Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Італійські черевики 📚 - Українською

Читати книгу - "Італійські черевики"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Італійські черевики" автора Хеннінг Манкелль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 74
Перейти на сторінку:
не заплакав. Мені захотілося втекти, сісти в авто і забратися звідси. Однак я й далі дивився на неї крізь вікно, і мені здавалося, що вона знає, що я крадькома спостерігаю за нею. Раптом вона повернулась до вікна й усміхнулась.

Я не сів у машину, а зайшов досередини.

Ми сиділи в тісному трейлері, пили й нерішуче бесідували. Власне, мені здається, що ніхто з нас так і не промовив того, що йому насправді хотілося сказати. Луїз витягла з шухляди декілька альбомів із фотографіями. Вицвілі чорно-білі та здебільшого неякісні кольорові світлини, які почали робити в 1960-х роках, — на них майже в усіх в очах відбивався спалах, через що люди мали упирячий погляд. В альбомах були фотографії жінки, яку я покинув, і найжаданішої у світі дочки. Іще маленька дівчинка — зовсім не жінка. В її погляді було чекання. Так, наче вона насправді не хотіла, щоб її бачили.

Поки я гортав альбом, вона мало говорила, відповідала лише на мої запитання. Хто зробив фотографію? Де вони були? Того літа, коли моїй доньці виповнилося сім, вони з мамою та чоловіком на ім’я Рікард Мюнтер провели декілька тижнів на півострові Єттерьон неподалік Варберга. Рікард Мюнтер мав міцну статуру, був лисим і всякчас із цигаркою в зубах. Я відчув ревнощі. Він був із моєю донькою, ще такою маленькою, якою я хотів би бачити її тепер. Він помер через декілька років після того, як їхні стосунки з Гаррієт згасли. Екскаватор перекинувся і роздушив його. Тож тепер він існував тільки на тих фотографіях із цигаркою та червоними відблисками спалаху в зіницях.

Я закрив альбом, не міг більше бачити тих фотографій. Вміст бутля спорожнився. Гаррієт спала. Я запитав у Луїз, кому вона писала листи. Вона похитала головою.

— Не зараз. Завтра, як прокинемось і протверезіємо. А тепер ходімо спати. Вперше у своєму житті я лежатиму між своїми батьками.

— Ми не помістимось у тому ліжку, — сказав я. — Я спатиму на підлозі.

— Помістимось.

Вона обережно посунула Гаррієт і склала стіл, прибравши з нього горнята і келихи. Ліжко можна було розкласти, але я зрозумів, що навіть так у ньому буде надзвичайно тісно.

— Я не роздягатимусь перед своїм батьком, — сказала вона. — Вийди. Я постукаю в стіну, коли лежатиму під ковдрою.

Я послухався.

Зоряне небо вертілося перед очима. Я спіткнувся і впав у сніг. У мене з’явилася дочка, і, можливо, вона вподобає або навіть полюбить свого батька, якого вона ніколи давніше не знала.

Я побачив своє життя.

Ось куди воно мене завело. Можливо, попереду ще буде декілька роздоріж. Але небагато, і невдовзі вони закінчаться.

Луїз постукала. Вона погасила всі лампи і засвітила свічку на маленькому холодильнику. Я бачив два обличчя поряд. Найдальше Гаррієт, а біля неї — донька. Мені залишилась маленька смужка ліжка.

— Задуй свічку, — сказала Луїз. — Я не хочу згоріти першої ж ночі, коли сплю зі своїми батьками.

Я зняв із себе одяг, залишивши спідні і майку, погасив світло і заліз під ковдру. Не торкатись до Луїзи було неможливо. Я здивувався, коли зауважив, що вона лежала гола.

— Ти не могла б надягти нічну сорочку? — сказав я. — Я не можу спати біля тебе голої. Ти ж розумієш.

Вона перелізла через мене на підлогу і надягла щось, що мені здалося сукенкою. А потім знову лягла в ліжко.

— А тепер спімо, — сказала вона. — Нарешті я почую, як хропе мій тато. Я не спатиму, поки ти не заснеш.

Гаррієт бурмотіла щось крізь сон. Коли вона поверталась, ми теж мусили повертатися за нею. Луїз була теплою. Мені хотілося, щоб вона була маленькою дівчинкою, що солодко спить у своїй нічній сорочці, притулившись до мене, а не дорослою жінкою, яка раптом з’явилась у моєму житті.

Не знаю, коли я заснув. У ліжку ще довго ворушились. Коли я прокинувся, то виявив, що лежу в ньому сам.

У трейлері нікого не було. Мені не потрібно було вставати і відчиняти двері, щоб зрозуміти, що моєї машини нема.

З

Я уявляв, як Луїз розвернулась і поїхала. Раптом я збагнув, що все було прораховано з самого початку. Гаррієт витягнула мене, познайомила з моєю дочкою, а потім вони забрали моє авто і втекли. Мене покинули самого в лісі.

Була за десять десята. Погода змінилась, температура піднялась до плюсової. З брудного трейлера капало. Я повернувся всередину. Голова боліла, а в роті пересохло. Я не знайшов записки про їхній від’їзд. На столі стояв термос із кавою. Я витягнув тріснуте горня з рекламою мережі магазинів здорової їжі.

Здавалось, наче ліс безупинно наближається до трейлера.

Кава була міцна, а похмілля важке. Я вийшов надвір із горням кави. На деревах лежала волога мла. Здалека долинув постріл рушниці. Я затримав подих. Ще один вистріл, далі тиша. Здавалось, наче звуки мусили вистояти в черзі, перш ніж тиша, вагаючись, по одному впускала їх до себе.

Я зайшов досередини і почав методично обшукувати трейлер. Хоча було тісно, але в ньому виявилось навдивовижу багато місця для зберігання речей. Луїз підтримувала порядок. В одязі вона любила каштанові, часом темно-червоні та землисті відтінки. У маленькій скриньці в народному стилі з позначеним на кришці 1822 роком я на своє здивування знайшов чимало грошей. Купюри в тисячу та п’ятсот крон на суму 47 500 крон. Потім я почав нишпорити в шухлядах із документами та листами. Перше, на що я натрапив, була фотографія Еріха Гонеккера з його підписом. На звороті було написано, що фотографія датована 1986-м роком і її надіслало посольство Німецької Демократичної Республіки в Стокгольмі. В шухляді було ще декілька знімків, усі підписані. Горбачова, Рональда Рейгана, а також кількох невідомих мені африканців, здається, прем’єр-міністрів. Серед цих фотографій була й одна із зображенням австралійського прем’єр-міністра, чиє ім’я я не зміг розібрати.

Я перейшов до другої шухляди, наповненої листами. Прочитавши зо п’ять листів, я почав здогадуватись, що саме робила моя дочка. Вона писала листи різним політичним лідерам світу, висловлюючи протест проти їхнього ставлення як до своїх співгромадян, так і до громадян інших країн. У кожному конверті лежала копія листа, який вона написала своїм кострубатим почерком, а також отримана відповідь. Еріху Гонеккеру вона обурливо писала англійською, що стіна посеред Берліна — справжня ганьба. У відповідь вона отримала фотографію, на якій Гонеккер стоїть на подіумі і махає розмитій

1 ... 27 28 29 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Італійські черевики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Італійські черевики"