Читати книгу - "Доки кава не охолоне, Тосікадзу Кавагуті"

— Я так утомилася, — сказала Гіраї й зайшла, ледве переставляючи ноги.

Вона часто так ходила, але одяг на ній був не такий, як завжди. Замість притаманних їй ядучих червоних і рожевих спідниць, вона була одягнена в траурне вбрання. Бігуді теж не мала, її волосся було стягнуте у високий тугий вузол. Усім вона здалася геть іншою людиною. Гіраї, у чорному траурному одязі, важко опустилася за столик посеред кафе й підняла праву руку.

— Вибачай, що турбую, але мені не завадила б склянка води, — звернулася вона до Кеї.

— Ох… звісно, — сказала та.

Якось аж надто квапливо вона кинулася на кухню по воду.

— Хух… — протягнула Гіраї.

Вона випростала ноги й руки, ніби робила зарядку. На її правій руці теліпалася чорна сумочка. Негаре, який досі тримав баночку солі, і Когтаке, яка сиділа біля барної стійки, витріщилися на Гіраї, наче вона була якоюсь дивачкою. Кеї повернулася зі склянкою води.

— Дякую.

Гіраї поклала сумочку на стіл, узяла склянку і, на превеликий подив Кеї, випила її одним махом. Відтак стомлено зітхнула.

— Можна ще одну? — запитала вона, простягаючи склянку Кеї.

Жінка взяла склянку й знову побігла до кухні. Витираючи піт із чола, Гіраї ще раз зітхнула. Негаре не зводив з неї очей.

— Гіраї… — почав він.

— Так?

— Як би це сказати…

— Сказати що?

— Як би це сказати, що…

— Гм?

— Співчуваю твоєму горю…

Гіраї поводилася зовсім не так, як зазвичай поводяться люди в таких ситуаціях, тому Негаре довго добирав слова.

Когтаке ж не знала, що додати, лише схилила голову.

— Ти про Кумі?

— Так… Саме так…

— Ну, це було направду несподівано. Не пощастило, якщо можна так сказати… — Гіраї знизала плечима.

Кеї повернулася зі склянкою води. Трохи занепокоєна поведінкою Гіраї, вона теж, вручаючи їй склянку, ніяково опустила голову.

— Вибачай… Дякую. — Гіраї знову залпом випила воду. — Лікарі сказали, що удар припав на погане місце… тому їй так не пощастило, — додала вона буденно.

Звучало так, ніби вона говорила про те, що трапилося з якимось незнайомцем. Зморшка між бровами Когтаке поглибилася, коли вона трохи подалася вперед.

— Це було сьогодні?

— Що було сьогодні?

— Похорон, звісно.

З реакції Когтаке було зрозуміло, що її непокоїла дивна поведінка Гіраї.

— Ага… Погляньте… — Гіраї підвелася й закружляла на місці, демонструючи свій траурний одяг. — Мені пасує, еге ж? Як гадаєте, у такому одязі я виглядаю дещо похмуро? — Вона стала в позу моделі з рекламної брошури й напустила на себе гордовитий вигляд.

Сестра Гіраї загинула. Якщо це справді так, її неналежна поведінка переходила всі межі.

Добряче роздратована такою її безтурботністю, Когтаке не знаходила слів.

— Якого біса ти так рано повернулася?.. — Вона скривилася, ніби прикусила язика, щоб випадково не сказати: «Не дуже шанобливо щодо твоєї мертвої сестри, тобі так не здається?»

Гіраї облишила позування й ліниво опустилася на стілець. Потім підняла догори руки.

— Ох, річ зовсім в іншому… Про свій бар мені теж треба дбати… — відповіла вона, здогадуючись, що Когтаке мала на увазі.

— Та все ж…

— Будь ласка… Облиште цю тему.

Гіраї потягнулася до сумочки й витягла цигарку.

— То з тобою все гаразд? — запитав Негаре, обертаючи в руках баночку солі.

— Тобто? — Гіраї не хотіла відкриватися їм. З цигаркою в роті вона почала нишпорити у своїй сумочці. Мабуть, загубила запальничку й тепер гарячково її шукала.

Негаре видобув з кишені свою запальничку й подав її Гіраї.

— Але для твоїх батьків смерть сестри, напевно, стала страшним ударом. Чи не краще було залишитись і бодай якийсь час побути з ними?

Гіраї взяла в нього запальничку й прикурила цигарку.

— Ну, так… За інших обставин я так і зробила б…

Її цигарка яскраво горіла, поступово перетворюючись на попіл. Гіраї струсила його в попільничку. Цигарковий дим здіймався до стелі й розчинявся в повітрі. Вона спостерігала за його завитками.

— Але для мене там не було місця, — сказала Гіраї безбарвним голосом.

На мить здалося, ніби вони її не зрозуміли. Негаре й Когтаке дивилися на Гіраї спантеличено.

Вона це помітила.

— Мені не було де залишитися, — додала вона й затягнулася димом.

— Про що ти? — схвильовано запитала Кеї.

Гіраї відповіла на її запитання так, ніби говорила про цілком буденні речі.

— Аварія сталася, коли вона поверталася додому після візиту до мене, так? Тому батьки, звісно, звинувачують у її смерті мене, — пояснила вона.

— Як вони можуть так думати?.. — Кеї здивовано розкрила рота.

Гіраї видихнула хмарку диму.

— Але вони так думають… І почасти вони мають рацію, — похмуро пробурмотіла вона. — Вона постійно приїздила до Токіо, знов і знов… І щоразу я відмовляла їй у зустрічі…

Три дні тому Кеї допомогла Гіраї сховатися, щоб уникнути зустрічі з Кумі. Шкодуючи про це, вона опустила очі. Гіраї вела далі, не звертаючи уваги на її реакцію.

— Ні мама, ні тато не захотіли зі мною говорити. — Її посмішка поблякла і, зрештою, зовсім зникла. — Не сказали жодного слова.

Гіраї довідалася про смерть Кумі від адміністраторки ресторану, яка багато років працювала в їхньому сімейному готелі. Вона вже давно не брала слухавку, коли телефонували з готелю, з дому чи тим паче хтось із персоналу. Але з якоїсь причини — може, через передчуття — два дні тому Гіраї відповіла на виклик з номера адміністраторки, що пролунав на світанку. Коли побачила на екрані мобільного її номер, серце на мить завмерло. Заплаканій адміністраторці відповіла тільки «Зрозуміло» і поклала слухавку. Схопила свого гаманця й помчала додому на таксі.

Водій таксі стверджував, що колись був естрадним артистом. Дорогою він непрохано виступив перед нею з фрагментом свого комедійного монологу. На щастя, його жарти виявилися неочікувано смішними, і Гіраї щоразу корчилася на задньому сидінні, ледь не надриваючи живота від сміху. Вона реготала голосно й довго, а часом навіть плакала від такого нестримного сміху. Урешті таксі зупинилося перед її сімейним готелем «Такакура».

Вони вирушили на світанку, і дорога зайняла п’ять годин. Вартість поїздки перевищила 150 000 єн, та оскільки Гіраї платила готівкою, колишній артист заокруглив суму в менший бік і, задоволений, поїхав своєю дорогою.

Лише вийшовши з таксі, Гіраї зрозуміла, що вона досі в хатніх капцях, а на голові в неї — бігуді. Одягнена в саму нічну сорочку, відчула на собі всю пекельність розжареного ранкового сонця.