Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Фена! Фу! Ая-я! — Гуль оскалилася в бік копека.
Тварина злякано заскавучала й сховалася в найближчу шпарину. Гуль
потягнула Талавіра повз погріб-святилище й відкинула запинало над дверима
невеликої юрти.
Разом із тканиною прохід затуляла завіса з намистин. Це були мушлі, камінці, бите скло та шматочки пластику, акуратно нанизані на шворки з жил
артроплеври. Стіни юрти вкривали вигорілі килими, поверх них висіли вицвілі
фотографії дітей. Кілька групових. Їх єднала постать старого кіммеринця в
центрі. Судячи з одягу та стану кольорів, вони були зняті в різні роки, але, на
подив Талавіра, старий усюди був однаковим: дрібне висохле обличчя, круглі
окуляри, тюбетейка на маківці й довга люлька, затиснута в зубах.
— Азіз-баба, — сказала Гуль, показуючи на старого. — Учні. Любить
дітей.
До Спалахів місцеві часто самі приводили дітей до шкіл доктора Зорга.
Талавір згадав малюнки на стінах у Белокуна. Мамай був з Ак-Шеїх. Його мав
привести до Зорга місцевий рекрутер. Під час війни такі рекрутери першими
зазнали гніву кіммеринців як зрадники та колаборанти. Але ж Азіз-баба пережив
війну. Невже в Дешті просто не можна любити дітей? І водночас Талавір
постановив собі розпитати старого.
Жінка показала на матрац, сама заходилася розпалювати маленьку залізну
піч — собу. Поставила на плаский дах мідний чайник, обережно, наче
дорогоцінність, налила води й вкинула якесь зілля. За мить повітря запахло
полином та кермеком.
― Ти його невістка чи… дружина?
— Ні! — пирснула Гуль. Бузкові очі весело блиснули. — Гуль знайшли в
Дешті. Азіз-баба взяти до себе. Хороший.
Гуль підсунула низенького столика, поставила дві маленькі чашки й
розлила чай. Вона наче танцювала. Кожну піалу піднімала так, аби
продемонструвати довгі чотирифалангові пальці та тонкі зап’ястки. Навколо
обличчя і тонкої шиї маленькими змійками здіймалися сотні косичок. А коли
вона нахилялася, то випинала груди й вигинала стан. Гуль мала на диво
спокусливу фігуру.
— Ти сказала, що Рябов хотів зайти до будинку Сєрова. Звідки знаєш? —
Талавір відпив із чашки. Язик обпік солоно-гіркий смак.
— Він казати. Я їжу носити. Варену бору, солонець, янтих, раз м’ясо. —
Дівчина облизалася.
— Ви багато говорили?
— Ні. — Гуль витріщила очі й постукала себе по голові. — Він бум-бум.
Говорити ще менше за мене.
Талавір знову подумав про те, як Рябов опинився в Дешті. Судячи з усього, був ще більш зламаним Братом, ніж він.
— І все одно я відчуваю, що ви були приятелями, — усміхнувся Талавір і
знову покуштував чай. — Скажи, у ніч перед смертю він збирався до того
будинку?
— Гуль не знати! Але бути глупим вийти в ніч світіння Йилдиз.
— Що це за ніч така? — здивувався Талавір. Він відчував, що ще трохи —
і місцеві вірування доведуть його до сказу.
— Ніч, коли з будинку Гєри виходить джадал. Усі знати. Лише ти не знати,
— зареготала Гуль.
— Тієї ночі була буря?
— Ні! Ти зовсім тук-тук. Ніч світіння Йилдиз є — бурі немає.
Отже, Гєра Сєров збрехав про бурю і змусив підтвердити Ма. Про що ще
не сказав офіційний бей Ак-Шеїх? Талавір згадав рух за вікном у будинку з
деревом. Що саме тут шукав Рябов? І що чи кого має знайти він, Талавір?
— Хто ще живе в тому будинку? — Талавір показав Гулі гральну карту
Мамая.— Гєра, — з готовністю відповіла синьошкіра. — Його дружина. Хлопчик
лікарки казати — мертва дочка. Казати, вона сидить на спині в старого.
— Казати? Але в Гєри за спиною реально синя потвора?
— Значить, ти казати, як Бекир, — безтурботно стенула плечима Гуль.
Талавір замислився, чи бачить іще хтось, окрім нього й хлопчика, ту кляту
потвору.
— Ти коли-небудь чула про доктора Мамая?
На подив Талавіра синьошкіра жінка захихотіла.
— Смішне ім’я. Кіммерицькою «мамай» — ніхто. Так Азіз-баба казав, —
поважно мовила дівчина. — Так ніхто себе не називати в Ак-Шеїх.
Талавір розчаровано кивнув і без особливої надії вирішив спробувати ще
одну річ:
— А про Золоту Колиску чула?
— Так! — Гуль радісно сплеснула в долоні. — Це моя улюблена казка.
Азіз-баба постійно розказувати. Кіммеринці вірять, що Золота Колиска дає владу
над цією землею.
З того, як Гуль говорила про старійшину, було зрозуміло, що він має над
нею беззастережну владу. У голові Талавіра завирували думки. Азіз-баба був
достатньо старим, щоб знати Мамая. Вони обидва захоплювалися казкою про
чарівну Золоту Колиску. Чи був між ними зв’язок? А головне, чи був старійшина
причетним до того, що сталося з Рябовим.
— Ти носила їжу Рябову на прохання Азіза-баби?
— Він сказав: неси. Гєра бей: «Вона йому сподобається», — дівчина дуже
точно скопіювала плаксивий голос Сєрова.
— І ти йому сподобалася? — Це вже було зовсім неочікувано. Навіщо
місцевій владі підсовувати Рябову жінку? Хіба ще один ритуал гостинності?
— І тобі можу сподобатися. — Гуль знову простягнула до нього піалу з
чаєм. Талавір відпив, не відводячи очей від жінки.
— Вони наказали шпигувати за Рябовим?
— Азіз-баба, — Гуль навіть не спробувала збрехати. Дівчина підсунулася
ближче, Талавір відчув її дихання. Вона витягнула довгого роздвоєного язика й
облизала його щоку. Язик був шершавим і сухим, наче в кицьки. Талавір
притлумив бажання відсунутися.
— Як насправді помер Рябов?
Фіолетові очі стали непроникними.
— Якщо ти приховуєш правду, Старші Брати цього не подарують. —
Талавір схопив Гуль за руку. Він відчував, що Белокун підслуховує. — Ідеться
про вбивство Повноважного. Покриваючи Азіза-бабу чи Гєру,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна», після закриття браузера.