Читати книгу - "Острів Скарбів"

– Спустити прапор? – обурився капітан. – Ні, сер. Нехай його спускає хто завгодно, тільки не я.

Утім, ми погодилися з ним. І зробили це не заради того, щоб підтримати морський звичай, а щоб показати ворогам, що нас анітрохи не лякає їхня стрілянина.

Бомбардування тривало весь вечір. Але всі ядра або перелітали, або не долітали, або ж лише здіймали фонтани піску біля огорожі. Пірати змушені були брати високий приціл, тому ядра втрачали силу й заривалися в пісок. Осколки вибухів майже не заподіювали нам шкоди: один з них потрапив у дах, а ще один пробив підлогу. Та невдовзі ми звикли до обстрілу й не зважали на нього.

– Лихо не без добра, – завважив капітан. – Думаю, всі пірати тепер на шхуні. Зараз повний відплив, і наші припаси, імовірно, вийшли з-під води. Пропоную піти за ними.

Ґрей і Гантер перші зголосилися йти. Добре озброєні, вони зробили вилазку із блокгауза, але безрезультатно. Пірати виявилися хоробрішими, ніж ми припускали, або, може, сподівалися на прикриття Гендса. Четверо чи п’ятеро з них виловлювали наші припаси й перетягували до шлюпки, що стояла неподалік. Один із матросів потроху працював веслом, щоб не дати течії віднести шлюпку. Сильвер стояв на кормі й командував. Всі були озброєні мушкетами, які дістали, ймовірно, з потайного складу.

Капітан сидів на обрубку колоди й записував у судновий журнал:

«Олександр Смоллетт – капітан, Девід Лівсі – судновий лікар, Абрахам Ґрей – тесля, Джон Трелоні – власник шхуни, Джон Гантер і Ричард Джойс – слуги й земляки власника шхуни – от всі чесні люди з команди. Вони висадилися на берег, взявши із собою запаси, яких вистачить лише на десять днів, і підняли британський прапор над блокгаузом на Острові Скарбів. Том Редрут, слуга власника шхуни і його земляк, убитий бунтівниками; Джим Гокінс – юнга…»

Я мимоволі подумав про долю бідолашного Джима, як раптом почув з-за огорожі чийсь голос.

– Хтось кличе нас, – повідомив Гантер, що стояв на чатах.

– Лікарю! Сквайре! Капітане! Агов! Гантере, це ви? – почули ми чийсь лемент.

Я кинувся до дверей і побачив Джима Гокінса – живого-здорового, що перелазив через частокіл.

Розділ XIX

Розповідь Джима Гокінса. Гарнізон у блокгаузі

Тільки-но Бен Ґанн побачив британський прапор, він зупинився, схопив мене за руку й присів.

– Напевно, це твої друзі, – сказав він.

– Найімовірніше, бунтівники, – відповів я.

– Оце точно ні! – скрикнув він. – На цьому острові не бувало нікого, окрім джентльменів удачі, тож Сильвер підніс би чорний піратський прапор. Будь певен. Ні, це – твої друзі. Імовірно, вони узяли гору в бою й засіли в блокгаузі, який колись побудував Флінт. Так, він був чолов’яга з головою. Тільки ром міг звалити його з ніг. Він не боявся нікого, хіба що Сильвера.

– Може й так. Тоді я мушу приєднатися до моїх друзів.

– Ні, друже, – зупинив мене Бен, – почекай. Ти – славний хлоп’яга, якщо не помиляюся, але ти ж ще тільки хлопчик. А Бен Ґанн хитрий. Навіть ром не заманить мене туди, куди ти йдеш. Спочатку я хочу побачити вашого джентльмена й заручитися його словом честі. Не забудь моїх слів. Головне, так і скажи йому: «Ґанн більше довіряє природженому джентльменові» і при цих словах ущипни його ось так.

І він втретє з багатозначним виразом на обличчі ущипнув мене за руку.

– А якщо Бен Ґанн знадобиться, то ти знаєш, де його знайти, Джиме. Там, де ми зустрілися сьогодні. Той, хто прийде, має бути сам-один і тримати білу хустку в руці. У Бена Ґанна, скажи їм, є на те свої причини.

– Добре. Мені здається, я вас зрозумів. Ви хочете щось запропонувати й бажаєте побачити сквайра або лікаря. І вас можна побачити там, де я вас знайшов, чи не так? А коли?

– Скажемо так, від полудня до шостої години, – запропонував він.

– Пречудово. Тож я можу йти?

– Ти не забудеш? – запитав він із тривогою. – Скажи їм, що в Бена є на те свої причини й що ми маємо чесно домовитися. А тепер іди, Джиме. Але якщо ти побачиш Сильвера, ти ж не видаси йому Бена Ґанна? Чи не так? Навіть якщо вони катуватимуть тебе?

Його слова урвав гуркіт гарматного пострілу. Кроків за сто від нас бомба впала в хащу й зарилася в пісок. Ми обидва кинулися бігти на різні боки.

Бомбардування тривало цілу годину, і бомби раз у раз вибухали в лісі. Я пробирався обережно, ховаючись, і повсякчас здавалося, що бомби летять просто на мене. Потім я трохи призвичаївся до тієї стрілянини, але таки не зважувався наблизитися до блокгауза, бо саме навколо нього найчастіше вибухали бомби. Зробивши великий гак на схід, я нарешті вийшов до дерев, що росли близько до води.

Сонце вже сіло, вечірній бриз тріпотів у верхівках дерев і пускав брижі свинцевою поверхнею затоки. Відплив скінчився, і навколо берега протяглися великі піщані обмілини. Повітря після денної спеки здавалося холодним; я відчув, що мерзну у своїй куртці.

«Іспаньйола» стояла на кітві на тому ж місці, але над нею майорів чорний піратський прапор. На борту шхуни блиснув червонуватий вогник, і по острову гучною луною прокотився останній гарматний постріл. Бомбардування припинилося.

Я лежав у кущах і спостерігав за піратами. Кілька людей неподалік від блокгауза трощили сокирами (як потім виявилося) наш нещасний ялик. Біля устя річки палало велике багаття, а між берегом і шхуною безперервно туди-сюди сновигала шлюпка. Матроси, зранку похмурі й невдоволені, тепер дружно веслували й весело перегукувалися. З їхніх голосів я здогадався, що справа не обійшлася без рому.

Нарешті я зважився йти до блокгауза. Я був досить далеко від нього на низькій піщаній косі, що замикала бухту зі сходу й сягала аж до Острова Кістяка. Зіп’явшись на ноги, я побачив неподалік, серед низького чагарнику, високу білу скелю. Напевно, це і є та сама біла скеля, про яку говорив Бен Ґанн, тож, якщо мені знадобиться човен, я знатиму, де його знайти.

Я пішов крізь зарості й наблизився до частоколу з боку берега. Не треба казати – друзі зустріли мене з великою радістю. Розповівши їм про свої пригоди, я став оглядати блокгауз. Стіни, дах, підлога складалися з необтесаних соснових колод. Настил підлоги в деяких місцях височів на фут чи півтора над землею. Під ґанком біля входу било невелике джерело. Струмочок тік у штучний басейн, зроблений із великого