Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

співучасницею. Ти ж знаєш, що за це може бути?

Гуль кивнула, несміливо всміхнулася й облизнулася. Блиснули гострі

білосніжні зуби. А потім вона зробила те, чого Талавір не очікував, — схопила

його за голову й спробувала вкусити за манкур. Хватка виявилася несподівано

сильною. Талавір учепився в її підборіддя, не даючи гострим зубам зімкнутися

на його шкірі. З останніх сил відкинув жінку й витяг бляшку Ханум. Він

планував засунути її до рота синьошкірої, але вистачило самого вигляду

пластини. Золото подіяло на неї так само, як на демоницю в кургані Кара-

Меркит. Гуль відскочила. На її обличчі застиг подив, наче вона побачила перед

собою не Талавіра, а когось іншого.

Перед очима знову попливло. Що за чай підсунула синьошкіра? І раптом у

його голові пролунав шепіт. Це було схоже на гудіння машин на Матері Вітрів, і

водночас йому вдавалося розрізнити слова. «Золота Колиска», — проказав

скрипучий жіночий голос. Манкур мовчав. Белокун не втручався. У свідомість

заліз хтось третій. Перед внутрішнім поглядом Талавіра спливла золота маска

духу з Кара-Меркит. Він збожеволів під впливом суєру? Це отрута Гулі чи

доторк демониці, як попереджала Ма? Затуманеними очима він подивився на

синьошкіру. Жінка мовчала, прикривши рот руками, і здивовано витріщалася.

«Золота Колиска», — вибухнув у його голові глузливий жіночий сміх. Навколо

потемніло, і Талавір, непритомніючи, повалився на матрац.

Битви богів. І Кіммерик отримав свого бога. XV ст. до н. е.

З тієї жахливої ночі Амага запам’ятала небагато. Її батько кричав, як і інші

чоловіки. Кастор вчепився в щоглу й молився Посейдону. За кілька годин до

того, як Геліос відійшов, вони встигли побачити береги омріяної бухти Ктенунт.

Батько хотів віддати належне богам, але вони відмовилися приймати. На Понт

упала темрява. Вітри влаштували змагання за човен. Чорні крилаті коні володаря

моря вдарили в борти. Щогла заскрипіла. Їх накренило. І Амагу змило б з

облавку, якби не сильна рука батька. Він схопив її за плечі й штовхнув до ящика

під овечою шкурою. Там уже плакав Тарг. Амага вчепилася в полог і наказала

брату молитися. Амфори стукотіли об борти ящика. Темна вода лилася в щілини.

Від страху й стукотіння крові Амага майже не чула звуків бурі. Вона молилася, хоч і знала, що її ніхто не почує. Боги покарали їх за зухвалість.

Одного разу оракул сказав, що вона стане царицею далекої землі, і в це

палко повірила її мати. Вона була з рабинь і відчувала провину перед донькою.

Як напівкровка Амага могла розраховувати на шлюб хіба з таким самим

нечистим кров’ю або могла стати рабинею. Але таку ошалілу, як любила

говорити нянька, не візьмуть навіть із доплатою. Амага мала нестримну вдачу й

до материного «головне — вижити» додавала «вижити й помститися всім, хто

тебе кривдив». Численні тітоньки по батькові не забували нагадувати, що вона

напівкровка й ганьба їхньої філи². Тому її список для помсти був завжди

відкритим.

Але матері вижити не вдалося. Вона померла, народжуючи Тарга. Батько

так і не зміг отямитися. Він усе розказував про казковий Херсонес, де вони

зможуть почати нове життя. Кілька років відкладав гроші. Ніхто з філи не хотів

позичати на такий безум. Понт Евксинський був прокляттям їхньої родини. Уже

забрав усіх старших братів батька й колись припнув до їхніх берегів корабель із

матір’ю Амаги. Нарешті батько зібрав корабель і вирушив у путь.

Але тітоньки, певно, мали рацію. Море показало свою силу. Амагу знудило

від страху та хитавиці. Човен злетів на черговому валу. Дівчинку втиснуло в

стінки. Під нею слабко скрикнув Тарг. А потім човен кинуло об скелі.

Амага розліпила очі й ледь не осліпла від яскравого сонця. У спину

впивалися гострі камінці. Губи запеклися, а шкіру стягнуло від солі. Її рукою

повз краб. Тіло стало настільки важким, що довелося напружити всі м’язи, щоб

скинути безсоромну тварину.

Вона кілька разів стиснула долоню і зрозуміла, від чого занило в грудях.

Руки Тарга не було. Долаючи слабкість, Амага підвелася. І це було помилкою.

Над її головою пролунав грубий чоловічий голос. Вона не зрозуміла слів.

Чоловік мало скидався на людину. Його обличчя вкривало татуювання, а на

плечах бовталася звіряча шкура. Амага спробувала закричати, але з горла

вирвалися лише кашель і цівка води. Тоді вона нашкрябала жменю камінців і з

останніх сил кинула в потвору. У його очах промайнула тінь здивування. Він не

очікував на опір. Чоловік згріб її, як малу дитину, і закинув на плече. Амага ледь

не задихнулася від смороду. Від нього тхнуло, як від собаки. Вона спробувала

відбиватися, дістала зубами велике волохате вухо, і цієї миті варвар ударив її по

голові. І світ знову потемнів.

***

Вдруге Амага розплющила очі, коли її губи змочила вода. Над нею

схилилося батькове обличчя. А потім підбіг Тарг. Вона подумала, що потрапила

в Елізій і нарешті побачить маму. Але вже за мить розчаровано стулила очі.

Врятувалися майже всі. Тільки Кастора забрало море. Батько сказав, що це плата

за їхній порятунок. Кастор був тим, хто говорив із богами.

— Тепер боги нас точно не почують, — сказала Амага, оглядаючи місце, де вони опинилися. Глибокий кам’яний мішок і з круглим входом високо над

головами. Тіні заворушилися. Дерево з дивним листям, що росло над ямою, захилиталося. Амага подумала, що світ нагорі зовсім чужий.

— Де ми?

— Не знаю. — Батько поглянув на Амагу й притулив до себе Тарга.

Хлопчика злякали слова сестри. — Ми не так далеко від наших богів. Це точно

Херсонес. Можливо, нас віднесло північніше і ми опинилися в землях

іссідонів³ чи гіпербореїв⁴? Я запропоную викуп. Усе буде добре.

На його лобі набубнявів слід від удару. Амага побачила, що він