Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Євгену Оскаровичу було ніяково признатися, що про дуговий принцип він знає, але електрозварювання бачить уперше. Короткими пострілами спалахувала вольтова дуга. Молодий робітник в робі приставив до очей фанерний щиток з темними скельцями. Іскри тріщали на сирій землі. Прикриваючи очі долонею, Євген Оскарович підійшов ближче – йому було дуже цікаво.

З цієї миті для 58-річного Патона почалося нове життя, яке принесло плодів більш, ніж всі попередні роки. Оцінюючи після відвідин полустанку в степу перспективи зварювання, він, звичайно, думав перш за все про мости. Як інженер із безпомилковою інтуїцією Патон розумів, що клепані конструкції вже стають гальмом в розвитку мостобудування. А як учений – шукав в тупиковій ситуації нові, неординарні рішення. Але він зовсім не кинувся відразу за зварювання мостів, оскільки процес ще не доріс до цього. Треба було спочатку революціонізувати його, з простого підручного засобу перетворити на механізований процес з надійною науковою основою.

У 1929 році Євген Оскарович створив лабораторію електрозварювання і комітет електрозварювання, а в 1934-му на їх базі з’явився Інститут електрозварювання АН УРСР. В основу роботи інституту був покладений принцип поєднання науково-дослідних і інженерно-прикладних завдань, що дозволяло в найкоротші терміни вирішувати проблеми народногосподарського застосування зварювання.

У 1939—1940 роках в інституті було завершено створення високопродуктивного дугового автоматичного зварювання під флюсом, і нова технологія була впроваджена на 20 заводах. Вона використовувалася у виробництві вагонів, казанів, балок для мостів і інших конструкцій.

На початку Великої Вітчизняної війни Інститут електрозварювання був евакуйований на Урал, в місто Нижній Тагіл, і розміщений на Уралвагонзаводі імені Ф. Е. Дзержинського. Тут вже було впроваджено автоматичне зварювання у виробництві вантажних вагонів з конструкційних низьковуглецевих сталей. Проте технологія дугового автоматичного зварювання високоміцних легованих броньованих сталей, з яких в основному виготовлялася військова техніка, ще не була розроблена ні в СРСР, ні за кордоном. Цю задачу ще належало вирішити.

Про воєнні роки Євген Оскарович так писав у своїх спогадах: «Нас у родині було спочатку четверо: я, моя дружина Наталія Вікторівна, її сестра Ольга Вікторівна і син Володимир. (До листопада 1943 року Володимир працював технологом на металургійному заводі, куди його направили після закінчення Індустріального інституту в Свердловську, а потім перейшов до нас в інститут.) З січня 1942 року нас стало п’ятеро: молодший син Борис, що закінчив Київський політехнічний інститут вже у дні війни, був переведений в Інститут електрозварювання із заводу «Красное Сормово».

Борис за освітою електрик. Щоб його спеціальні знання могли принести користь у нашому інституті, йому належало перш за все оволодіти основами зварювання. З перших же днів я віддав Бориса в «науку» до вже досвідченіших наших товаришів. Я привів сина в лабораторію і сказав йому: «Вчися варити. Ось – дріт, ось – шматки металу, флюс у відрі. Товариші допоможуть, розкажуть. А через деякий час доведеться тобі самому учити інших. Пам’ятай про це». Борис не був винятком, той же шлях тоді проходив багато хто».

Коли брати закінчили школу, то, за порадою батька, обидва поступили в Київський індустріальний інститут (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») на електротехнічний факультет. Борис завжди був цілеспрямованим, більшість його інтересів лежали у сфері науки, а ось у Володимира були й інші захоплення.

* * *

За три місяці до початку війни Євгену Оскаровичу дали Сталінську премію І ступеня. Для самого лауреата це була повна несподіванка, оскільки Академія наук України його кандидатуру не висувала. В інституті всі бурхливо поздоровляли Патона, по радіо звучала постанова: «За розробку методу і апаратури швидкісного автоматичного зварювання нагородити…»

Але Сталінська премія скоро перестала бути такою значущою – почалася війна.

Так трапилося, що випускний диплом Борис Патон захистив 22 червня 1941 року. Він хотів працювати в Ленінграді. У перший день війни Патон отримав путівку на пітерський суднобудівельний завод. Йому подобався Ленінград – білі ночі, романтика. Але почалася блокада міста, і тому Борис спочатку відряджався на суднобудівельний завод «Красное Сормово» в Горький, де випускалися підводні човни, а потім був направлений до Нижнього Тагілу.

Саме у Нижньому Тагілі евакуйований з Києва колектив Інституту електрозварювання під керівництвом академіка Євгена Оскаровича Патона створював кращий середній танк Другої світової війни Т-34. Патонівці розробили таке устаткування, щоб будь-яка дівчина (адже чоловіки воювали на фронті) могла варити непохитну танкову броню.

В жодній країні, окрім Радянського Союзу, автоматичне зварювання під флюсом броньованих сталей не було ще розроблено, і лише в останні місяці війни за прикладом СРСР у США почали освоювати зварювання під флюсом при будівництві бронекорпусов танків і самохідних артилерійських установок. У Німеччині ж автоматична зварювання танків так і не було створено до кінця війни.

За досягнення в механізації й автоматизації зварювальних робіт при виготовленні бойової техніки в 1943 році Євгену Оскаровичу Патону присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці СРСР, а Борис Євгенович Патон в цьому ж році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

З приводу урядових нагород Євген Оскарович писав: «Звичайно, така увага і така щедрість уряду мене радували і глибоко зворушили. Але разом з тим я був збентежений. Кажу це без фальшивої скромності і без всякого хизування. Адже я і мої товариші тільки чесно виконували свій обов’язок, і все, що ми робили, не могло зрівнятися з мужністю і героїзмом рядового радянського піхотинця, що йде в атаку, або танкіста, що таранить ворожу машину. Я думав, що багато років мені ще треба трудитися, щоб хоч якоюсь мірою виявитися гідним такої високої нагороди».

* * *

Свій внесок у перемогу над ворогом вніс і Борис Євгенович Патон, який трудився поряд з батьком і, незважаючи на величезну завантаженість роботою в цехах, багато займався наукою. За два роки він провів ряд важливих досліджень статичних властивостей автоматів для зварювання під флюсом. Він запропонував найбільш просту і наочну методику аналізу роботи автоматів за статичними вольтамперними характеристиками.

Своїми працями Борис Євгенович заклав основи теорії автоматів для дугового зварювання. За створення напівавтоматів для зварювання під флюсом Борису Євгеновичу Патону і його співробітникам, а також працівникам ленінградського заводу «Електрик» в 1950 році була присвоєна Сталінська премія СРСР в області