ворогами гільдії алхіміків, сам розумієш. 
    ⁃    О, за це не переживай, гадаю, на днях це зміниться. А на чому саме спеціалізується виробництво? 
    ⁃    Одяг та маріонетки для сільського господарства. 
    ⁃    А чи можна перепрофілювати виробництво? 
    ⁃    Наприклад? 
    ⁃    Бойові маріонетки. 
Тот замовк. Я чекав що він скаже. 
    ⁃    Це, звичайно, можливо, але потребує шалену кількість грошей. 
    ⁃    Тот, аби у мене не було грошей, я б до тебе не звертався з цим питанням. 
    ⁃    Якого класу маріонетки тобі потрібні, та у якій кількості?
Я витягнув списа і показав йому. 
    ⁃    З цього металу. Але ядра всередині будуть шостого і сьомого класу. 
    ⁃    Якби просто з цього металу, то не проблема, це третій клас. Він хоч і не дешевий, та на ринку його достатньо. Але де узяти ядра? 
    ⁃    Ядра я вам надам у повному обсязі. Мені потрібно десять тисяч шостого класу і десять тисяч сьомого. 
Тот трохи з-за столу не впав. 
    ⁃    Двадцять тисяч? Ти Імперію вирішив захопити? Шостий та сьомий класи, вони по силі рівні Бойовим Предкам нижньої та середньої ступені! 
    ⁃    Не хвилюйся, я не збираюся воювати проти Північної Імперії, у мене інші плани. То що, берешся? 
Дивлячись, як він сумнівається, я витяг сховище голови гільдії алхімії та висипав на стіл кілька десятків тисяч золотих монет. Усі заощадження небіжчика. 
    ⁃    Це аванс на розробку дослідних зразків. Я буду їх випробувати до запуску у серію. 
Тот заворожено дивився на гору золота на столі. 
    ⁃    Домовились…
    ⁃    От і добре. Мія, ходімо спати. 
Що сказати, я хотів підтримати друга, але просто за так грошей би він не узяв. А маріонетки? Та й біс із ними, знайду їм використання. 
У ліжку я відкрив лист вчителя, слів там було небагато, здається, він добряче поспішав. 
«Мій дорогий і єдиний учень!» Нічого собі Крука понесло. «Я сподіваюся, що у тебе усе гаразд, і ти вже досяг рівня Бойового Предка вищого ступеня, якщо читаєш цього листа». Ну, цілком логічне сподівання. Навіть очевидне. «Тим часом, у мене зʼявилися деякі невідкладні справи, через що я вимушений на невизначений час покинути Матан, але сподіваюсь, що зможу повернутись раніше за тебе.». Ей, альо, аби ти раніше повернувся, то як би я це читав? Де логіка? «Якщо ж ні, то прошу тебе, учню мій, будь у місті, вище голови не стрибай і щодня старанно тренуй техніки, що я тобі лишив. Дочекайся мене, я обов’язково повернусь!».
Ех, вчитель-вчитель, то що ж трапилось? Я покрутив лист у руках, чи нема там ще яких бува приписок, навіть просканував папір аурою у пошуку прихованого тексту. Нічого. Нічогісінько. Цей лист не мав абсолютно жодного сенсу, то нащо вчитель його лишив? 
Наступного дня я знову звернувся з питанням до Тота. 
    ⁃    Слухай, а як я можу потрапити на навчання до магічної академії? 
Він подивився на мене як на хворого. 
    ⁃    Я вже маг третього кола. 
Здається, він набув ще більшої впевненості у моєму діагнозі. 
    ⁃    Це правда! - Мія ще більше підлила масла у вогонь - Я на власні очі це бачила, до того ж не один раз. 
    ⁃    Ви знущаєтесь наді мною зараз? 
Я озирнувся, чи не забагато навколо сторонніх очей і активував магію одразу трьох кіл. Тот ошелешено дивився на три великі яскаво-червоні магічні печаті, котрі оберталися навколо мене. 
    ⁃    Що це за магія? 
Я створив льодяний спис, закляття третього кола. Усе навколо вкрилося товстим шаром білого інею. Не зупиняючись, пожбурив його у небо і там підірвав, через що, за кілька секунд потому, на двір садиби почав падати густий лапатий сніг. Я деактивував магічні кола. 
    ⁃    Ну що, впевнився? 
    ⁃    Так. Як ти це в біса робиш? Неможливо бути і магом, і воїном одночасно!
    ⁃    З огляду на мого пана, твоя інформація застаріла! - Мія вирішила втрутитись. 
Вона так пихато це сказала, наче сама володіла тою магією. 
    ⁃    Ти ж знаєш, щоб потрапити на навчання до академії, потрібно здати іспити, але вони вже минули, наступні будуть за кілька місяців. 
    ⁃    Я не маю стільки вільного часу. 
    ⁃    Інших варіантів не існує, тут діють чіткі та суворі правила. 
    ⁃    Я можу просто піти до академії і поговорити там з ректором, чи іншими людьми, що приймають рішення? 
    ⁃    Навряд чи тебе пустять. За ось так просто заходити на територію академії і просити аудієнцію можуть лише люди, що мають золоту табличку якоїсь з гільдій. 
    ⁃    Таку? - я показав табличку гільдії авантюристів Вангану. 
    ⁃    Твою ж! - Тот махнув рукою і пішов - Так. 
    ⁃    Що з ним? - запитав я у Мії. 
    ⁃    Ох, пане! - вона похитала головою і теж пішла геть. 
    ⁃    Народ! - крикнув я їм услід - А у який хоч бік до магічної академії? 
Вітер носив сніг порожнім двором. 
Ну, сам знайду. Я вийшов за ворота на вулицю та розпитав перехожих. Як виявилось, академія знаходилась не у місті, а за десять кілометрів на північ від нього. Щоб довго не вештатись дорогами, я стрибнув угору і пішов дисками з ущільненої аури, котрі створював сам на своєму шляху. 
А згори непоганий вона мала вигляд, можна навіть сказати, величний. Велетенська територія на схилі гори була огороджена як парканом, так і магічним барʼєром. Всередині огорожі дивним орнаментом було розташовано більше сотні будівель, основною з яких, і самою величною, була центральна, а інші, скоріш за все, допоміжні. Між цих будівель звивалися доріжки з персикової бруківки, що поєднували їх та чисельні тренувальні майданчики і стадіони під відкритим небом. 
На воротах, зачинених масивною кованою решіткою, стояло двоє чергових магів четвертого кола, ймовірно, вони були студентами академії. 
    ⁃    Доброго ранку! - я ввічливо привітався. - Чи можу я побачити декана, чи когось з ректорату академії? 
    ⁃    Дядю, йди гуляй звідси, тут не прохідний двір! 
Та що ж з цим світом таке? Чому на ввічливе прохання я завжди отримую лайно? Поки я роздумував над несправедливістю цього світу, один з чергових створив закляття вітрового леза і вдарив, цілячись мені у обличчя, а інший поставив між нами щит мани. Та ви задовбали. Я легко відбив лівою рукою вітрове лезо, а правою розбив щит. Ну що ж, я мав провчити двох щенят. Моментально опинившись поруч з ними, я почав щедро роздавати їм ляпасів, намагаючись не скалічити цих кволих дрищів. 
Відвівши душу, я витягнув золоту табличку і сунув їм під носа. 
    ⁃    А тепер, ви зрозуміли, кого тільки но атакували? 
Хлопці зо страху втратили свідомість. Принаймні, я так думав. Не від ляпасів же? Я ходив їх за одяг, та потягнув на територію академії, ногою відчинивши ворота. Дивно, але ніхто мене не зупиняв, хоча деякі люди бачили, як я волочив за собою студентів. Цікаві у них тут порядки. Дорога до головної будови академії виявилась не близькою, та я її здолав. Тут теж стояли чергові на варті, і от їм я й кинув ті два лантухи лайна, що усю путь тягнув за собою. 
    ⁃    Мені потрібно поговорити з ректором! - сказав я, тицяючи їм під носа табличку - а цих двох притримайте тут, я з ними ще не завершив. І не дайте їм втекти, їх аури, як і ваші, я запамʼятав. 
Чергові лише перелякано кивали. 
    ⁃    Проведіть мене хтось! - гаркнув я на них. 
Дивно, але така поведінка діяла безвідмовно. Один з чергових підхопився. 
    ⁃    Будь ласка, пане, йдіть за мною…
Ми піднялися широкими мармуровими сходами на третій поверх і пішли довгим напівтемним коридором під склепінчастою стелею. Побудовано та оздоблено тут все було дуже дорого, навіть той же княжий двір у порівнянні був звичайною халупою. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 31 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"