Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шоколад 📚 - Українською

Читати книгу - "Шоколад"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шоколад" автора Джоан Харріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 80
Перейти на сторінку:
class="a">[28] про шоколад, що літає, і килими-літаки, про богиню з трьома ликами й повну чудес кришталеву печеру Аладіна і про печеру, у якій на третій день воскрес Ісус Христос. Амінь, абракадабра, амінь.

– І слова благословення перетворюються на шоколадки найрозмаїтіших форм і видів, і дзвони перевертаються, щоб прийняти їх у себе й віднести додому, а потім усю ніч летять і, коли досягають своїх веж і дзвіниць – у Великодню неділю, – знову перевертаються й починають дзвонити, ділячись своєю радістю…

Дзвони Парижа, Рима, Кельна, Праги. Ранковий передзвін і жалобний сполох. Боєм дзвонів супроводжувалися будь-які зміни протягом усього часу наших мандрів. Пронизливе бамкання великодніх дзвонів дотепер болем озивається в мене у вухах.

– І шоколадки летять над полями й містами, а потім вивалюються із дзвонів. Деякі розбиваються при падінні на землю. Але діти високо на деревах будують гнізда й ловлять ними яйця, що впали, праліне, шоколадних курочок і кроликів, зефір і мигдаль…

Жанно повертається до мене. Він збуджений, широко посміхається.

– Кльово!

– От чому на Великдень ви їсте шоколад.

– Зробіть це! Будь ласка, зробіть! – зненацька із силою й благоговінням у голосі прохає він.

– Що зробити? – запитую я, спритно обвалюючи трюфелі в какао-порошку.

– Ну це! Великодню казку. Це ж буде так здорово… Дзвони, папа римський і все таке… Ви могли б улаштувати свято шоколаду… На цілий тиждень… І в нас теж були б гнізда… І ми ловили б крашанки… І… – Він схвильовано замовкає й наполегливо тягне мене за рукав. – Мадам Роше… Будь ласка…

Анук за його спиною пильно дивиться на мене. За нею десять замурзаних мордочок ворушать губами в беззвучному благанні.

– Grand Festival du Chocolat.[29] – Я замислююсь. За місяць зацвіте бузок. Я завжди роблю для Анук гніздечко з яйцем, на якому срібною поливою пишу її ім’я. Це свято могло б стати нашим особистим тріумфом, наочним свідченням того, що містечко прийняло нас. Ідея для мене не нова, але у вустах цього хлопчика вона звучить майже як факт.

– Потрібні афіші, – кажу я нібито із сумнівом.

– Ми їх напишемо! – першою пропонує Анук. Її обличчя палає від захвату.

– І прапори… Прапори…

– Вимпели…

– І Ісус із шоколаду на хресті з…

– Папа римський з білого шоколаду…

– Шоколадні баранчики…

– Будемо катати з гірки фарбовані яйця, шукати скарби…

– Запросимо всіх, це буде…

– Круто!

– Так круто…

Я зі сміхом махаю руками, закликаючи до мовчання. З моїх долонь летить їдка шоколадна пудра.

– Афіші за вами, – кажу я. – Решту залиште мені.

Анук кидається до мене, розкинувши руки. Від неї відчайдушно пахне сіллю, дощем, кислуватим запахом ґрунту й твані, у сплутаному волоссі блищать крапельки води.

– Ходімо до моєї кімнати! – кричить вона мені у вухо. – Можна, maman, так? Скажи, що можна! Ми почнемо прямо зараз. У мене є папір, олівці…

– Можна, – дозволяю я.

За годину вітрину прикрашає величезний плакат – ескіз Анук у виконанні Жанно. На ньому великими нерівними зеленими літерами виведено:

«НЕБЕСНИЙ МИГДАЛЬ» ВЛАШТОВУЄ ВЕЛИКЕ СВЯТО ШОКОЛАДУ.

ВІДКРИТТЯ ВІДБУДЕТЬСЯ НА ВЕЛИКДЕНЬ.

ЗАПРОШУЮТЬСЯ УСІ!!!

НАЛІТАЙ, ПОКИ НЕ РОЗІБРАЛИ!!!

Довкола тексту граються фантастичні істоти. Фігура в сутані й високій короні – напевно, папа римський. Біля ніг його неохайно наклеєні вирізані з паперу дзвони. Усі вони посміхаються.

Майже всю другу половину дня я обробляю нову партію брикетів шоколадної глазурі й прикрашаю вітрину. Трава – товстий шар зеленого цигаркового паперу. Квіти – паперові нарциси й маргаритки. До віконної рами пришпилені вироби Анук. Скелястий схил гори споруджений з наставлених одна на одну бляшанок з-під какао-порошку, пофарбованих у зелений колір. Схил покритий м’ятим целофаном, що зображує поля. Повз них в’ється змійкою, тікаючи в долину, синя шовкова стрічка ріки, на якій мирно стоять, не відбиваючись у воді, плавучі будинки. А внизу процесія шоколадних фігурок: коти, собаки, кролики, хто з очима-родзинками, хто з рожевими марципановими вушками, хвости з лакриці, у зубах цукрові квіточки… І миші. Усюди, де тільки можна. На схилах, у затишних куточках, навіть на палубах плавучих будинків. Рожеві й білі мишки із зацукрованого арахісу, із шоколаду всіх кольорів, строкаті, відлиті під мармур мишки із трюфелів і вишневого лікеру-крему, вишукано підфарбовані мишки, плямисті мишки в цукровій глазурі. А над ними підводиться у всій своїй пишноті Щуролов. На ньому червоно-жовте вбрання, в одній руці сопілочка з ячмінного цукру, в іншій – капелюх. У мене на кухні сотні формочок: тонкі пластмасові – для яєць і фігурок, керамічні – для рельєфних зображень і шоколадних цукерок з лікером. Завдяки ним я можу відтворити будь-який вираз обличчя на порожній шоколадній шкаралупці, на якій потім вузькою трубочкою вичавлюю волосся та інші деталі. Тулуб і кінцівки я роблю з окремих шматочків і скріплюю їх у цілісний силует за допомогою дроту й розплавленого шоколаду… Залишилося тільки вдягти фігурку: червоний плащ із марципана, із цього ж матеріалу сорочка з поясом і капелюх з довгим пером, що підмітає землю біля його ніг, взутих у чоботи. Мій Щуролов трохи схожий на Ру – такий самий рудий, у такому ж безглуздому вбранні.

Вітрина вийшла привабливою, але мені хочеться ще додати золота, і я, не в змозі встояти перед спокусою, заплющую очі, опромінюючи свій твір привітним золотавим теплом. Фантастична вивіска блищить заклично, як вогонь маяка: ЛАСКАВО ПРОСИМО. Що в цьому поганого? Я хочу подарувати людям щастя. І я усвідомлюю, що цим гостинним запрошенням кидаю виклик Кароліні Клермон, яка хоче вигнати з містечка блукачів; але, задоволена своїм успіхом, не вбачаю в тому жодної шкоди. Я хочу, щоб вони прийшли. Від дня нашої розмови я часом мигцем бачила їх на вулиці, але вони поводилися, як бездомні собаки у великих містах, котрі риються в смітті й не підпускають до себе нікого, – трималися увесь час насторожі, спритно ухиляючись від зіткнень, хто б то не був. Частіше за всіх мені траплявся їхній Щуролов, або Сопілкар із Гамельна, – Ру, – зазвичай з коробками або пакетами продуктів, – іноді Зезет, худенька дівчина із проколотою бровою. Напередодні ввечері двоє дітлахів намагалися торгувати лавандою біля церкви, але Рейно їх прогнав. Я гукнула дітей, маючи намір покликати їх до себе, але вони були занадто недовірливі, – лише насторожено покосували на мене і щодуху помчали з пагорба у Маро.

Поглинена своїми планами й прикрашанням вітрини, я зовсім забула про час. Анук зробила на кухні бутерброди своїм друзям, і вони всією юрбою знову подалися в напрямку ріки. Я увімкнула радіо й стала наспівувати собі під ніс, акуратно укладаючи

1 ... 27 28 29 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шоколад», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шоколад"