Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 50
Перейти на сторінку:
чавунного казана без дна, заритого в пісок «аж по ватерлінію», як висловився капітан.

Будівля була майже порожня: в одному куті стояло грубо зроблене з каміння вогнище із залізними ґратками для вугілля. Усі дерева по схилах пагорба, оточеного частоколом, раніше порубали на будівлю. Якщо судити з кількості пнів, тут колись ріс цілий гай. У багатьох місцях, мабуть, через часті зливи, піщаний ґрунт обсипався й просів. Тільки біля джерела, що стікало вниз, росли густі мохи й папороть, і зеленів низькорослий повзучий чагарник.

Неподалік від частоколу (що сильно заважало захисту) починався густий і високий ліс із сосен, а ближче до моря – ліс із сосен і вічнозелених дубів.

Холодний вечірній вітер, про який я вже згадував, задував у всі щілини блокгауза, встеляючи дрібним піском підлогу. Пісок засипав нам очі, хрумтів на зубах, потрапляв у нашу вечерю й вихорився біля джерела, від чого вода в казані закипала, як юшка. Діра в даху заміняла нам димохід, але дим здебільшого клубочився по будинку, спричиняючи кашель і сльозотечу. На додачу наш новий товариш Ґрей, що дістав удар ножем по обличчю, коли тікав від піратів до нас, сидів із забинтованою головою, а біля стіни лежало накрите прапором досі не поховане тіло бідолахи Тома Редрута.

Коли б ми сиділи склавши руки, то, напевно, вже занепали б духом, але капітан Смоллетт не гаяв часу. Він скликав нас і розділив на дві варти: в одну потрапили лікар, Ґрей і я, у другу – сквайр, Гантер і Джойс. Попри втому, двоє пішли в ліс по дрова, а ще двоє копали могилу для Редрута. Лікар взявся куховарити; я стояв на чатах біля входу, а капітан ходив між нами, підбадьорюючи і допомагаючи, якщо було потрібно. Час від часу лікар підходив до дверей подихати повітрям і дати перепочинок почервонілим від чаду очам. Тоді він перекидався зі мною двома-трьома слівцями.

– Ну й молодчина наш Смоллетт! – сказав він мені якось. – Він навіть кращий за мене. А якщо вже я сам так кажу, це не абищо, Джиме!

Іншим разом він помовчав, потім, схиливши голову набік, глянув на мене й запитав:

– А чи надійна людина цей Бен Ґанн?

– Не знаю, сер, – відповів я, – мені здається, що він несповна розуму.

– Людина, що три роки гризла нігті на незаселеному острові, не буде на вигляд такою ж нормальною, як я або ти, Джиме. Це суперечить законам природи. Ти говорив, що йому страшенно кортіло поїсти сиру?

– Так, сер, сиру.

– От і гарно, Джиме. Ось що таке бути ласуном. Ти, напевно, бачив мою табакерку, але жодного разу не бачив, щоб я нюхав із неї. Чи не так? Це тому, що в табакерці в мене лежить шматок пармезану – прекрасного італійського сиру. От його ми й дамо Бенові Ґанну.

Перед вечерею ми поховали старого Тома: зарили його тіло в пісок і постояли кілька хвилин простоволосі коло могили.

З лісу принесли великий оберемок хмизу, але капітан незадоволено буркнув, що завтра ми маємо працювати жвавіше. Потім кожен з’їв свою порцію шинки й запив її склянкою грогу. Сквайр, доктор і капітан вийшли на раду. Але, очевидно, і вони не змогли придумати нічого гарного. Припасів ми мали обмаль, а отже, наражали себе на ризик померти з голоду задовго до прибуття допомоги. Єдина наша надія – це перебити якнайбільше піратів, змусити їх спустити чорний прапор і пливти на «Іспаньйолі». З дев’ятнадцяти їх залишалося п’ятнадцять, причому двоє з них були поранені, і той, в якого поцілив сквайр біля гармати, мабуть, серйозно, якщо не смертельно. Ми мусили пильнувати як зіницю ока наших людей і відстрілювати піратів при кожній нагоді. До того ж ми мали двох надійних союзників: ром та згубний клімат.

Вплив першого вже позначився: до пізньої ночі з берега долинав п’яний лемент і пісні піратів (хоча ми перебували на відстані в півмилі). Що ж до другого, то лікар заставлявся на свою перуку, запевняючи, що не мине й тижня, як половина піратів звалиться з ніг від пропасниці, бо вони отаборилися біля болота й не мають ліків.

– Отже, – вів своє лікар, – якщо вони нас усіх не перестріляють відразу, їм незабаром доведеться повернутися на шхуну й узятися за старе ремесло – піратство.

– Це перший корабель, який я втратив, – пробуркотів капітан Смоллетт.

Я смертельно втомився, але довго таки крутився, перш ніж заснув наче убитий.

Усі вже давно повставали, поснідали й встигли наносити велику купу дров, коли я раптом прокинувся від несподіваного шуму й лементу.

– Білий прапор – знак перемир’я, – сказав хтось.

І відразу почувся чийсь здивований вигук:

– Це Сильвер, власною персоною!

Я схопився на ноги й, протираючи очі, побіг до однієї з бійниць.

Розділ XX

Перемовини із Сильвером

І справді, до частоколу наблизилися двоє піратів. Один із них розмахував білою ганчіркою, а інший – то був сам Сильвер – непорушно стояв поруч.

Ще тільки розвиднювалося – небо ясне й безхмарне, верхівки дерев рожевіли від сходу, а холод пробирав мене до кісток. Сильвер і його супутник стояли в тіні, по коліна у тумані, що виповзав із болота. Очевидно, клімат на острові був сирий, пропасний і нездоровий.

– Усі по місцях! – скомандував капітан. – Вони хочуть улаштувати нам пастку. – І крикнув піратам: – Хто йде? Стій, бо стрілятимемо!

– Ми з білим прапором! – крикнув у відповідь Сильвер.

Капітан стояв на ґанку, готовий щосекунди зникнути, якщо пірати здумають по-зрадницькому вистрелити.

Обернувшись, він віддав нам наказ:

– Лікарів загін – до бійниць. Лікар – до північної, Джим – до східної, Ґрей – на західний бік блокгауза. Решта залишаються внизу на чатах і заряджають мушкети. Хутко! І будьте уважні.

Потім він звернувся знову до піратів:

– Чого ви хочете від нас із вашим білим прапором?

Цього разу відповів не Сильвер, а інший пірат:

– Капітан Сильвер, сер, запрошує вас приїхати на шхуну й укласти перемир’я.

– Капітан Сильвер? Не чув про такого. Хто ж він? – запитав капітан Смоллетт і додав напівголосно: – От як! Він уже капітан. Швидке підвищення!

– Це я, сер, – відповів Довгань Джон. – Команда обрала мене капітаном після вашого дезертирства, сер. – (На слові «дезертирство» Сильвер зробив особливий наголос.) – Але ми готові підкоритися, якщо узгодимо умови перемир’я. Дайте мені слово честі, капітане Смоллетт, що не почнете стрілянину, поки я відходитиму від частоколу.

– У мене немає ні найменшого бажання розмовляти з вами, – відповів капітан

1 ... 28 29 30 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"